Постанова № 19478988, 24.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 листопада 2011 р. № 2а- 8669/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.

суддів - Бабаєва А.І., Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання - Підгорного М.І.

за участі:

представника позивача - Лісовін О.В.,

представника позивача - Яценко М.В.,

представника відповідача - Лисенка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України, Головного Управління Державного казначейства України в Харківській області, третя особа - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "СпецТехноЕкспорт" про скасування податкових повідомлень - рішень, скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Харківський бронетанковий ремонтний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000290700/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 1454595,00 грн. податку на додану вартість і 727297,50 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0002872330/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 2055977,50 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 31672,82 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63345,64 грн. застосованої фінансової санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000300700/0 від 03 грудня 2010 року про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 4950,00 грн. та сплату застосованої штрафної фінансової санкції в розмірі 2475,00 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000441720 від 20 квітня 2011 року про сплату 31662,64 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63325,28 грн. застосованої фінансової санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000712330 від 20 квітня 2011 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 1873446,00 грн. застосованої штрафної санкції; скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000200700 від 29 березня 2011 року з дорахування зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ 31483,00 грн. та сплати застосованої штрафної фінансової санкції в розмірі 15741,00 грн.; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду первинної скарги від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду скарги від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Харківській області за результатами розгляду скарги від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; скасувати рішення Державної податкової адміністрації України за результатами розгляду повторної скарги від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не погоджується з висновками податкових органів щодо встановлених порушень під час проведення виїзної планової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року.

Позивач зазначив, що при винесенні податкових повідомлень рішень від 03 грудня 2010 року № 0000290700/0; № 0002872330/0; № 0000300700/0; від 20 квітня 2011 року № 0000712330; від 29 березня 2011 року № 0000200700 на підставі висновків акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року, посадовими особами відповідача не взято до уваги, що саме одержані позивачем (комітентом) маркетингові послуги є підготовкою, організацією, передпродажних та рекламних заходів ДП «Харківський БТРЗ» за договорами комісії, укладених ним з ДГЗП «СпецТехноЕкспорт». Позивач зазначив, що за вказаними договорами комісії ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» діяв від свого імені, але за дорученням комітента, самостійно ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» маркетингових послуг без доручення комітента здійснити не міг, що суперечило б нормам договору комісії, а відповідно і законодавству України. А тому позивач вважає, що ним було правомірно віднесено до складу валових витрат вартість маркетингових послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за договорами комісії згідно звітів комісіонера.

Окрім цього, позивач також вважає, що укладені ним правочини з ТОВ «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ-ЮГ» не суперечать актам законодавства, а посилання відповідача на ч. 5 ст. 203 ЦК України є необґрунтованим, тому як реальне настання правових наслідків, а саме передача товару у власність позивача, підтверджується фактичним отриманням та оформленими видатковими накладними та виписаними податковими накладними, як того вимагає Закон. При цьому позивач зазначив, що ніякими нормативними актами не передбачено перевіряти стан господарюючих організацій перед укладенням з ними правочину, а тому позивач є законним набувачем товарів отриманих від «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ-ЮГ», які оприбуткувало у відповідності до діючого законодавства України.

Щодо встановленого відповідачем порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем не зменшено валові витрати на вартість оприбуткованого та неоплачуваного товару, позивач зазначив, що нестягнута після закінчення строків позовної давності кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ «Метко» та ТОВ «Техенергоресурс» була списана та включена ним до складу валового доходу у звітному періоді, у якому відбулося таке списання. При цьому позивач зазначив, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачена норма, яка б зобовязувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суму вартості отриманих товарів, періоду в якому сформовані валові витрати по першій з подій (оприбуткування товару), у разі несплати вартості цих товарів у межах строку позовної давності та віднесення в подальшому такої кредиторської заборгованості до складу валового доходу. Тому позивач вважає, що таке зменшення або коригування валових витрат призводить до подвійного оподаткування доходів позивача.

Позивач також вважає, що викладена в акті перевірки позиція відносно того, що виконані роботи за договором комісії укладеним ним з ДК «Укрспецекспорт» є обєктом оподаткування визначеним п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», та в свою чергу відповідно до п. 6.1. ст. 6 цього Закону повинні оподатковуватися за ставкою 20%, є помилковою та необґрунтованою, оскільки позивач за вказаним договором комісії є стороною, яка безпосередньо здійснювала ремонт товарів попередньо ввезених на митну територію України, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу обєкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого обєкта, та вивезених за межі митної території України відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується належним чином оформленими ВМД. Отже, позивач вважає, що виконані ним роботи у межах вказаного договору повинні оподатковуватися за ставкою 0%.

З податковими повідомленнями рішеннями №0000441720 від 20 квітня 2011 року, №0002111720/0 від 03 грудня 2010 року, позивач не погоджується, оскільки він вважає, що утримувати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, повинна товарна біржа, яка була посередником при продажу транспортних засобів та є податковим агентом платника податку щодо оподаткування доходів, отриманих цим платником податку від такого продажу.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, позивач вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх безпідставними, необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на наступне.

Під час проведення перевірки та адміністративного оскарження позивачем не було надано документів, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження звязку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку. Тому представник відповідача вважає, що позивачем неправомірно було включено до складу валових витрат вартість отриманих від нерезидентів маркетингових послуг.

Окрім цього, представник відповідача зазначив, що під час проведення перевірки позивача було встановлено неможливість реального здійснення позивачем задекларованих операцій, що в силу ч. 5 ст. 203 ЦК України доводить порушення такої вимоги, додержання якої є необхідною для чинності правочину, як його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому зазначив, що документи, які б свідчили про транспортування товару (товарно-транспортні накладні, відомості перетину контрольно-пропускного пункту на підприємстві, акти вантажних робіт) позивачем надані не були.

Щодо встановленого під час проведення перевірки порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» представник відповідача зазначив, що одночасно з віднесенням безнадійної кредиторської заборгованості за товари (послуги) до складу валових доходів позивач повинен був зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати, що ним до та під час проведення перевірки зроблено не було. А тому висновки про порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» представник відповідача вважає обґрунтованими.

Представник відповідача також не погоджується з твердженнями позивача щодо правомірності застосування ним нульової ставки ПДВ, оскільки представник відповідача вважає право на застосування нульової ставки виникає у разі вивезення за межі митної території України послуг, що складаються із робіт із рухомим майном, тим платником, який виконував такі роботи. Оскільки роботи (ремонт технічного майна) були виконані особисто позивачем, який безпосередньо не здійснював ввіз та вивіз майна за межі митної території України, представник відповідача вважає, що позивач не мав право на застосування нульової ставки ПДВ, право на застосування якої мало лише ДК «Укрспецекспорт», яке ввозило та вивозило ТМЦ на митну територію України та було стороною зовнішньоекономічної угоди з ЗАТ «Белтехекспорт».

Також представник відповідача зазначив, що позивачем було придбано транспортні засоби у фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у звязку з чим позивачем було виплачено дохід вказаним фізичним особам. Представник відповідача вважає, що позивач повинен був утримати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, що ним зроблено не було, а також утримати податок з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді вартості безоплатного одягу, а саме футболок у кількості 15 штук. У звязку з цим, представник відповідача вважає, що відповідачем було правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб.

Представник відповідачів - Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України, у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи. В наданих суду запереченнях проти позовних вимог зазначив, що вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення рішення вважає законними та обґрунтованими. Щодо оскарження позивачем рішень органів державної податкової служби про результати розгляду його скарг представник відповідачів вважає, що такі рішення не є рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а тому не можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства та скасовані судом. Представник відповідачів просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Харківській області, у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, надав до суду клопотання про розгляд даної справи без його участі.

Представник третьої особи - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "СпецТехноЕкспорт", у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, надав до суду клопотання про розгляд даної справи без його участі.

Таким чином, враховуючи клопотання відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Харківській області, та третьої особи - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "СпецТехноЕкспорт", про розгляд справи без їх участі, надані суду представником відповідачів - Державної податкової адміністрації у Харківській області та Державної податкової адміністрації України, заперечення проти позовних вимог, суд вважає, за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів - Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України в Харківській області, та третьої особи - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "СпецТехноЕкспорт", за наявними в даній справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами по справі, що Державне підприємство "Харківський бронетанковий ремонтний завод" (надалі ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод") є діючою юридичною особою, зареєстрованою 05.01.2005 року Державним реєстратором Харківської міської ради, підпорядковане Міністерству оборони України, основним видом діяльності якого є ремонт бронетанкової техніки.

ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод" перебуває на обліку в Державній податковій інспекції Ленінського району м. Харкова (надалі - ДПІ Ленінського району м. Харкова) та у період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року було платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами по справі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями ДПІ Ленінського району м. Харкова було проведено виїзну планову перевірку ДП "Харківський бронетанковий ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08099848) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, на підставі якої було складено акт №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року (арк. справи 12-55 том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки 03.12.2010 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення Харкова № 0000290700/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 2181892,50 грн. (у тому числі, за основним платежем 1454595,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 727297,50 грн.); № 0002872330/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток (доходи) підприємств, що перебувають у державній власності, на загальну суму 4775859,50 грн. (у тому числі, за основним платежем - 2719882,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2055977,50 грн.); № 0002111720/0, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем надходження від застосування штрафних санкцій по прибутковому податку з громадян на загальну суму 95018,46 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31672,82 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63345,64 грн.); № 0000300700/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 4950,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 2475,00 грн. (арк. справи 55-58 том 1).

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження, передбаченим статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року (що був чинним на момент адміністративного оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень), та звернувся зі скаргами до органів державної податкової служби.

Рішеннями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №744/10/25-016 від 10.02.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесені податкові повідомлення-рішення № 0000290700/0, № 0002872330/0, № 0002111720/0, № 0000300700/0 від 03.12.2010 року залишено без змін та збільшено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішення №0000290700/0 від 03.12.2010 року на загальну суму 47224,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31483,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15741,00 грн.) (арк. справи 62-70 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скасовані податкові повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0002872330/0 від 03.12.2010 року в частині застосування штрафних санкцій у сумі 182531,50 грн. та №0002111720/0 від 03.12.2010 року в частині донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 30,54 грн. (у тому числі, за основним платежем 10,18 грн., за штрафними санкціями 20,36 грн.) та в цій частині рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова про результати розгляду первинної скарги №744/10/25-016 від 10.02.2011 року, в іншій частині вказане рішення та податкові повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0002872330/0 та №0002111720/0 від 03.12.2010 року - залишено без змін, а скаргу позивача в цій частині залишено без задоволення (арк. справи 71-79 том 1).

На виконання приписів п.п. 3.4, 3.5 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 985, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були винесені та направлені на адресу позивача податкові повідомлення-рішення №0000200700 від 29.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 47224,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31483,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15741,00 грн.); №0000441720 від 20.04.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 94987,92 грн. (у тому числі, за основним платежем - 31662,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 63325,28 грн.) та №0000712330 від 20.04.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток (доходи) підприємств, що перебувають у державній власності, на загальну суму 4593328,00 грн. (у тому числі, за основним платежем - 2719882,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1873446,00 грн.) (арк. справи 59-61 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1771/10/25-103 від 20.04.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесене податкове повідомлення-рішення №0000200700/0 від 29.03.2010 року залишено без змін (арк. справи 80-83 том 1).

Рішенням Державної податкової адміністрації України №11662/6/25-0315 від 24.06.2011 року, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а винесені податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішень податкових органів прийнятих за результатом розгляду скарг залишено без змін (арк. справи 84-91 том 1).

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР «Про оприбуткування прибутку підприємств» з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2719882,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року у сумі 230416,00 грн., 4 квартал 2009 року 134647,00 грн., 1 квартал 2010 року 560059,00 грн., 2 квартал 2010 року 1794760,00 грн.; п. 3.1 ст. 3 та п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1486078,00 грн., у тому числі за грудень 2009 року в сумі 132981,00 грн., за лютий 2010 року в сумі 854,00 грн., за березень 2010 року в сумі 178379,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 564925,00 грн., за червень 2010 року 608939,00 грн. (з урахуванням рішення податкового органу прийнятого за результатом розгляду скарги позивача №744/10/25-016 від 10.02.2011 року); п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, за грудень 2009 року на загальну суму 4950,00 грн.; п. 15.1 ст. 1, п.п. 4.2.9 «б» п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на суму 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року (з урахуванням рішення податкового органу прийнятого за результатом розгляду скарги позивача №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року).

З акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року вбачається, що відповідач дійшов до висновку про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 2719882,00 грн.; заниження податку на додану вартість на загальну суму 1486078,00 грн. та завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 4950,00 грн. в результаті того, що:

- позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість маркетингових послуг у сумі 2612613,82 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ в розмірі 216684,00 грн., чим завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 4950,00 грн., по послугах отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за договорами комісії згідно звітів комісіонера, оскільки факт отримання цих маркетингових послуг, а також підтвердження звязку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку, позивачем не доведено;

- позивачем неправомірно включено до складу валових витрат витрати по отриманню товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Струмтех 2008» у березні 2010 року на загальну суму 2369941,88 грн., чим завищено суму податкового кредиту на загальну суму 394990,31 грн., та від ТОВ «ТСЦ ЮГ» у червні 2010 року на загальну суму 5243631,77 грн., оскільки вказані угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними;

- позивачем завищено валові витрати на суму 1922184,00 грн. по кредиторській заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Метко» та з ТОВ «Техенергоресурс»;

- позивачем не нараховані податкові зобовязання в сумі 1563887,00 грн. по взаємовідносинам з ДК «Укрспецекспорт», у звязку з тим, що позивачем неправомірно застосовано нульову ставку ПДВ, який безпосередньо не здійснював ввіз та вивіз майна за межі митної території України.

Суд зазначає, що порядок включення до складу валових витрат платником податку будь-яких витрат передбачений Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а порядок нарахування податкового кредиту та порядок визначення сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню, передбачені Законом України “Про податок на додану вартість”, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, до складу валових витрат відносяться лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 вищезгаданого Закону).

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вищезазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна чи митна декларація є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тім, суд зазначає, що наявність податкових накладних чи митних декларацій дійсно є обовязковими обставинами для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпними, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Щодо неправомірного включення позивачем до складу валових витрат вартість маркетингових послуг, завищення позивачем податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, та неправомірного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по маркетинговим послугам, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США), суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до пункту 19 цього Положення, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) та інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Суд зазначає, що пункти 5.3-5.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містять обмежень щодо включення витрат по оплаті маркетингових послуг до валових витрат платника податку.

В законодавчих актах України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. Враховуючи абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 вищезазначеного Закону, суд приходить до висновку, що закон не дозволяє включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу валових витрат, та відповідно до складу податкового кредиту з ПДВ, позивачем була включена вартість маркетингових послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) за наступними договорами комісії, укладеними між позивачем (Комітентом) та ДГЗП «Спецтехноекспорт» (Комісіонером), що приєднані до матеріалів справи:

-№STE-1-317-Д/К-08 від 20.11.2008 року,

-№STE-1-362-Д/К-08 від 22.12.2009 року,

-№STE-1-290-Д/К-09 від 01.10.2009 року,

-№STE-1-299-Д/К-09 від 26.11.2009 року,

-№STE-1-363-Д/К-08 від 22.12.2008 року,

-№STE-1-365-Д/К-08 від 22.12.2008 року,

-№STE-1-394-Д/К-09 від 17.12.2009 року,

-№STE-1-363-Д/К-08 від 22.12.2008 року.

Згідно з умовами вказаних договорів комісії Комітент доручив Комісіонеру від свого імені за рахунок Комітента за комісійну винагороду вчинити правочини з продажу товарів, самостійно вчинити зовнішньоекономічну угоду з третьою особою.

Відповідно до п.п. 3.1.1 вказаних договорів комісії Комісіонер зобовязався самостійно виконати необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти Покупця на продукцію Комітента, виконати переддоговірну роботу, укласти з Покупцем контракт та в разі необхідності вчинити інші правочини спрямовані на забезпечення виконання наданого Комітентом доручення.

Згідно з п.п. 3.1.4 вказаних договорів комісії Комісіонер зобовязався по виконанню доручення представити Комітенту звіт.

Відповідно до п.п. 3.2.3 вказаних договорів комісії Комітент зобовязався відшкодовувати витрати, які здійснив Комісіонер в забезпечення виконання доручення, у тому числі витрати згідно п. 3.1. цих договорів.

На виконання умов вказаних договорів комісії між Комітентом та Комісіонером були узгоджені та підписані наступні звіти Комісіонера по виконанню послуг за цими договорами, що приєднані до матеріалів справи:

-звіт Комісіонера від 08.09.2009 року,

-звіт Комісіонера від 10.11.2009 року,

-звіт Комісіонера від 05.05.2010 року,

-звіт Комісіонера від 30.03.2010 року,

-звіт Комісіонера від 14.08.2009 року,

-звіт Комісіонера від 31.03.2010 року,

-звіт Комісіонера від 23.06.2010 року,

-звіт Комісіонера від 08.09.2009 року,

-звіт Комісіонера від 31.08.2009 року.

На підтвердження виконання умов договору щодо продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами з третьою особою позивачем надані до суду копії виписок банку з рахунку щодо отримання коштів за договорами комісії з продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами та довідку по розрахункам за вищевказаними договорами комісії, що приєднані до матеріалів справи.

З вказаних документів вбачається, що позивачем були отримані кошти з продажу товарів за зовнішньоекономічними угодами та відшкодовано витрати, які здійснив Комісіонер з маркетингових послуг, що надані та використані за межами митної території України, нерезидентам «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США), на підставі зазначених звітів у повному обсязі.

Вартість отриманих послуг від вказаних нерезидентів позивачем було включено до складу валових витрат, а до складу податкового кредиту позивачем були включені відповідні суми податку на додану вартість за перевіряємий період.

Нормами ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зазначені норми Закону свідчать про те, що для включення витрат на сплату маркетингових послуг до складу валових необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Таких документів, на підставі яких позивач мав право віднести до складу валових витрат вартість отриманих маркетингових послуг від нерезидентів k Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), Universal Corp» (Великобританія) та LLC» (США), під час проведення перевірки позивачем не надано.

Вищезазначені звіти Комісіонера в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не є первинними документами. При цьому, в звітах Комісіонера не зазначено, які саме були надані послуги позивачу, в якому обсязі, а також не зазначена одиниця виміру наданих послуг.

Отже, встановити факт отримання маркетингових послуг від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) є неможливим, а також неможливо встановити зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача та відповідність зазначених маркетингових послуг витратам на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від нерезидентів «Vinayak Holdings Ltd.» (острів св. Вінсент та Грендіни), «Tivoh Universal Corp» (Великобританія) та «Misper LLC» (США) та зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по отриманню цих послуг, а отже позивачем завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 482079,00 грн. по операціям з маркетингових послуг з урахуванням результатів попередніх перевірок; податку на прибуток на суму 886496,10 грн. та завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 4950,00 грн.

У звязку з цим, нарахування відповідачем штрафних санкцій за вищевказані порушення по податковим повідомленням-рішенням №0000200700 від 29.03.2011 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 241039,50 грн.; №0000712330 від 20.04.2011 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 233321,10 грн.; № 0000300700/0 від 03.12.2010 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2475,00 грн. також є правомірним.

Щодо неправомірного включенення до складу валових витрат витрати по отриманню товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Струмтех 2008» у березні 2010 року на загальну суму 2369941,88 грн., чим завищено суму податкового кредиту на загальну суму 394990,31 грн., та від ТОВ «ТСЦ ЮГ» у червні 2010 року на загальну суму 5243631,77 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2009 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Струмтех-2008» (Постачальником) було укладено договір купівлі продажу №1/26 (арк. справи 174-179 том 1), відповідно до умов якого Покупець отримав від Постачальника ТМЦ на загальну суму 2369941,88 грн. (у тому числі ПДВ 394990,31 грн.), що підтверджено видатковою накладною №с-03.22.0001 від 22.03.2010 року (арк. справи 180 том 1).

З пояснень начальника бюро постачання та збуту Овсяника О.М. від 08.11.2011 року, приєднаних до матеріалів справи, вбачається, що поставка отриманих від ТОВ «Струмтех-2008» ТМЦ, за домовленістю між сторонами, здійснювалась Постачальником попутним транспортом.

На підтвердження виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу позивачем надано до суду заяву директора ТОВ «Струмтех-2008» Шевченко В.М., яку 03.11.2010 року посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №1939 (арк. справи 187 том 1). Цією заявою директор ТОВ «Струмтех-2008» Шевченко В.М. підтверджує виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу та особисте підписання первинних бухгалтерських документів за цим договором.

На підставі отриманої від ТОВ «Струмтех-2008» податкової накладної №с-03.22.0001 від 22.03.2010 року (арк. справи 181 том 1) позивачем до складу податкового кредиту була включена відповідна сума податку на додану вартість.

Також, 27.04.2010 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «ТСЦ ЮГ» (Постачальником) було укладено договір №01/27 (арк. справи 182-184 том 1), відповідно до умов якого Покупець отримав від Постачальника ТМЦ на загальну суму 5243631,77 грн. (у тому числі ПДВ 873938,63 грн.), що підтверджено видатковою накладною №706 від 04.06.2010 року (арк. справи 186 том 1).

З пояснень начальника бюро постачання та збуту Овсяника О.М. від 08.11.2011 року, приєднаних до матеріалів справи, вбачається, що поставка отриманих від ТОВ «ТСЦ ЮГ» ТМЦ, за домовленістю між сторонами, здійснювалась Постачальником попутним транспортом.

На підтвердження виконання у повному обсязі вказаного договору купівлі продажу позивачем надано до суду заяву директора ТОВ «ТСЦ ЮГ» Корнієнко О.Ю., яку 03.11.2010 року посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за №2693 (арк. справи 188 том 1). Цією заявою директор ТОВ «ТСЦ ЮГ» Корнієнко О.Ю. підтверджує виконання у повному обсязі вказаного договору та особисте підписання первинних бухгалтерських документів за цим договором.

На підставі отриманої від ТОВ «ТСЦ ЮГ» податкової накладної №706 від 04.06.2010 року (арк. справи 185 том 1) позивачем до складу податкового кредиту була включена відповідна сума податку на додану вартість.

Також, як вбачається з матеріалів справи, отримані від ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» ТМЦ були поставлені позивачем на відповідний облік, що підтверджено приходними ордерами, актами вхідного контролю перевірки технічного стану вузлів, деталей, отриманих від ТОВ «Струмтех-2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», карточками обліку не категорійних матеріальних засобів (арк. справи 141-142, 144-175, 177-185 том 2).

Суд зазначає, що всі первинні документи (а саме видаткові та податкові накладні), які були оформлені за результатами господарських операцій з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», відповідають вимогам ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих ТМЦ, а саме подальшої реалізації отриманих ТМЦ за договором купівлі продажу №1/26 від 26.01.2009 року та за договором №01/27 від 27.04.2010 року, позивачем надано до суду договір комісії №STE-1-290-Д/К-09 від 01.10.2009 року, акт прийому передачі, вантажна митна декларація №100000032/2010/070278 від 29.03.2010 року); договір комісії №STE-3-81-Д/КП-10 від 26.03.2010 року, видаткова накладна №48 від 06.04.2010 року; договір комісії №STE-1-299-Д/К-09 від 26.11.2009 року, акт прийому передачі, вантажна митна декларації №100000032/2010/065155 від 09.06.2010 року та №100000032/2010/070581 від 09.06.2010 року.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 219, 220, 221, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України передбачені правочини, які є нікчемними відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим акт перевірки позивача не містять жодних посилань на вищезазначені обставини, які б свідчили про нікчемність правочинів позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» встановлених законом, в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання недійсними правочинів позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ».

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ» були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи (видатковими та податковими накладними, договорами купівлі продажу та інше), а саме реальне фактичне придбання товару, який було використано у господарській діяльності позивача.

Отже, позивачем правомірно було включено до складу валових витрат вартість ТМЦ, отриманих від ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ», та правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ТОВ «Струмтех 2008» ТМЦ на суму 394990,31 грн., а тому висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток на суму 1586161,00 грн. є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях відповідача щодо нікчемності укладених правочинів з ТОВ «Струмтех 2008» та ТОВ «ТСЦ ЮГ».

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму 1922184,00 грн. по кредиторській заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Метко» та з ТОВ «Техенергоресурс», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вищезазначеного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у 2 кварталі 2010 року до складу валового доходу включено кредиторську заборгованість по розрахункам з ТОВ «Метко» на суму 1113042,00 грн. за отримані в листопаді 2006 року запчастини (строк позовної давності минув в грудні 2009 року) та з ТОВ «Техенергоресурс» на суму 1193579,30 грн. за отримані в травні 2006 року запчастини (строк позовної давності минув в червні 2010 року) (арк. справи 120-123 том 2).

Безповоротна фінансова допомога згідно із абз. 3 п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 вищезазначеного Закону - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п. 4.1 ст. 4 вищезазначеного Закону).

Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» (абз. 2 п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 вищезазначеного Закону).

Отже, з огляду на вищенаведене, до валового доходу включається сума заборгованості платника податку перед іншою особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що саме суми безповоротної фінансової допомоги, отримані платником податку у звітному періоді, включаються до валового доходу, при цьому, такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати на цілі відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновком відповідача про порушення позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого позивачем завищено валові витрати на суму 1922184,00 грн. по кредиторській заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Метко» та з ТОВ «Техенергоресурс».

Щодо не нарахування позивачем податкових зобовязань в сумі 1563887,00 грн. по взаємовідносинам з ДК «Укрспецекспорт», суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року, відповідач стверджує, що позивач не мав права застосвувати відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» нульову ставку податку на додану вартість до операції з поставки послуг, що складається із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт, оскільки позивач безпосередньо не здійснював ввіз та вивіз майна за межі митної території України.

Суд не погоджується з таким твердження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6.2 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0» відсотків до бази оподаткування.

Відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або одержувачем-нерезидентом.

Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Як вбачається із змісту наведеної норми закону, однією з обовязкових умов застосування нульової ставки до операції з поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт, є вивезення платником, що виконував такі роботи, вказаного рухомого майна за межі митної території України або одержувачем-нерезидентом, що засвідчується належно оформленою митною вантажною декларацією.

Як встановлено судом, 23.12.2008 року між позивачем (Комітентом) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонером) було укладено договір комісії №USE-20.31-409-D/K-08, відповідно до умов якого Комісіонер від свого імені за рахунок Комітента зобовязався за дорученням Комітента за плату вчинити правочин з проведення капітального ремонту технічного майна, яке є власністю Замовника та передається в ремонт за номенклатурою (арк. справи 189-203 том 1).

Згідно з п.п. 3.1.2 вказаного договору комісії Комісіонер зобов'язується передати вироби Комітенту (позивачу) для виконання ремонту, прийняти від Комітента вироби після виконання ремонту. Комісіонер згідно з п.п. 3.1.6 договору зобов'язується здійснити декларування і митне оформлення виробів, або укласти договір з підприємством, яке здійснює декларування на підставі договору, на митне оформлення та декларування виробів, та сплатити пов'язані з цим митні платежі і вартість послуг митних терміналів.

Відповідно до п. 12.7 вказаного договору комісії Комісіонер зобовязаний протягом 3-х днів надати Комітенту (позивачу) копії ВМД та інвойсів, оформлених при експорті виробів з України, а протягом 10-ти днів оригінали ВМД з відміткою митного органу про фактичний перетин митного кордону України.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 23.12.2009 року вказаного договору комісії Замовник, Комісіонер та Комітент домовились після виконаних робіт підписувати акт виконаних робіт (арк. справи 203 том 1).

Суд звертає увагу на те, що п. 1.5 вказаного договору комісії визначено, що виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду з третьою особою - ЗАТ „Белтехекспорт” (Республіка Білорусь) (надалі „Замовник”) на виконання ремонту виробів. Тобто, Комісіонер самостійно укладає правочин на проведення капітального ремонту майна нерезидента.

Як слідує з цього договору комісії та узгоджується з приписами ст. 1011, ст. 1014 Цивільного кодексу України, сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок. Основна ознака договору комісії полягає в тому, що одна сторона - виконавець (комісіонер) зобов'язується вчинити правочини (юридичні дії) в інтересах другої сторони - замовника (комітента).

З огляду на вказане, виконуючи зобовязання по договору Комісіонер діє в інтересах та за дорученням Комітента.

На підтвердження факту ввезення рухомого майна на митну територію України позивачем надані міжнародні товарно-транспортні накладні, у яких відправником значиться ЗАТ «Белтехекспорт» (Республіка Білорусь), отримувачем ДК «Укрспецекспорт», а місце розвантаження вантажу зазначено - ДП «Харківський бронетанковий завод» (МТТН №0015765 від 25.05.2010 року, №0002824 від 25.05.2010 року, №0045310 від 25.05.2010 року) та вантажно митні декларації (ВМД №100000032/2010/892650 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892651 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892649 від 27.05.2010 року) (арк. справи 212-214, 223-228 том 1).

Факт виконання підприємством позивача робіт із вказаним рухомим майном підтверджується актами виконаних робіт від 16.06.2010 року моноблоку 219.02сб4 в кількості 11 комплектів, виробів 9К112 в кількості 9 комплектів, виробів 1А33 в кількості 11 комплектів (арк. справи 210-211 том 1).

Факт вивезення відремонтованого рухомого майна за межі території України підтверджується експортними вантажно митними деклараціями №100000032/2010/070713 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070710 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070712 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070707 від 08.07.2010 року (арк. справи 215-222 том 1).

Вказані вантажно митні декларації оформлені у відповідності з нормами Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307 (у редакції наказу Державної митної служби України від 7 листопада 2007 року № 933) (далі Інструкція про порядок заповнення ВМД).

Судом звертає увагу на те, що Наказом Державної митної служби України від 16.12.2008 р. № 1414 (далі - Наказ № 1414) було внесено зміни до Інструкції про порядок заповнення ВМД, які набули чинності з 01.03.2009 року. Зокрема, Наказом № 1414 було змінено порядок заповнення графи 2 "Відправник/Експортер" та графи 9 "Особа, відповідальна за фінансове врегулювання" вантажної митної декларації. Відповідно до змін, що відбулися згідно Наказу № 1414, при декларуванні товарів за зовнішньоекономічними договорами, укладеними на підставі посередницьких договорів між резидентами в графі 2 вантажної митної декларації з 01.03.2009 року зазначаються відомості про відправника, якщо описом цієї графи не передбачено інше незалежно від того, чи є відправник власником товару чи ні. В графі 9 вантажної митної декларації з 01.03.2009 року зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис "Див. доп.", а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Як встановлено судом, в графі 9 вантажно митних декларацій №100000032/2010/070713 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070710 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070712 від 08.07.2010 року, №100000032/2010/070707 від 08.07.2010 року та №100000032/2010/892650 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892651 від 27.05.2010 року, №100000032/2010/892649 від 27.05.2010 року зазначено "Див. доп.", в Доповненнях до графи 9 вказаних вантажно митних декларацій зазначено: ДП «Харківський бронетанковий ремонтний завод». З огляду на вказане, зазначені вантажно митні декларації заповнені у відповідності до вимог Інструкції про порядок заповнення ВМД.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем відповідно до п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, правомірно застосовано нульову ставку податку на додану вартість від бази оподаткування за експортними операціями поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником податку.

З огляду на зазначене, висновок відповідача щодо ненарахування позивачем податкових зобовязань в сумі 1563887,00 грн. по взаємовідносинам з ДК «Укрспецекспорт» є необґрунтованим.

З акту перевірки №3142/23-304/08099848 від 17.11.2010 року також вбачається, що висновок відповідача про порушення позивачем п. 15.1 ст. 1, п.п. 4.2.9 «б» п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України від 22.05.2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства на суму 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року, ґрунтується на тому, що підприємство не утримало податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, та не утримало податок з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді безоплатного одягу (а саме, надання футболок у кількості 15 штук).

Щодо неутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство придбало транспортні засоби у фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на товарній біржі згідно договорів купівлі - продажу: біржовий договір (угода) купівлі продажу транспортного засобу від 10.09.2009 року №110008, укладений з ОСОБА_4 та договір купівлі продажу №Т2-1569 від 06.11.2009 року, укладений з ОСОБА_5 (арк. справи 5-6 том 2)

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що позивачем за придбані транспортні засоби було перерахувано кошти на картковий рахунок: ОСОБА_4 у сумі 186000,0 грн та ОСОБА_5 у сумі 24700,0 грн.

Суд зазначає, що згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

За змістом п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

З твердженням позивача, що обовязок утримувати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, покладається на товарну біржу яка є податковим агентом відносно фізичних осіб-продавців, суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" не розкриває змісту посередництва як ознаки податкового агента.

Аналіз норм Господарського кодексу України (зокрема ст. 295, 356, 360 Господарського кодексу України) дає підстави для висновку, що посередництво означає діяльність уповноваженого суб'єкта із вчинення юридичних дій в інтересах іншої особи від імені цієї особи або від власного імені.

Відповідно до частини першої статті 279 Господарського кодексу України товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку (ч. 7 цієї статті).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Обов'язками товарної біржі, як це передбачено ч. 2 ст. 280 Господарського кодексу України та ст. 4 Закону України "Про товарну біржу" є: створення умов для проведення біржової торгівлі; регулювання біржових операцій; регулювання ціни на товари, що допускаються до обігу на біржі; надання членам і відвідувачам біржі організаційних, інформаційних та інших послуг; збір, обробка і розповсюдження інформації, що стосується кон'юнктури ринку.

Таким чином, правовий статус товарної біржі свідчить, що вона здійснює організацію торгового процесу, забезпечує дотримання учасниками біржових торгів досягнутих домовленостей щодо купівлі-продажу товарів, які продаються на цих торгах, засвідчує факт укладення біржових угод та гарантує їх виконання, при цьому товарна біржа дохід продавцям рухомого майна не виплачує. Така діяльність біржі не є здійсненням юридичних дій в інтересах іншої особи, а тому не є посередництвом.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що товарна біржа не є податковим агентом, а отже обовязок утримувати податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби, покладається на позивача як податкового агента відносно цих фізичних осіб.

Таким чином, суд погоджується з висновком відповідача, що в порушення п. 15.1 ст. 1, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого фізичним особам за продані транспортні засоби.

Щодо не утримання позивачем податку з доходів фізичних осіб з наданих додаткових благ у вигляді безоплатного одягу (а саме, надання футболок у кількості 15 штук), суд зазначає наступне.

Як встановлено під час проведення перевірки позивача та не заперечується ним, підприємством були придбані футболки у кількості 15 штук на загальну суму 384,29 грн. та видані працівникам підприємства.

Згідно п.п. 4.3.14. п. 4.3 ст. 4 Закону України Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не включається до складу загального місячного річного оподатковуваного доходу вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", та обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, що надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання відповідно до порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

У вказаному переліку робочого одягу не передбачено такий одяг як футболки, тому надані додаткові блага у вигляді безоплатного одягу підлягають оподаткуванню з врахуванням норм п. 3.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Доказів віднесення виданого позивачем одягу (футболок) до робочого одягу, вартість яких не включається до складу загального місячного річного оподатковуваного доходу, суду не надано.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 31662,64 грн. за вересень, листопад 2009 року, є обґрунтованим та правомірним.

Щодо позовних вимог про скасування рішень Державної податкової адміністрації у Харківській області від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; Державної податкової адміністрації України від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією, чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені ії права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Суд зазначає, що рішення податкових органів, прийняті за результатами розгляду скарг позивача, не встановлюють відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення в своїй роботі, встановлені під час перевірки, не породжують юридичні наслідки (застосовання санкцій), що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Позивачем не доведено фактичне порушення його прав, свобод чи інтересів при прийняті оскаржуваних рішень податковими органами за результатами розгляду скарг позивача.

Порядок прийняття таких рішень податковими органами або порушення строків розгляду скарг позивачем не оскаржується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування рішень Державної податкової адміністрації у Харківській області від 10.02.2011 року № 744/10/25-016; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 07.04.2011 року № 1438/10/25-103; Державної податкової адміністрації у Харківській області від 20.04.2011 року № 1791/10/25-103; Державної податкової адміністрації України від 24.06.2011 року № 11662/6/25-0315, є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень рішень №0002872330/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 2719882,00 грн. податку на прибуток і 2055977,50 грн. застосованої штрафної санкції, та № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року про сплату 31672,82 грн. податку з доходів фізичних осіб і 63345,64 грн. застосованої фінансової санкції, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 60.1.2, 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання та якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року податкове повідомлення рішення №0002872330/0 від 03.12.2010 року скасовано в частині застосування штрафних санкцій у сумі 182531,50 грн., а податкове повідомлення рішення №0002111720/0 від 03.12.2010 року скасовано в частині донарахування податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 30,54 грн. (у тому числі, за основним платежем 10,18 грн., за штрафними санкціями 20,36 грн.).

На підставі прийнятого рішення №1438/10/25-103 від 07.04.2011 року відповідачем були винесені та направлені податкові повідомлення рішення №0000441720 від 20.04.2011 року та №0000712330 від 20.04.2011 року.

Таким чином, податкові повідомлення рішення №0002872330/0 від 03 грудня 2010 року та № 0002111720/0 від 03 грудня 2010 року вважаються відкликаними, а отже позовні вимоги щодо скасування вказаних податкових повідомлень рішень не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення рішення №0000290700/0 від 03 грудня 2011 року підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за основним платежем на суму 972516,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 486258,00 грн.; податкове повідомлення - рішення №0000712330 від 20 квітня 2011 року підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток (дохід) підприємств (організацій), що перебувають у державній власності, за основним платежем на суму 1586161,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 366606,10 грн., а податкове повідомлення - рішення №0000200700 від 29 березня 2011 року підлягає скасуванню у повному обсязі; в іншій частині позовні вимоги не підлягають задовленню.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати в розмірі 3,40 грн. підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства "Харківський бронетанковий ремонтний завод" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України, Головного Управління Державного казначейства України в Харківській області, третя особа - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "СпецТехноЕкспорт" про скасування податкових повідомлень - рішень, скасування рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000290700/0 від 03 грудня 2011 року в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за основним платежем на суму 972516,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 486258,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000712330 від 20 квітня 2011 року в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток (дохід) підприємств (організацій), що перебувають у державній власності, за основним платежем на суму 1586161,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 366606,10 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова №0000200700 від 29 березня 2011 року у повному обсязі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 29.11.2011 року.

Головуючий суддя Піскун В.О.

Судді Бабаєв А.І.

Заічко О.В.