Рішення № 19511511, 09.09.2011, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

09.09.2011

Справа № 2-459-2011

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2011 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого –судді Кузнецова Р.В.

при секретарі – Копійко Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, за участі третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, про відшкодування моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовом Слов’янського психоневрологічного інтернату, про відшкодування моральної шкоди, обґрунтувавши свої вимоги тим, що наказом № 49-К від 21 серпня 1991 року відповідачем її було прийнято на роботу на посаду завідуючої господарством, на якій вона працює до тепер. Зазначає, що її обов’язки передбачені посадовою інструкцією, та крім того, відповідач уклав із нею договір про повну матеріальну відповідальність.

Зазначає, що наказами відповідача № 53-К та № 67-К їй було оголошено догани, які вона оскаржила до суду та 12 березня 2010 року Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, вказані накази визнані незаконними.

Внаслідок незаконного застосування до неї дисциплінарної відповідальності, вона зазнала значних душевних страждань, суттєво порушено її нормальні життєві зв’язки, принижено її авторитет та ділову репутацію у колективі, а тому вважає, що їй спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює у 50000 гривень, які просить стягнути з відповідача, а так само судові витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у зв’язку з їх безпідставністю, посилаючись на те, що позивачем пропущено тримісячний строк на звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, наполягав на застосуванні позовної давності.

В судовому засіданні представник третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог, надавши суду заперечення, в яких обґрунтував свою позицію тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з тих підстав, що позивач не довела факту заподіяння моральної шкоди, оскільки вона не підтверджується жодними доказами, а перенесені захворювання та хвилювання жодним чином не пов’язані ані з протиправними діями відповідача та його посадових осіб, ані зі зверненням позивача до суду, оскільки вказані факти є нормальною реалізацією конституційних прав особи на трудову діяльність та звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Вказав, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення, який передбачено ст. 233 КЗпП України, який на його думку необхідно обчислювати з 12 березня 2010 року, коли позивач ознайомилась з рішенням суду про скасування наказів якими на неї було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Зазначив, що розмір витрат на правову допомогу необґрунтовано завищено. Просить судові витрати покласти на позивача.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо належності частково задоволення позовних вимог ОСОБА_1, за наступних підстав.

У судовому засіданні з достовірністю встановлено, що Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення задоволені в повному обсязі, визнано незаконними накази № 53-к від 02 липня 2009 року та № 67 від 31 липня 2009 року, про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Даним судовим рішенням встановлено, що наказом № 49-к від 21 серпня 1991 року ОСОБА_1 прийнята на посаду завідуючої господарством Слов’янського психоневрологічного інтернату.

Крім того, зазначеній особі, наказом № 53-к від 02 липня 2009 року було оголошено догану, та до суду було подано дві копії зазначеного наказу, які відрізнялись одна від одної за своїм змістом. Так, в наказі, що було надано позивачем зазначено, що догана оголошена позивачу в зв’язку з невиконанням наказів керівника, в той час, як друга копія згаданого наказу надана відповідачем містила в собі підставу для застосування дисциплінарного стягнення –перевищення службових обов’язків.

Відповідно до порядку застосування дисциплінарних стягнень, викладеного в ст. 149 КЗпП України, застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини за яких вчинено порушення, і попередню роботу працівника.

Згідно з ч. 2 ст. 252 КЗпП, зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації СПНІ, входить до складу професійної спілки державних установ України. Вказаний профспілковий комітет інтернату складається з 18 членів, однак фактично складається з 17 осіб, оскільки один із її членів вибув, а замість нього нікого обрано не було. Окрім цього, при розгляді клопотання про надання згоди на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, комітет був неправомочний оскільки воно було розглянуто за відсутності необхідного кворуму.

Так, судом було визнано, що при притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності було порушено вимоги ст.ст. 149, 152 КЗпП України, а наказ № 53-к є незаконним.

Так само, судом було вирішено питання й щодо другого оскаржуваного наказу № 67-к від 31 липня 2009 року, про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, оскільки з нього не вбачалось в чому саме полягає перевищення службових повноважень ОСОБА_1, а про вказане порушення керівнику стало відомо саме з доповідної записки ОСОБА_1

Зазначене рішення суду набуло чинності –23 березня 2010 року.

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач в обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що внаслідок значного психічного впливу протягом тривалого часу, пов’язаного з накладенням на неї дисциплінарного стягнення, вона частково була позбавлена можливості реалізовувати власні бажання, що також обумовило для неї необхідність відвідування різноманітних органів, що контролюють діяльність відповідача на відповідність трудовому законодавству. Факт притягнення до дисциплінарної відповідальності негативно вплинув на її відносини з колективом, підірвав її авторитет у колективі, що стало причиною напруженості у її відносинах з підопічними. Крім того, протягом тривалого часу вона змушена була виправдуватись, доводити свою правоту, спростовувати безпідставність звинувачень в її адресу, що обумовило її нервозність, та призвело до звуження кола спілкування, виникнень конфліктних ситуацій у сім’ї позивача.

На підставі викладеного, позивач оцінює суму понесеної моральної шкоди у розмірі 50000 гривень.

Зазначені позивачем обставини віднайшли своє підтвердження у наданих нею документах та обставинах встановлених судом при розгляді справи.

Так, насамперед, слід зазначити, що саме по собі незаконне притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є головним фактором, який спричинив позивачу моральні втрати, які виразились у переживанні та душевних стражданнях. Зазначені втрати об’єктивно стали причиною втрати позивачем авторитету й погіршення відносин у колективі, а також недовіри з боку підопічних та керівництва, зверхнє ставлення до неї інших осіб, з якими позивач перебуває у трудових відносинах. Такі взаємовідносини на роботі жодним чином не могли не вплинути на її стан здоров’я (позивач декілька разів знаходилась на лікарняному, що підтверджується лікарняними листами від 03.09.2009 року та 14.12.2009 року), та взаємини із близькими та родичами, внаслідок чого звузилось коло спілкування ОСОБА_1, а також виникнення постіних сварок та скандалів у сім’ї позивачки.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Із змінами і доповненнями, внесенимипостановою Пленуму Верховного Суду Українивід 25 травня 2001 року N 5 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Із змінами і доповненнями, внесенимипостановою Пленуму Верховного Суду Українивід 25 травня 2001 року N 5, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 4401 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права");

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № № 4 від 31 березня 1995 року, при застосуванні норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.

Пунктом 13 зазначеної Постанови встановлено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Представник третьої особи в своїх запереченнях проти позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що вона пропустила строк позовної давності передбачений за такою категорією справ ст. 233 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № № 4 від 31 березня 1995 року до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч. 3 ст. 7 ЦК застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК не застосовуються.

Зважаючи на те, що Кодексом Законів про Працю України не передбачено наслідків пропущення строку звернення до суду, а так само початок його перебігу, зупинення й переривання, поновлення та інше, суд приходить до висновку щодо необхідності у такому разі застосування норм Цивільного Кодексу України.

Положеннями статті 267 ЦК України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної даності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, як вбачається з положення ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач на обґрунтування поважності пропуску нею тримісячного строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП України, зазначає, що про порушення своїх законних прав та інтересів дізналась разом із отриманням копії повного тексту рішення Слов’янського міськрайонного суду від 12 березня 2010 року, а саме 12 жовтня 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи позовну заяву разом із долученими до неї матеріалами було направлено на адресу суду поштою 22 грудня 2010 року, хоча й було зареєстровано 19 січня 2011 року, що підтверджується поштовим штампом на конверті та штампом суду на позовній заяві.

Слід зауважити, що з матеріалів цивільної справи № 2-104-2010 за позовною заявою ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення вбачається, що копію повного тексту згаданого вище судового нею отримано 12 жовтня 2010 року, про що в матеріалах справи міститься власноруч написана нею, на звороті її заяви про видачу копії рішення суду, –розписка.

Зважаючи на те, що здебільшого про порушення законних прав та інтересів, та власне в чому полягло спричинення їй моральної шкоди викладено у мотивувальній частині судового рішення, що було необхідним для складання позовної заяви, з посиланням у ній на достовірні факти, встановлені судом та використані ним для обґрунтування законності свого рішення, що власне стало можливим лише після отримання позивачем повного тексту рішення суду від 12 березня 2010 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо поважності пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду із даними вимогами, й одночасно таким, що підлягають захисту.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що спричинення моральної (немайнової) шкоди мало місце внаслідок неправомірної діяльності керівництва відповідача, внаслідок якої було порушено законні права ОСОБА_1 та призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків з колективом, рідними та близькими, та вимагають від останньої додаткових зусиль для відновлення втрачених зв’язків, а також для організації власного життя.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак, заявлений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає і не є співвідносним із понесеною нею моральною шкодою, тому підлягає суттєвому зменшенню, у зв’язку з чим належить до стягнення у розмірі 20000 гривень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи,які в свою чергу складаються з: витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, граничний розмір компенсації яких встановлюється законом.

У відповідності до ст. 85 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.1 додатку до Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ» від 27 квітня 2006 року, згідно якого витрати пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, якщо компенсації сплачується іншою стороною, не повинна перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір на представництво інтересів у суді першої інстанції по цивільній справі від 20.03.2011 року.

Згідно умов згаданого договору, клієнт –ОСОБА_1 уповноважила адвоката ОСОБА_2 бути її представником у суді першої інстанції –Слов’янському міськрайонному суді по підготовці матеріалів, складання позовної заяви, подачі позову до суду та ведення справи за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, про стягнення моральної шкоди.

У відповідності до квитанції № 131 від 12 жовтня 2010 року, гонорар її представника –адвоката ОСОБА_2 за ведення справи ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, про стягнення моральної шкоди склав 2000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, у судових засіданнях представник позивача витратив приблизно 2 год. 40 хв., а також витратив час на підготовку до участі у розгляді справи приблизно 1 год. 00 хв. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час підготовки до участі у розгляді справи та участі у судових засіданнях, розмір компенсації становить не більше ніж 1425 грн., згідно наступного розрахунку:

          - 941 грн. ? 40 % = 376,40 грн. за годину роботи адвоката, та виходячи з такого розрахунку 50,19 грн. –за 8 хвилин його роботи, а всього за підготовку до слухання справи та складання позовної заяви, а також участь в судовому засіданні 22.03.2011 року тривалістю 8 хвилин, компенсація складає 376,40 грн. + 50,19 грн. = 426,59 грн.;

          - 960 грн. ? 40 % = 384,00 грн. за годину роботи адвоката, та виходячи з даного розрахунку за участь в судових засіданнях по даній справі, компенсація складає (384,00 грн. ? 2 години) + (384,00 грн. ? 36 хвилин : 60 хвилин) = 998,41 грн.

Таким чином зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, у відповідності до ст. 81, 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 258, 267, 1167 ЦК України, ст.ст. 149, 152, 233, 2371, 252 КЗпП України, п. 2, 6, 13, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями внесеними постановою Пленуму Верховного суду України від 25 травня 2001 року № 5), ст.ст. 10, 58, 60, 61, 79, 81, 86, 88, 137, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янського психоневрологічного інтернату, за участі третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, про відшкодування моральної шкоди –задовольнити частково.

Стягнути зі Слов’янського психоневрологічного інтернату, ідентифікаційний код 03190231, яки розташовано за адресою: Донецька область, місто Слов’янськ, вулиця Курчатова, будинок 72, на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37 (тридцять сім) гривень 00 копійок, а також витрати на правову допомогу у розмірі 1425 (одна тисяча чотириста двадцять п’ять) гривень 00 копійок, а всього в сумі 21462 (двадцять одна тисяча чотириста шістдесят дві) гривні 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільним справам апеляційного суду Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги до Слов'янського міськрайонного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 12 вересня 2011 року об 11 годині 00 хвилин.

Суддя /підпис/

«З оригіналом згідно»

Рішення не набрало законної чинності

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду

Донецької області                               ОСОБА_3