Рішення № 1947938, 23.04.2007, Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим

Справа №2-514/ 07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2007 року Красноперекопський міськрайонний суд АР Крим у складі:

Головуючого судді: Стародуб Г.А.

При секретарі: Дзюмак О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Красноперекопську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП „Красноперекопський завод продовольчих товарів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП „Красноперекопський завод продовольчих товарів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 10.02.2006 року він працював у відповідача на посаді охоронця по контракту. 31.03.2006 року був звільнений в зв'язку з закінченням строку трудового договору.

При розрахунку йому відповідач не виплатив заробітну плату, заборгованість по якій склала в зв'язку з несвоєчасною виплатою 710,75 грн.

На його вимоги про надання розрахунку відповідач посилається на відсутність коштів.

В зв'язку з порушенням строку розрахунку при звільненні позивач просить суд стягнути з відповідача окрім , заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за затримку розрахунку, а також відшкодувати йому заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 грн., мотивуючи тим, що у зв'язку з невиплатою заробітної плати йому довелось докласти чимало додаткових зусиль для організації свого життя - необхідного для забезпечення сім'ї, оскільки сім'я, окрім усього, ще чекала народження немовляти.

У судовому засіданні представник позивача Ібрагімов Р.І. підтримав заявлені вимоги і наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача Чумак A.M. заявлений позов визнала частково, лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, що ж стосується стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, то з цією частиною вимог вона не згодна, мотивуючи тим, що рішенням Господарського суду АРК від 06.07.2004 року введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. 07.09.2004 року відкрита процедура банкрутства відносно ДП „КЗПТ".

Позов позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, представник відповідача вважає не підлягає задоволенню, оскільки згідно ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка /штраф, пеня/, не застосовуються інші санкції за невиконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів.

Окрім того, згідно із ст. 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачена черговість задоволення вимог кредиторів, а саме відповідно до п. 4 ч. 1 цього Закону у четверту чергу задовольняються вимоги

кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у процедурі санації боржника.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з вищезазначеним позовом без всяких на то поважних причин, оскільки позивач звернувся з позовом до суджу понад рік, що суперечить вимогам ст. 233 КЗпП України.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то представник відповідача вважає, що позов в цій частині не може бути задоволений, оскільки вина підприємства в спричиненні позивачеві моральної шкоди не доведена, а несвоєчасний розрахунок з позивачем спричинений санацією підприємства, що підтверджується відповідними ухвалами суду.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач в ДП „КЗПТ" працював на посаді охоронця за контрактом з 10.02.2006 року по 31.03.2006 року, в зв'язку з закінченням строку трудового договору був звільнений.

При розрахунку заробітна плата не була виплачена, заборгованість по якій склала 710,75 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 22.01.2007 р./а.с. 7/.

22.02.2007 року позивач звернувся з позовом до суду до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Згідно зі ст. 15 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату не рідше двох разів на місяць.

Відповідно довідки від 22.01.2007 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем складає 710,75 грн., яка, як вважає суд, підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі. / а.с. 7 /.

Що стосується стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку, то відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України право працівника звернутися до суду з позовом без обмеження яким-небудь терміном розповсюджується тільки на позови про стягнення належної працівникові заробітної плати, але на вимоги про відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку, що є по суті санкцією за несвоєчасне його здійснення, цей термін не розповсюджується.

А ні в судовому засіданні, а ні в позові позивачем, який був звільнений 31.03.2006 року, з позовом до суду звернувся 22.02.2007 року , не надано пояснень поважності причин пропуску тримісячного строку на звернення до суду, згідно зі ст. 233 КЗпП України, таким чином, суд вважає, що тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення грошових сум за затримку розрахунку не підлягає задоволенню.

Що стосується відшкодування заподіяної моральної шкоди, то згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями інших осіб.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.01.2001 року при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Судом встановлено, що 06.07.2004 року рішенням Господарського суду АРК введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, 07.09.2004 року відкрита процедура банкрутства відносно відповідача.

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка /штраф, пеня/, не застосовуються інші санкції за невиконання грошових зобов'язань.

Згідно зі ст. 31 цього Закону передбачена черговість задоволення вимог кредиторів. Так, п. 4 ч. 1 Закону передбачає:

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. Частина 2 цього Закону передбачає, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Таким чином, судом з'ясовано, що за обставин, які склалися на підприємстві ДП „Красноперекопський завод продовольчих товарів" сплатити своєчасно заробітну плату позивачу відповідач не мав матеріальної змоги, протиправних діянь в спричиненні позивачеві моральної шкоди , суд не вбачає в зв"язку з чим в задоволені, позовних вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди , слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 81, 88, 212-215, 292, 294, 296 ЦПК України, ст.ст. 15-117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" зі змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року, ст. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", ст. ст. 12, 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства „Красноперекопський завод продовольчих товарів" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Красноперекопський завод продовольчих товарів" (р/р 2600911440 КРД ОАО „ Райффайвзен Банк Аваль", МФО 324021, КПО 00379011 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 710, 75 грн.

В іншій частині заявленого позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства „Красноперекопський завод продовольчих товарів" на користь держави державне мито у розмірі 51 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.