Постанова № 19479067, 21.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2011 р. № 2-а- 10937/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Басовій Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - Приходько Є.В.

відповідача - Гадяцької Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство

"Спецкабель"

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

проскасування наказу, визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Спецкбель» (далі ТОВ «ВП Спецкабель»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, які прийняті судом, просить суд скасувати наказ ДПІ у Московському районі міста Харкова № 1158 від 08.06.2011р. "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ВП Спецкабель»та визнати неправомірними дії ДПІ у Московському районі міста Харкова щодо проведення перевірки ТОВ «ВП Спецкабель» згідно наказу ДПІ у Московському районі міста Харкова № 1158 від 08.06.2011р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що рішення субєкта владних повноважень про призначення спірної перевірки суперечить положенням Податкового кодексу України, спірна перевірка була проведена податковим органом без вивчення відомостей первинних документів платника податків, висновки субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «ВП Спецкабель» та його контрагентами, є помилковими по суті, та зроблені з перевищенням повноважень податкових органів.

Позивач посилається на наявність всіх необхідних документів, які підтверджують його позовні вимоги. Вважає, що порушення норм законодавства з його боку відсутні, а відповідно дії ДПІ у Московському районі м. Харкова, що полягають у визнанні правочинів, укладених ТОВ «ВП Спецкабель» з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними є протиправними.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував просив відмовити у повному обсязі пояснивши суду, що підставою винесення оспорюваного рішення оформленого у формі наказу № 1158 від 08.06.2011р., на проведення перевірки слугував акт невиїзної документальної перевірки фінансово господарської діяльності контрагента позивача ПП «ВКФ «Укрпромснаб», який складений фахівцями Ленінської МДПІ у м. Луганську, яким встановлено вчинення правочинів, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Також окрім зазначеного акту, підставою винесення наказу на проведення перевірки стала отримана довідка невиїзної документальної перевірки ДПІ в м. Сєвєродонецьку складеної відносно ПП «Мівіс», яке також є постачальником позивача, правочини укладені ПП «Мівіс» також не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Відповідач, посилаючись на положення ст. 215, ст. 203 ЦК України зазначає, що наведені правочини є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним. Відповідач зауважив, що правочини, вчинені ТОВ «ВП Спецкабель» та такі, що виконувались протягом перевіреного періоду з постачальниками останнього товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВП Спецкабель» код ЄДРПОУ 36456935 в частині правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р., яке оформлено наказом № 1158 від 08.06.2011р.

Як зясовано судом, юридичною підставою для прийняття спірного наказу відповідач вказав п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, при цьому будь яких фактичних мотивів волевиявлення щодо призначення перевірки в тексті спірного наказу субєктом владних повноважень не викладено.

Перевіряючи юридичну обґрунтованість суджень, покладених субєктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини як: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права в кореспонденції з приписами ст.42 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) належного складення податковим органом і направлення адресу платника податків обовязкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) закінчення строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу ТОВ «ВП Спецкабель» відповідачем був направлений запит №5277/10/23-118 від 04.05.2011р. про надання пояснень та їх документального підтвердження, з посиланням на п.п. 20.1, п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п. 1 ст.73.3 Податкового кодексу України. Позивач в ході судового розгляду справи заперечував факт отримання зазначеного запиту. Відповідач на вимогу суду не надав належних доказів отримання ТОВ «ВП Спецкабель» зазначеного запиту. Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: за відсутності факту отримання позивачем запиту, на який він мав відповісти протягом 10 днів. Окрім того, у відповідності до п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Відповідачем не було надано доказів отримання ТОВ «ВП Спецкабель» копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 29.06.2011 року №2007/23/36456935, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Спецькабель», код за ЄДРПОУ 36456935 в частині правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р., судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків положень цивільного або господарського законодавства та відображення власних суджень з даних питань в актах перевірок.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах актів перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, належать до виключної прерогативи судових органів.

За приписами п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту спірної перевірки, суд наголошує, що ці документи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши копії договорів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилом ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України, Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за визначенням КАС України є субєктом владних повноважень, не подав до суду доказів та не навів доводів обґрунтованості юридичних та фактичних мотивів прийняття спірного рішення та правомірності спірних дій з проведення перевірки.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про встановлення факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов підлягає задоволенню в частині вимог стосовно скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, бо такий наказ був виданий за відсутності визначених законом обставин, а отже є незаконним та в частині вимог стосовно визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, бо така перевірка була проведена на підставі незаконного наказу.

Розглядаючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями ч.1 ст.244-2 КАС України і бере до уваги, постанову Верховного Суду України від 24.12.2006р. у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ “Мрія” до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, згідно з якою державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Тобто особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 71, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Спецкабель" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування наказу, визнання дій неправомірними задовольнити в повному обсязі.

Скасувати наказ Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 1158 від 08.06.2011р. "Про проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Спецкабель".

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова щодо проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Спецкабель" згідно наказу ДПІ у Московському районі міста Харкова № 1158 від 08.06.2011р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2011р.

Суддя Заічко О.В.