Постанова № 1952327, 31.07.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2008 № 11/300

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Савіна Л.А. - представник за дов. № 9 від 30.07.2008;

від відповідача -Енделадзе Д.Р. - представник за дов. № 2/3460 від 16.07.2008;

Висотенко І.М. – представник за дов. № 2/7850 від 05.12.2007;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державний комітет України з державного матеріального резерву

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.08.2007

у справі № 11/300

за позовом Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Сумський комбінат хлібопродуктів"

до Державний комітет України з державного матеріального резерву

третя особа відповідача

третя особа позивача

про стягнення 136335,50 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” (далі – позивач) у червні 2007 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - відповідач) про стягнення 136335,50 грн. боргу. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати.

13.07.2007 позивач через канцелярію суду подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву 132828,95 грн. основного боргу, а також покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2008 позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача витрат за відповідальне зберігання в сумі 132 828, 95 грн. 1328,28 грн. витрат по сплаті державного та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що позивачем, як відповідальним зберігачем, на підставі договору № 10/102 від 03.01.1999 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 здійснювалось зберігання матеріальних цінностей державного резерву (зерно у кількості 1421,847 тонн), і внаслідок зберігання вищезазначених цінностей були понесені витрати в сумі 132 828,95 грн., що підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем, всупереч вимог статті 8 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, відшкодовані не були.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2007 по справі № 11/300 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що із поданих Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” документів на підтвердження факту понесення ним витрат із зберіганням матеріальних цінностей не вбачається того, на думку апелянта, що такі витрати були понесені саме із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а не є поточними витратами іншого характеру.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що за договором № 10/102 від 03.01.1999 про відповідальне зберігання, на підставі якого заявлено позов, не передбачено відшкодування витрат по відповідальному зберіганню в грошовій формі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 у справі № 11/300 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. 02-7.1/4264 від 18.09.2007) позивач просив суд відмовити у задоволення апеляційної скарги, рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2007 залишити без змін з підстав того, що позивачем були надані належні докази понесених витрат, а саме Звіт з визначення ринкової вартості витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, понесених ДП ДАК „Хліб України” „Сумський КХП” за період з серпня 2004 року по червень 2006 року в зв’язку з виконанням договору № 10/102 від 05.01.1999. Також позивач зазначає, що відповідно до п. 6 постанови Кабінету України від 05.05.2000 № 75 „Про утворення ДП „Енергоринок” встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі. Тобто з 06.05.2000 порядок розрахунків, встановлений сторонами у договорі, не може застосовуватись під час виконання відповідача своїх обов’язків за договором щодо розрахунку, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 було призначено судово-бухгалтерську експертизу, апеляційне провадження у справі зупинено до закінчення експертизи.

19.06.2008 через канцелярію суду надійшов висновок № 13482/15503 судово-бухгалтерської експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2008 було поновлено апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2008 розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.

30.07.2008 позивач через канцелярію суду подав відзив на апеляційну скаргу (вх. 02-7.1/3612), згідно якого визнав апеляційну скаргу відповідача в частині відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву у сумі 49548,98 грн., а також 490,57 грн. державного мита та просив суд стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву витрати по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву у сумі 83770,54 грн., витрат по сплаті державного мита у сумі 837,71 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судове засідання 31.07.2008 з’явилися представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 31.07.2008 апелянт подав уточнення до апеляційної скарги, згідно якого просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2007 у справі № 11/300 частково – в частині стягнення з відповідача 49085,11 грн. за зберігання матеріальних цінностей державного резерву та в частині 490,57 грн. витрат по сплаті державного мита, оскільки сторонами 24.04.2008 була укладена мирова угода.

Представник позивача підтримав відзив на апеляційну скаргу та просив суд стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву витрати по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву у сумі 83770,54 грн., витрат по сплаті державного мита у сумі 837,71 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вірно зазначено судом першої інстанції, 03.01.1999 між Державним комітетом України по матеріальних резервах, з однієї сторони, та позивачем –Державним підприємством Державної акціонерної компанії “Хліб України”“Сумський КХП” як відповідальним зберігачем було укладено Договір № 10/102 про відповідальне зберігання (далі - Договір № 10/102 від 03.01.1999).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 предметом договору виступало відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву – зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Умовами Договору № 10/102 від 03.01.1999 сторони погодили, що Державний комітет України по матеріальних резервах відшкодовує витрати зберігача по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, виходячи із розрахунку 2,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Міненерго (через його підвідомчі підприємства) (п. 2.1, п. 4.3), а позивач зобовязався прийняти матеріальні цінності до державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, за якістю і кількістю у відповідності до інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (п. 2.2).

Згідно з п. 3.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 відповідальний зберігач здійснює зберігання на своїх площах матеріальних цінностей державного резерву в кількості, відповідно до наданих Комітету приймальних актів-зобов’язань по зберіганню за формою Р-16.

Відповідно до Приймальних актів форм Р-16 № 1 від 08.02.1999, № 2 від 08.02.1999, № 3 від 10.02.1999, № 4 від 01.03.1999, № 5 від 30.03.1999, № 1 від 16.09.1999, № 2 від 16.09.1999, № 3 від 16.09.1999, № 5 від 16.09.1999, № 6 від 17.09.1999, № 11 від 24.09.1999, № 11 від 20.10.1999, № 13 від 20.10.1999, № 17 від 03.11.1999, № 18 від 03.11.1999, № 19 від 09.12.1999, № 20 від 10.12.1999, № 21 від 10.12.1999, № 25 від 31.12.1999, № 27 від 31.12.1999, № 28 від 31.12.1999, № 2 від 21.09.2000, № 3 від 21.09.2000,№ 4 від 21.09.2000, № 5 від 21.09.2000, № 6 від 31.07.2000, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, позивачем приймалось на зберігання та здійснювалось закладення до державного матеріального резерву відповідна продукція (зерно).

17.04.2003 комісією Контрольно-ревізійного управління Державного комітету України з державного матеріального резерву було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні позивача за період з 2002 по 17.04.2003, за результатами якої було складено Акт, у розділі якого “Висновки” комісією було встановлено, що правила та умови зберігання не порушуються, складська площа для зберігання ТМЦ держрезерву –не завищена, кількісне зберігання матеріальних цінностей забезпечується, стан матеріальних цінностей відповідає діючим стандартам та технічним умовам, несвоєчасного освіження матеріальних цінностей –не виявлено, облік та звітність відповідає порядку, встановленому чинним законодавством.

21.06.2005 комісією Контрольно-ревізійного управління Державного комітету України з державного матеріального резерву було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні позивача за період з 13.05.2004 по 21.06.2005, за результатами якої було складено Акт, у розділі якого “Висновки”комісією було встановлено, що кількісне зберігання матеріальних цінностей забезпечується, якісний стан відповідає діючим стандартам, несвоєчасного освіження матеріальних цінностей –не виявлено, облік та звітність відповідає порядку, встановленому чинним законодавством.

Також, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії Звітів про наявність, надходження та вибуття хлібопродуктів державного резерву № 1 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006, відповідно до яких на відповідальному зберіганні позивача знаходилось загалом 1421,847 тон зерна.

Статтею 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву – це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до Наряду № 688/6-4 від 17.07.2006 Державного комітету України з державного матеріального резерву, виданого на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2006, позивачем було відвантажено ДП “Ресурспостач” в порядку розбронювання загалом 1421,847 тон зерна з державного резерву.

На виконання Наряду № 688/6-4 від 17.07.2006 позивачем було складено Акт від 17.07.2006 про відпуск із державного резерву ДП “Ресурспостач”загалом 1421,847 тонн зерна, а саме: пшениці 3 класу – 49,164 тони, пшениці 4 класу –593,333 тони, пшениці 4 класу – 779,350 тон.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивачем як відповідальним зберігачем умови Договору № 10/102 від 03.01.1999 виконувались належним чином: ним у встановленому порядку було прийнято на відповідальне зберігання матеріальні цінності (зерно у кількості 1421,847 тонн) та здійснено закладання до державного резерву, було забезпечено належні умови їх зберігання та кількісне зберігання до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Таким чином, оскільки в період з 13.05.2004 по 21.06.2005 руху зерна з державного резерву не відбувалось, що зокрема підтверджується Звітами про наявність, надходження та вибуття хлібопродуктів державного резерву № 1 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 та Актом перевірки від 21.06.2005, судом встановлено, що позивачем з серпня 2004 по липень 2006 року на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 здійснювалось зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна в обсязі 1412,847 тонн.

Закладене до державного резерву зерно в обсязі 1421,847 тонн статусу мобілізаційного резерву не мало, на обліку у Держкомрезерві України як мобілізаційне - не знаходилось, а тому судом відхиляється твердження відповідача про необхідність надсилання позивачем кошторисів витрат на зберігання в підтвердження витрат на зберігання, оскільки надсилання таких кошторисів передбачається при зберіганні мобілізаційного резерву, що передбачено Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву № 532 від 12.04.2002.

Частиною 5 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 було затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі-Порядок № 532 від 12.04.2002), який запроваджує механізм відшкодування відповідальним зберігачам витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Пунктом 2 Порядку № 532 від 12.04.2002 встановлено, що сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно пункту 7 Порядку № 532 від 12.04.2002, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Частиною 3 статті 7 Закону України “Про державний матеріальний резерв” визначено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Статтею 8 Закону України “Про державний матеріальний резерв” встановлено, що поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Як зазначає позивач, ним внаслідок належного зберігання матеріальних цінностей державного резерву в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 (зерна у кількості 1412,847 тонн) були понесені витрати в сумі 132828,95 грн. (в редакції заяви про зменшення позовних вимог), до складу яких увійшли електроенергія, послуги організацій, заробітна плата, нарахування на заробітну плату, амортизація основних фондів, матеріали, інші витрати, що зокрема підтверджується Звітом з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву від 30.06.2006, складеним ТОВ “Експертна компанія “Укравтоекспертиза-Стандарт”.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в порядку статті 530 Цивільного кодексу України було заявлено відповідачу вимогу про відшкодуванню витрат по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей державного резерву на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 за період з 01.08.2004 по 01.07.2006 в сумі 132 828,95 грн., але відповідач суму відшкодування не погасив.

Відповідно до Звіту від 30.06.2006 з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, понесених Державним підприємством Державної акціонерної компанії “Хліб України” “Сумський КХП” за період з серпня 2004 по червень 2006 в зв’язку з виконанням Договору № 10/102 від 03.01.1999, ринкова вартість витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву складає загалом 132828,95 грн., а саме: з серпня по грудень 2004 року – 23887,05 грн., 1 півріччя 2005 року – 31565,00 грн., 2 півріччя 2005 року – 37451,46 грн., 1 півріччя 2006 року –39925,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції прийняв до уваги Звіт з визначення ринкової вартості витрат відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву від 30.06.2006 щодо визначення ринкової вартості витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву складає загалом 132 828,95 грн., з огляду на те, що його складено уповноваженою особою, з посиланням на відповідні документи та обґрунтованим розрахунком. До того ж, вищезазначений Звіт жодною з сторін не оспорювався.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що на час укладення Договору № 10/102 від 03.01.1999 витрати позивача по зберіганню матеріальних цінностей відповідача складали 2,5 грн. за тонно-місяць, але вказаний розрахунок було здійснено виходячи із цін, що існували станом на час укладення зазначеного Договору, і відображали фактичні витрати по зберіганню матеріальних цінностей. Виходячи з цього, визначена Договором № 10/102 від 03.01.1999 сума 2,5 грн. не є ціною, тобто не є сталою вартістю витрат по зберіганню матеріальних цінностей, оскільки в залежності від суспільних економічних процесів вартість може змінюватись, а відповідно до закону, вони підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 № 75 “Про утворення державного підприємства “Енергоринок” встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі. Тобто, з 06.05.2000 порядок розрахунків встановлений сторонами у п. 2.1 Договору № 10/102 від 03.01.1999 застосуванню під час виконання Відповідачем своїх обов'язків щодо розрахунку не підлягав.

30.06.2000 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову “Про утворення Державного агентства з управління державним матеріальним резервом” № 1041, відповідно до якої було утворено на базі ліквідованого Державного комітету по матеріальних резервах у складі Міністерства економіки урядовий орган державного управління - Державне агентство з управління державним матеріальним резервом (п.1) та було установлено, що Агентство є правонаступником Державного комітету по матеріальних резервах (п.2).

Указом Президента України від 07.08.2001 № 603 “Про Державний комітет України з державного матеріального резерву” було утворено Державний комітет України з державного матеріального резерву як центральний орган виконавчої влади на базі Державного агентства з управління державним матеріальним резервом та установлено, що Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно врахував ту обставину, що предметом розгляду даного спору є правовідносини, які виникли на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 між Державним підприємством Державної акціонерної компанії “Хліб України” “Сумський КХП”, позивачем у справі, та Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є відповідач у справі.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, встановлює, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що позивачем заявлено позов про відшкодування витрат на відповідальне зберігання 1421,847 тон зерна державного матеріального резерву за період з 01.08.2004 по 01.07.2006, тобто в період дії Цивільного та Господарського кодексів України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, які існували між позивачем та відповідачем в цей період підлягають застосуванню норми Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки відповідні цивільні обов’язки у сторін виникнуть з моменту прийняття судового рішення.

Статтею 175 ч.1 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Вимогами статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем, як відповідальним зберігачем, на підставі Договору № 10/102 від 03.01.1999 в період з 01.08.2004 по 01.07.2006 здійснювалось зберігання матеріальних цінностей державного резерву (зерно у кількості 1421,847 тонн) і внаслідок зберігання вищезазначених цінностей були понесені витрати в сумі 132 828,95 грн., що підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем, всупереч вимог статті 8 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, відшкодовані не були.

З огляду на викладене, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що понесені позивачем, як відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву (1421,847 тонн зерна в період з 01.08.2004 по 01.07.2006), витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі, тобто в сумі 132 828,95 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку.

Таким чином, суд першої інстанції визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача 132 828,95 грн. витрат, понесених позивачем внаслідок здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву згідно умов Договору № 10/102 від 03.01.1999 – законною, обґрунтованою, доведеною належними доказами і задовольнив її.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з висновку № 13482/15503 судово-бухгалтерської експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановити, в якій сумі підтверджуються фактичні витрати позивача - Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” на зберігання матеріальних цінностей державного резерву з врахуванням фактичної складської площі, на якій зберігалися вказані цінності за період з 01.08.2004 до 30.06.2006, не видається за можливе в зв’язку з тим, що на дослідження не надані відомості про розмір фактичної складської площі, на якій проводилося зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період з серпня 2004 року по червень 2006 року (включно), а також не надано документів бухгалтерського обліку щодо понесених витрат на зберігання зерна за цей же період.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2008 між Державною акціонерною компанією „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено мирову угоду, згідно п. 1.2 якої Державний комітет України з державного матеріального резерву визнав перед Державною акціонерною компанією „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” частину боргу в сумі 84726,25 грн.

Відповідно до п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України.

З огляду на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що до повноважень суду апеляційної інстанції не входить затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами в процесі апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт в судовому засіданні 31.07.2008 подав уточнення до апеляційної скарги, згідно якого просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2007 у справі № 11/300 частково – в частині стягнення з відповідача 49085,11 грн. за зберігання матеріальних цінностей державного резерву та в частині 490,57 грн. витрат по сплаті державного мита.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу (вх. 02-7.1/3612), який підтримав представник позивача у судовому засіданні 31.07.2008, позивач визнав апеляційну скаргу відповідача в частині відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву у сумі 49548,98 грн., а також 490,57 грн. державного мита.

Зважаючи на те, що згідно висновку № 13482/15503 судово-бухгалтерської експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановити, в якій сумі підтверджуються фактичні витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву з врахуванням фактичної складської площі, на якій зберігалися вказані цінності за період з 01.08.2004 до 30.06.2006, не видається за можливе, а також на те, що позивач частково визнав апеляційну скаргу відповідача, а апелянт зменшив позовні вимоги, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Тому з вищенаведених підстав, Київський апеляційний господарський суд, виходячи з повноважень, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, приймає нове рішення про задоволення позову частково в сумі 84726,25 грн. витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, а також за подання апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного комітету України з матеріального резервузадовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2008 у справі №11/300 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (код ЄДРПОУ 00034016, місцезнаходження: 001601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Державного підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України”“Сумський КХП” (код ЄДРПОУ 00956017, місцезнаходження: 40022, м. Суми, вул. Залізнична, 2-га Залізнична, 3) витрат на відповідальне зберігання в сумі 84726,25 (вісімдесят чотири тисячі сімсот двадцять шість) грн. 25 коп., а також витрат по сплаті державного мита - 837,21 (вісімсот тридцять сім) грн. 21 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 11/300 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя

Судді

05.08.08 (відправлено)