Постанова № 19516876, 09.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2011 р. м. КиївК-7628/07

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі Хмельницької області

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 23.10.2006

та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007

та касаційну скаргу Ярмолинецього районного споживчого товариства

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007

у справі №20/322-НА

за позовом Ярмолинецього районного споживчого товариства

до Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі Хмельницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Ярмолинецьке районне споживче товариство подало позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2006 № 0000252300/0 та податкового повідомлення-рішення від 22.06.2006 № 0000252300/2 в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 108422 грн., з яких 72281грн. основного платежу та 36141 грн. штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 23.10.2006 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.03.2006 №0000252300/0 та податкове повідомлення-рішення від 22.06.2006 № 0000252300/2 в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 108422 грн., з яких 72281 грн. основного платежу та 36141 грн. штрафних санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Ярмолинецького районного споживчого товариства 3,40 грн. відшкодування сплаченого державного мита.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007скасовано постанову суду першої інстанції в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2006 № 0000252300/0 та від 22.06.2006 №0000252300/2 щодо визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 72281,00 грн. основного платежу та відмовлено у задоволенні позову у цій частині. Постанову суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат змінено та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито в сумі 1,70 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати частково судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції при вирішенні справи у частині, щодо якої задоволено позов, норм матеріального права: ст. 67 Конституції України, ст. 4. ч. 3 ст.9, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування», які зобовязують платника податку сплачувати до державного бюджету податкові зобовязання, та наголошує на тому, що порушення справи про банкрутство не змінює статусу платника податків і не звільняє такого платника від обовязку декларувати та сплачувати податки до бюджету.

Яромолинецьке районне споживче товариство подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ, ст. 23, ст. 25, ч. 7 ст. 30, ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 30.06.1999 № 784-ХІV, положення яких, на думку позивача, свідчать про необґрунтованість нарахування податку на додану вартість при продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 73898 грн. основного платежу та 46188 грн. штрафних санкцій прийнято на підставі акту перевірки від 06.03.2006 №40.231/01773307 за період з 01.04.2004 по 31.12.2005, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення полягало у тому, що позивач у податкових деклараціях за квітень і травень 2005 року не нараховував податок на додану вартість за операціями з реалізації майна банкрута, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за квітень 2005 року на 48358,33 грн. та за травень 2005 року на 23923,33 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, в частині вирішення позовних вимог, щодо яких відмовлено у задоволенні, та вважає, що суд повно встановив обставини у даній справі та надав їм правильну правову оцінку на підставі тих норм матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Згідно із Преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ (який був чинним на час виникнення спірних відносин) цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343 мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 12 цього ж Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Виходячи із вищевказаних приписів закону, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів і стосовно зобовязань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються.

Зважаючи на викладене, та виходячи з того, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343-XII не передбачає звільнення банкрута від обовязку нараховувати та сплачувати податки та збори (обовязкові платежі), зобовязання за якими виникають після порушення провадження у справі про банкрутство, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про непоширення дії мораторію на поточні податкові зобовязання, які виникли у платника податків під час проведення ліквідаційної процедури.

Разом з тим, судом касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору, що стосується нарахування штрафних санкцій, повязаних з несплатою поточних податкових зобовязань, допустив порушення абз. 4 п. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 №2343-XII, неправильно застосувавши положення даної норми закону, що призвело до безпідставного задоволення позову у частині, що стосується податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних санкцій.

Відповідно до абз. 4 п. 1 ст. 23 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XI з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

При застосуванні даної норми необхідно виходити з того, що за вищенаведеними приписами ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобовязань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобовязаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Враховуючи те, що постанова суду апеляційної інстанції є помилковою лише в частині, суд касаційної інстанції вважає за правильне змінити постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову та відмовити у позові у цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ярмолинецього районного споживчого товариства залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007змінити, виклавши абзаци перший, другий, третій та четвертий резолютивної частини у такій редакції:

«Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі Хмельницької області задовольнити.

Постанову Господарського суду Хмельницької області від 23.10.2006 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову відмовити повністю.»

Абзац пятий резолютивної частини постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007виключити.

В решті постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.03.2007залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяН.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло