Ухвала суду № 19505355, 08.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2011 р. м. КиївК-46076/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства «Обєднання Комунар»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року

у справі № 2а-7087/08

за позовом Державного науково-виробничого підприємства «Обєднання Комунар»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові,

за участю Прокурора Харківської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року позов Державного науково-виробничого підприємства «Обєднання Комунар»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000020841/0 від 17 квітня 2008 року, № 0000010841/0 від 17 квітня 2008 року № 0000010841/1 від 27 червня 2008 року, № 0000020841/1 від 27 червня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДНВП «Обєднання Комунар»державне мито в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року та залишення без змін постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача на підставі отриманих матеріалів перевірок з питання підтвердження взаємовідносин з контрагентами відповідно до актів перевірок № 1771/41-014/14308730 від 21 червня 2007 року, № 2191/41-014/14308730 від 01 серпня 2007 року та довідки № 3588/41-014/14308730 від 05 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 779/41-018/14308730 від 08 квітня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000020841/0 від 17 квітня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 713 599,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 147136,00 грн., а також № 0000010841/0 від 17 квітня 2008 року, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1425 984,00 грн. (950 656,00 грн. основний платіж, 475 328,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000010841/1 від 27 червня 2008 року та № 0000020841/1 від 27 червня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.7, 1.8 статті 1, пункту 4.7 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з встановленням факту ненадходження податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на нікчемність правочинів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус-Т»(постачальник ДНВП «Обєднання Комунар») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестфін-МС»(постачальник ТОВ «Максимус-Т»), оскільки, відповідно до пояснень директора ТОВ «Вестфін-МС»Мартинюка М.С, він не уповноважував від свого імені здійснювати діяльність підприємства ТОВ «Вестфін-МС», державну реєстрацію підприємства не проводив і не підписував жодних документів для її проведення, а згідно з інформацією Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва за юридичною чи фактичною адресою ТОВ «Вестфін-МС»не знаходиться.

Крім того, судами встановлено, що між ДНВП «Обєднання Комунар» та ТОВ «Максимус-Т»укладено договір комісії № 0112/1 від 01 грудня 2006 року, відповідно до умов якого комітент ТОВ «Максимус-Т»доручає, а комісіонер ДНВП «Обєднання Комунар»зобовязується за винагороду здійснити від свого імені та за рахунок комітента продаж товару (електролічильники), який належить комітенту, згідно специфікації підписаної обома сторонами.

Товар, отриманий позивачем від ТОВ «Максимус-Т»за вказаним договором комісії, надалі реалізовувався кінцевим споживачам обласним енергопостачаючим організаціям.

При цьому, позивач як комісіонер не отримував права власності на зазначений товар, переданий йому згідно з договором комісії від ТОВ «Максимус-Т».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано розумних економічних або інших причин систематичного придбання товару у одного і того ж постачальника ТОВ «Максимус-Т»та по другому ланцюгу постачання ТОВ «Вестфін-МС».

Зокрема, Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що, оскільки, провести зустрічну перевірку ТОВ «Максимус-Т»за відповідний звітний період не має можливості, так як підприємство визнано банкрутом та припинено його державну реєстрацію на підставі ухвали Господарського суду Миколаївської області від 27 листопада 2007 року у справі № 5/743/07, а факт транспортування та отримання товару від вищеназваного постачальника позивачем не підтверджено, то підстав включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за зазначеними операціями не вбачається.

При цьому, судом апеляційної інстанції підтримано позицію відповідача про нікчемність договору, укладеного між ТОВ «Максимус-Т»та ТОВ «Вестфін-МС».

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними у звязку з наступним.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобовязань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 02 листопада 2006 року по 19 грудня 2007 року ТОВ «Максимус-Т»мало статус платника податку на додану вартість.

В свою чергу, договір комісії між позивачем та ТОВ «Максимус-Т» укладено 01 грудня 2006 року, а належним чином оформлені податкові накладні виписано ТОВ «Максимус-Т» на адресу ДНВП «Обєднання Комунар»в липні, серпні та вересні 2007 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що факт визнання ТОВ «Максимус-Т» банкрутом та припинення його державної реєстрації не може розглядатись як підстава для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування суми основного зобовязання із зазначеного податку, оскільки, станом на час укладання спірного правочину та здійснення фінансово-господарської діяльності контрагент позивача ТОВ «Максимус-Т» мав статус платника податку на додану вартість та вів господарську діяльність на законних підставах.

Також, колегія суддів вважає, що Харківський окружний адміністративний суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про непідтвердження сум податкового кредиту позивача з податку на додану вартість порівнюючи податкові зобовязання ТОВ «Вестфін-МС»постачальника ТОВ «Максимус-Т»та податковий кредит ТОВ «Максимус-Т»постачальника ДНВП «Обєднання Комунар».

Адже, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Отже, Закон № 168/97-ВР не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства «Обєднання Комунар» задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.