Постанова № 1955109, 30.07.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2008 № 32/108

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Крижанівська Т.М. дов. № 82/08-2 від 28.07.08р.

відвідповідача – Чорна Н.П. дов. б/н від 19.06.08р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інвес"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2008

у справі № 32/108

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Укркапітал"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвес"

про визнання права

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2008 р. (суддя Хрипун О.О.) задоволено позов ТОВ «ІК «Укркапітал» та визнано право позивача на придбання у ТОВ «Інвес» у власність за договором купівлі-продажу № 54 від 20.08.2004р. квартири №№ 54, № 56, № 86, № 88, загальною площею 311 кв.м. кожна, які розташовані у будинку № 9А по вул. Грушевського в м. Києві. Зобов’язано відповідача після введення будинку в експлуатацію та отримання свідоцтва про право власності на будинок, передати вищезазначені квартири ТОВ «ІК «Укркапітал». Рішення суду мотивоване укладенням сторонами договору від 20.08.2004р. на придбання майнових прав на відповідні квартири з наступним отриманням цих квартир у власність.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач просить його скасувати, а позов залишити без задоволення. Представник відповідача вказала на те, що договір купівлі-продажу № 54 від 20.08.2004р. укладено в простій письмовій формі, а відповідно до чинного законодавства має бути нотаріальна з державною реєстрацією.

Позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

20.08.2004 року між ТОВ «Інвестиційна компанія «Укркапітал» та ТОВ «Інвес» було укладено договір купівлі-продажу № 54 (надалі – Договір). Відповідно до умов зазначеного договору продавець, яким є відповідач, продав, а покупець (позивач) купив майнові права на приміщення (квартири) № 54, № 56, № 86, № 88, які розташовані у будинку № 9А по вул. Грушевського в м. Києві з подальшим правом оформити ці квартири у власність у встановленому порядку. Договір укладено сторонами в простій письмовій формі.

Частиною 2 ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

За наслідками розгляду справи суд першої інстанції не встановив, що існують підстави за якими Договір не відповідає презумпції правомірності правочину; зазначений Договір суперечить вимогам законодавства як такий, що був укладений в порушення чинних нормативно-правових актів.

Зокрема, суд не прийняв до уваги що норми ст. 657 Цивільного кодексу України є невід’ємною складовою загальних положень про купівлю-продаж цього Кодексу. Із аналізу ч. 2 ст. 656 та ст. 657 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до загальних положень про купівлю-продаж, що обґрунтовують форми окремих видів договорів купівлі-продажу, договір купівлі-продажу майнових прав на житловий будинок (квартиру) або майнових прав на інше нерухоме майно укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 із рекомендаціями до них Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року та 10.12.2004 року, здійснюючи з’ясування обставин, що мають значення для справи, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд при вирішенні спору по суті має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. При цьому господарський суд має враховувати презумпцію правомірності правочину.

Із ст. 204 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд помилково не дійшов висновку та не встановив, що пов’язаний з предметом спору Договір є нікчемним в силу ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Згідно норм ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Договір пов’язаний з предметом спору у справі є нікчемним правочином, його недійсність встановлена законом. За таких підстав місцевий господарський суд мав дійти висновку про відмову у задоволені позову у справі.

Договір пов’язаний з предметом спору у справі є недійсним з моменту його вчинення як нікчемний правочин, що вбачається із змісту ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2008 року у справі № 32/108 підлягає скасуванню з відмовою у позові та скасуванням забезпечення позову шляхом арешту на майно за ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2008р.

Керуючись ст.ст. 68, 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2008 року у справі № 32/108 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Укркапітал»до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвес»про визнання майнових прав на квартири №№ 54, № 56, № 86, № 88, які розташовані у будинку № 9А по вул. Грушевського в м. Києві скасувати повністю та прийняти нове рішення.

2. В задоволені позову відмовити.

3. Заходи забезпечення позову, вжиті господарським судом міста Києва відповідно до ухвали від 11.03.2008 року у справі № 32/108 –скасувати.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Укркапітал»(м. Київ, бульвар Л. Українки, 15; ідентифікаційний код 32706734) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інвес»(м. Київ, вул. Половецька, 2/24; ідентифікаційний код 31170525) 127 (сто двадцять сім) грн. 50 коп. державного мита за перегляд рішення в апеляційному порядку.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 32/108 повернути Господарському суду міста Києва.

Києва

Головуючий суддя

Судді

06.08.08 (відправлено)