Ухвала суду № 19505335, 08.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/37163/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року

у справі № 2а-2797/10/1570

за позовом Відкритого акціонерного товариства Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак»

до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація в Одеській області,

за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Одеської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року позов Відкритого акціонерного товариства Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак»(далі позивач) до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 000126/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, № 000126/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000126/2301/2 від 25 лютого 2010 року, № 000127/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, № 000127/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000127/2301/2 від 25 лютого 2010 року, № 000128/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, № 000128/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000128/2301/2 від 25 лютого 2010 року, № 0001532301/0 від 16 грудня 2009 року, № 0001532301/1 від 22 лютого 2010 року, № 0000192301/0 від 25 лютого 2010 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, ДПА в Одеській області та Ізмаїльська міжрайонна прокуратура Одеської області оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року апеляційні скарги Ізмаїльської ОДПІ Одеської області, ДПА в Одеській області, Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Одеської області задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року.

ДПА в Одеській області в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками ДПА в Одеській області проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прокс-М»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Континент АВС» за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 253/35-0112/00383716 від 07 жовтня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 000126/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 691149,00 грн. (460766,00 грн. основний платіж, 230383,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), № 000127/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 303423,00 грн. (202281,00 грн. основний платіж, 101142,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), та № 000128/2301/0 від 23 жовтня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 43985,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7393,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 000126/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000126/2301/2 від 25 лютого 2010 року, № 000127/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000127/2301/2 від 25 лютого 2010 року, № 000128/2301/1 від 16 грудня 2009 року, № 000128/2301/2 від 25 лютого 2010 року.

Крім того, додатково прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001532301/0 від 16 грудня 2009 року, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 44326,00 грн. (29551,00 грн. основний платіж, 14775,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), № 0001532301/1 від 22 лютого 2010 року та № 0000192301/0 від 25 лютого 2010 року, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 43 672,50 грн. (29115,00 грн. основний платіж, 14 557,50 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) та підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним включенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Прокс-М», ТОВ «Континент АВС», з огляду на те, що зазначені договори є нікчемними, оскільки, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Прокс-М», ТОВ «Континент АВС»у 2008 році укладено ряд договорів щодо придбання жерсті та пакувальних матеріалів (плівки поліетиленової, фарб, рейок, етикеток тощо).

В свою чергу, відповідно до пояснень ОСОБА_5 - засновника та директора ТОВ «Прокс-М», а також ОСОБА_6, особи яка здійснила реєстрацію ТОВ «Континент АВС»на свого знайомого ОСОБА_7, керівники контрагентів позивача фінансово-господарською діяльністю підприємств, які були відкриті на їх імя, не займались, не складали та не підписували документів, рахунків, накладних, декларацій, грошові кошти в банку не знімали, а зареєстрували підприємства на своє імя за винагороду.

Крім того, ОСОБА_5 вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2009 року визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Прокс-М», ТОВ «Континент АВС»є нікчемними, з огляду на відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт перевезення товару, придбаного позивачем у контрагентів.

Крім того, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість (договори, накладні, податкові накладні) за підписами директорів ТОВ «Прокс-М»та ТОВ «Континент АВС»ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки, підписані невстановленими особами.Зокрема, в усіх первинних документах, виписаних на адресу позивача ТОВ «Прокс-М», відповідальною особою яка їх підписувала, вказано ОСОБА_5, який, з 07 червня 2008 року знаходився під вартою та не міг підписувати вищевказані документи.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними у звязку з наступним.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобовязань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом першої інстанції, у позивача наявні платіжні документи, накладні, рахунки-фактури, що підтверджують віднесення вартості товарно-матеріальних цінностей, що були предметом договорів купівлі-продажу, укладених між позивачем та ТОВ «Прокс-М», ТОВ «Континент АВС», до складу валових витрат. В бухгалтерському та податковому обліку зазначені господарські операції відображено в повному обсязі.

Крім того, ВАТ Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак»включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у ТОВ «Прокс-М»та ТОВ «Континент АВС»товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

В свою чергу, ТОВ «Прокс-М»та ТОВ «Континент АВС»на час виникнення спірних правовідносин перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також знаходились на податковому обліку в податкових інспекціях та мали статус платника податку на додану вартість.

В свою чергу, записи про незнаходження цих субєктів господарювання за місцем реєстрації внесено в Єдиний державний реєстр після здіснення позивачем господарських операцій з цими контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що внесення в Єдиний державний реєстр записів про незнаходження юридичних осіб за місцем реєстрації саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких осіб і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак»задовольнити.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.