Постанова № 19478114, 17.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 листопада 2011 р. № 2а- 12240/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бартош Н.С.,

суддів: Самойлової В.В., Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання Островської М.О.,

за участю представників: позивача Бідного Б.Т., Спасибо В.В., відповідача Черниченко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові справу за адміністративним позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство «ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ», звернувся до суду з позовом до відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000520854 (надалі «рішення № 0000520854»).

Після прийняття справи до розгляду позивач надав клопотання від 27.09.2011р. про обєднання позовних вимог, в якому просив обєднати в одне провадження позовні вимоги за позовами, що розглядаються судом в справах № 2а-1240/11/2070, № 2а-12241/11/2070, № 2а-12242/11/2070, № 2а-12243/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070. Своє клопотання позивач мотивував тим, що податкові повідомлення-рішення, що є предметом розгляду у справах № 2а-1240/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070 ґрунтуються на одному акті перевірки. Податкові ж повідомлення-рішення, що є предметом розгляду у справах № 2а-12241/11/2070, № 2а-12242/11/2070, № 2а-12243/11/2070 хоча й прийняті за наслідками розгляду іншого акту перевірки, тим не менш стосуються правових відносин між позивачем та субєктом господарської діяльності ТОВ «ІТЕР», що в свою чергу є предметом розгляду у справі № 2а-12245/11/2070 але за інший податковий період. Представник відповідача частково підтримав клопотання, просив суд обєднати в одне провадження позовні вимоги за позовами, що розглядаються судом в справах № 2а-1240/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070, а в іншій частині в задоволенні клопотання відмовити. Ухвалою суду від 29.09.2011 р. клопотання позивача задоволене частково. Суд ухвалив обєднати в одне провадження позовні вимоги за позовами, що розглядаються судом в справах № 2а-1240/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070. В іншій частині в задоволенні клопотання було відмовлено.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративних позовах та письмових поясненнях, стверджували, що оскаржені рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також не ґрунтуються на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов, посилалася на те, що оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення були прийняті в межах компетенції, за наявності відповідних фактичних підстав і відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до справи документи, проаналізувавши їх у сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи.

Фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові проведена перевірка фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.10.2008р. по 30.09.2010р.

За наслідками перевірки був складений акт № 821/23-1/31557119 від 24.03.2011р. (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000520854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000520854»), яким на підставі п.54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58, ст. 77, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу (ПК) у звязку із порушенням позивачем п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.4, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 4 095983 грн., у т.ч. за серпень 2009р. 1454 530 грн., за вересень 2009 р. 2541 153 грн.;

- № 0000480854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000480854»), яким на підставі п.54.3 ст. 54 абз.2 п.п.123.1 ст. 123 ПК України у звязку із порушенням позивачем п.п. 3.3.1 п. 3.1, п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.4.2 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу була визначена сума грошового зобовязання за ПДВ в розмірі 4979593 грн., і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1244898,25 грн.;

- № 0000490845 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000490854»), яким на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 ПК України у звязку із встановленим порушенням позивачем п.4 «Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999 за №303 (із змінами та доповненнями), п.п.6.4. п. 6 Інструкції про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПА України від 19.07.1999 року № 162/379 із змінами та доповненнями, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.99р." за № 544/3837, позивачу була збільшена сума грошового зобовязання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 193730 грн., в т.ч. 154984 грн. - за основним платежем, і 38746,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000510854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000510854»), яким на підставі згідно з п. 54.3 ст. 54 абз. 2 п.123.1 ст.123 ПК України у звязку із порушенням позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п.8.3.2 п.8.3, п. 8.4.2 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу збільшена сума грошового зобовязання за основним платежем (податком на прибуток підприємств) в розмірі 5 592 грн. та визначена сума грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1 398 грн.;

- № 0000530854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000530854»), яким на підставі п. 54.3 ст. 54 та п.58.1 ст. 58, ст. 77, ПК України у звязку із порушенням позивачем п.п. 3.3.1 п.3.1, п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.4.2 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу зменшено розмір відємного значення суми ПДВ у розмірі 3204810 грн.

Факти проведення перевірки, складення Акту перевірки та його зміст, прийняття перелічених рішень і їх зміст, визнаються сторонами і обєктивно підтверджуються Актом перевірки, Рішеннями № 0000480854, 0000490854, 0000510854Ю 0000520854, 0000530854, засвідчені копії яких залучено до матеріалів судової справи.

Позивач оскаржив перелічені повідомлення-рішення в адміністративному порядку, але його скарги були відхилені. Завірені копії скарг та рішень за наслідками розгляду скарг залучено до матеріалів судової справи. У звязку із відхиленням скарг в адміністративному порядку позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Судом встановлене, що Рішенням № 0000480854 визначена сума грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1244898,25 грн.

З доданого до Рішення Розрахунку податкового зобовязання та штрафних (фінансових) санкцій по ПДВ за результатами планової виїзної перевірки Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»(акт перевірки від 24.03.2011 року № 821/23-1/31557119), випливає, що штраф визначений за січень 2009 року, на підставі п.123.1 ст.123 ПК України. Тобто, відповідач застосував штраф на підставі норми, що не діяла станом на день вчинення виявленого відповідачем правопорушення. Як вбачається з заперечень відповідача, він при цьому керувався нормою п.11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України.

Суд враховує, що згадана норма була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»(розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 9.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000480854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Судом також встановлено, що за змістом Акту перевірки (арк. 65), встановлено заниження задекларованих позивачем зобовязань з ПДВ на суму безоплатно наданих послуг 37 207 866грн., в т.ч. ПДВ 6 201 311 грн., по періодах:

- за січень 2009р. 33787601 грн., в т.ч. ПДВ 5631267грн. (дебіторська заборгованість по рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям»станом на 01.01.2009 33787600,71грн., в т.ч. ПДВ 5631266,79грн. за надані та не компенсовані послуги теплопостачання);

- за січень 2010р. 3420265грн., в т.ч. ПДВ 570044грн. (дебіторська заборгованість по рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям»станом на 01.01.2010, яка виникла за надані та не компенсовані послуги за 2009 рік 3420265грн., в т.ч. ПДВ 570044грн.

Підставами для донарахування сум ПДВ стало те, що на протязі періоду з 01.10.2008р. по 30.09.2010р. на рахунок позивача в держказначействі не надходили грошові кошти з бюджету в погашення дебіторської заборгованості, яка обліковувалась станом на 01.10.2008 по бух. рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям»в сумі 30 946 745,81 грн. Відповідач стверджує, що порядок нарахування та відшкодування витрат по пільгах та субсидіях населенню визначено Законом України «Про державний бюджет України», Законами України, що стосуються надання пільг та субсидій категоріям громадян, які мають право на отримання пільг та субсидій згідно діючому законодавству, зокрема Постановою КМУ № 20 від 11.01.2005 року зі змінами та доповненнями. Жодним з нормативних документів, в яких визначено порядок надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату послуг теплопостачання, не передбачено механізму перерахування субвенцій з державного або місцевого бюджетів на погашення заборгованості по наданим пільгам та житловим субсидіям населенню, яка виникла у попередніх періодах. Тобто, якщо на протязі бюджетного періоду позивач не отримав з бюджетів всіх рівнів відшкодування по пільгах та субсидіях населенню, то в наступному бюджетному періоді таке відшкодування не передбачено. Таким чином, надані послуги кінцевому споживачу в частині пільг та субсидій, які залишились не відшкодовані по закінченню бюджетного періоду, є безоплатно наданими. Відповідач посилається в Акті перевірки на п. 1.4, ст. 1, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд вважає, що в даному випадку Відповідач невірно застосував норми матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно пункту 1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Також, згідно з п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Закон України «Про податок на додану вартість»не містить в собі визначення терміну «безоплатно надані послуги». Тому, на підставі п. 1.17 ст.1 цього Закону, цей термін має розумітися у значенні, вказаному в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно надані послуги це послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

Судом встановлено, що всі послуги позивача надавались з вимогами компенсації їх вартості. Це підтверджується, в тому числі, даними бухгалтерського обліку позивача про наявність дебіторської заборгованості, що знайшло своє відображення і в Акті перевірки.

Відповідач не навів жодного доказу, надання позивач послуг без вимог про їх оплату. Навпаки, в Акті перевірки визнано, що на момент надання відповідних послуг з теплопостачання, позивач мав вимоги по сплаті вартості цих послуги в повному обсязі згідно встановлених тарифів. Що ж стосується заперечень відповідача в тій частині, що після закінчення бюджетного року ці вимоги нібито були припинені, то дані ствердження суперечать чинному законодавству України. В тому числі, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до ч.2 п.12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затвердженого Постановою КМ України від 4 березня 2002 р. N 256: «Погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово».

Крім того суд погоджується із ствердженнями позивача про те, що згідно ст.3 ч.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідач не надав жодного посилання, на підставі якого первинного документу бухгалтерського обліку позивач мав списати заборгованість і відмовитися від вимог по погашенню зобовязань щодо вказаних вище сум грошових коштів.

Оцінюючи встановлені вище обставини в їх сукупності суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині скасування виданого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000480854 від 11.04.2011р. підлягають задоволенню.

Також судом встановлене, що Рішенням № 0000490854 визначена сума грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 38 746,14 грн. Позивач вважає, що при цьому були порушені норми Конституції та законодавства України з підстав, аналогічних викладеним вище при аналізі Рішення № 0000480854. Відповідач з цього приводу надав заперечення, аналогічні викладеним при аналізі Рішення № 0000480854.

Суд враховує, що норма, на яку посилається відповідач як на обґрунтування своїх дій, була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»(розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 9.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000490854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Також суд на підставі аналізу змісту арк. 97-100 Акту перевірки встановив, що за ствердженнями відповідача, при обчисленні збору за забруднення навколишнього природного середовища податкові зобов'язання в частині розміщення відходів визначені з застосуванням коефіцієнту, який залежить від характеру місця розміщення відходів «1». Дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, позивач не отримав, у звязку із чим позивачу при обчисленні вказаного збору необхідно було застосовувати коефіцієнт «3»у відповідності до таблиці 2.5. Додатку 2 Порядку № 303 від 01.03.1999 р.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач припустив невірне застосування норм податкового матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно п.6 розділу I, п.5.2 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 984 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Ствердження відповідача про те, що позивач не отримав дозвіл на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, спростовується відповідними дозволами, наданими до справи самим відповідачем. Позивач визнає автентичність даних документів. Тому, спір в даній частині відсутній, а факт наявності даних дозволів у позивача суд вважає доведеним.

Суд також при розгляді даного питання враховує, що згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення. В тому числі, зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Таким чином, власник відходів має право прийняти одне з двох правомірних рішень: або самостійно утилізувати чи розміщувати відходи; або укласти із спеціалізованими організаціями договори на вивезення, з наступною утилізацією чи розміщенням відходів на спеціально відведених для цього місцях.

Відповідно до п.2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженому Постановлю КМ України від 03.08.1998р. № 1218 ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Пунктом 3 Порядку встановлено, що ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику. Відповідно до п.12 Порядку, власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекоресурсів на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році. До заяви серед іншого, додаються: проект ліміту на утворення та розміщення відходів; довідка про наявність спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів.

Отже, якщо власник відходів вирішив укласти із спеціалізованими організаціями договори на вивезення, з наступною утилізацією чи розміщенням відходів на спеціально відведених для цього місцях, йому достатньо отримати дозвіл на розміщення відходів і ліміти на утворення відходів. Ліміти на утворення відходів не можуть бути встановлені без наявності спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів, так як довідка про наявність таких місць є обовязковою та необхідною частиною пакету документів, що надаються власником для отримання лімітів на утворення відходів.

Позивач отримав дозволи на тимчасове розміщення відходів на підставі довідки про наявність спеціально відведених місць чи обєктів розміщення відходів на 2008 рік, довідки про наявність спеціально відведених місць чи обєктів розміщення відходів на 2009 рік, довідки про наявність спеціально відведених місць чи обєктів розміщення відходів на 2010 рік. Засвідчені копії цих документів додані до матеріалів справи.

Суд також зазначає, що таблиця 2.5 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМ України від 01.03.1999р. № 303, на яку посилається відповідач, встановлює коефіцієнти в залежності від місця розміщення відходів. Дана норма не містить посилання на отримання чи не отримання дозволу на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, і не повязує можливість зміни коефіцієнту в залежності від наявності чи відсутності такого дозволу. При цьому, відповідач ані в Акті перевірки, ані в ході судового засідання не надав жодного доказу на підтвердження фактів зберігання позивачем своїх відходів на звалищах. Навпаки, додані до заперечень відповідача документи (довідки про наявність спеціально відведених місць чи обєктів розміщення відходів) підтверджують, що позивач мав спеціально створені місця для тимчасового розміщення до вивезення з метою наступної утилізації чи розміщення відходів. Тому суд вважає, що застосування відповідачем коефіцієнту «3»не є обґрунтованим і суперечить чинному законодавству України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000490854 суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Також судом встановлене, що Рішенням № 0000510854 визначена сума грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1 398 грн. Позивач вважає, що при цьому були порушені норми Конституції та законодавства України з підстав, аналогічних викладеним вище при аналізі Рішення № 0000480854. Відповідач з цього приводу надав заперечення, аналогічні викладеним при аналізі Рішення № 0000480854.

Суд враховує, що норма, на яку посилається відповідач як на обґрунтування своїх дій, була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»(розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 9.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000510854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Крім того, як вбачається із змісту Рішення № 0000510854, ним визначена сума грошового зобовязання за основним платежем (податком на прибуток підприємств) в розмірі 5 592 грн.

Відповідач стверджує, що позивач в порушення ст. 203 ЦК України від 16.01.2003 № 435-ІV із змінами і доповненнями, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.4.2 п. 8.4 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. (із змінами і доповненнями) збільшив вартість основних фондів 1 групи у 2 кварталі 2010р. на вартість списаних на ремонти товарно матеріальних цінностей, що отримані від ТОВ «Інженерна технологічна група»(код ЄДРПОУ 35690880), постачальником яких був ТОВ «Скап Холдінгс»(код ЄДРПОУ 34715960), всього у сумі 1789173,36 гри., що призвело до завищення амортизаційних відрахувань всього у сумі 22365 грн., у тому числі за 3 квартал 2010р. у сумі 22 365 грн. Також, внаслідок зазначених порушень завищено балансову вартість 1 групи основних фондів з нормою амортизації 1,25% станом на 01.10.2010р. всього на 1766809 грн.

Суд вважає, що наведені висновки відповідача безпідставні, спростовуються матеріалами справи, а відтак, суперечать чинному законодавству України, виходячи з наступного.

Відповідачем не надано жодних доказів існування прямих господарських звязків між позивачем та ТОВ «Скап Холдінгс». Навпаки, наданими до справи документи первинного бухгалтерського обліку позивача свідчать, що він мав договірні відносини виключно з ТОВ «Інженерно-технологічна група»на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2010 №1/03-10/270199, згідно якому ТОВ «Інженерно-технологічна група»зобов'язався передати у власність (поставити) позивачу трубопрокатну продукцію в ізоляції по ГК 016-97 код 45.32.1; договору купівлі-продажу від 05.05.2010 №2/05-10/270339, згідно якому ТОВ «Інженерно-технологічна група»зобов'язався передати у власність (поставити) позивачу фасонні вироби теплотехнічного призначення в ізоляції.

Фактичне виконання цих договорів підтверджується, в тому числі:

- видатковими накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група»на користь позивача за період 01.10.2008 - 30.09.2010 на суму 5 838 844,04 грн., в тому числі: № 7 від 21.04.2010р., №10 від 30.04.2010 р., №13 від 06.05.2010 р., №17 від 19.05.2010 р., №19 від 25.05.2010 р., №18 від 11.05.2010 р., №29 від 23.06.2010 р., №16 від 19.05.2010 р.;

- податковими накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група»на користь позивача за період 01.10.2008 - 30.09.2010 на суму 5 838 844,04 грн., в тому числі: № 10/1 від 26.03.2010р., №11 від 02.04.2010 р., №12 від 12.04.2010 р., №13 від 14.04.2010 р., №14 від 23.04.2010 р., №15 від 26.04.2010 р., №20 від 19.05.2010 р., №21 від 19.05.2010 р., №22 від 25.05.2010 р., №35 від 23.06.2010 р.;

- платіжними доручення на сплату на користь ТОВ «Інженерно-технологічна група»: від 26.03.2010р.; від 02.04.2010р.; від 12.04.2010р.; від 14.04.2010р.; від 23.04.2010р.; від 23.04.2010р.

- товарно-транспортними накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група»позивачу: серія 1-02 СП № 064530 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064532 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064531 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064533 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064535 від 30.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064534 від 30.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064536 від 30.04.2010 р.; серія 1-02 СП № 064537 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064538 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064539 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064540 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064541 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064542 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064546 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064545 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064547 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064543 від 11.05.2010р.; серія 1-02 СП № 064549 від 25.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064548 від 25.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064543 від 11.05. 2010 р.; серія 02АБЖ № 816215 від 23.06.2010 р.; серія 1-02 СП № 064544 від 19.05.2010р.

Відповідач не надав заперечень до змісту чи форми цих первинних документів, а також не спростував, що саме ці документи є безтоварними.

Суд також приймає до уваги, що в ході проведеної зустрічної перевірки було підтверджено і це знайшло своє відображення в Акті перевірки (арк.20-21), що контрагент позивача ТОВ «Інженерно-технологічна група»в повному обсязі прийняв на себе податкові зобовязання по сплаті тих сум податків, що були віднесені позивачем до складу податкового кредиту.

За таких встановлених судом фактичних обставин справи суд вважає можливим застосувати наступні норми матеріального права України.

Згідно ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В пункті 1 ст.203 ЦК України вказано, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. А нормою частини ч.1 ст.216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, згідно норми частини 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тому, відповідач мав довести, що саме під час укладання між позивачем і ТОВ «ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ГРУПА»вони намір порушити публічні інтереси, перелічені в ст. 228 ЦК України.

Відповідач не довів, що при укладенні договорів між позивачем та ТОВ «Інженерно-технологічна група»кожна із сторін усвідомлювала, що внаслідок виконання тієї чи іншої умови правочину або всього правочину відбудеться порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також свідомо бажала настання цих протиправних цілей.

Суд також враховує, що згідно п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР із змінами та доповненнями, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Як вбачається із місту Акту перевірки, а також підтверджено матеріалами судової справи, всі витрати, які позивач відніс до складу валових витрат, повністю підтверджені відповідними платіжними та іншими документами.

Суд також зазначає, що згідно ч.2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Тому суд вважає необхідним врахувати висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 31 січня 2011 року по справі № 21-47а10, а саме: на сумку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Виходячи з цього, позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000510854 суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що Рішенням № 0000520854 позивачу була визначена сума завищення бюджетного відшкодування в розмірі 4095983 грн. виходячи з таких обставин.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач склав і надав відповідачу податкову звітність по основним (звітним) деклараціям з ПДВ за серпень 2009р. (вх. №9001171738 від 21.09.2009р.) і вересень 2009р. (вх. №22013 від 20.10.2009р.). Згідно цих декларацій позивач визначив відсутність від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання з ПДВ звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту з ПДВ такого звітного податкового періоду, про що свідчить інформація, надана в рядку 27 декларацій (сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду). Дані обставини підтверджуються доданими до справи засвідченими копіями податкової звітності і не оспорені відповідачем.

Також позивач склав і надав відповідачу уточнюючі розрахунки з ПДВ за серпень 2009р. (вх. №9005875044 від 30.12.2010р.) і за вересень 2009р. (вх. №9005875084 від 30.12.2010р.). Згідно цих уточнюючих розрахунків позивач визначив суми бюджетного відшкодування в рахунок майбутніх платежів (рядок 25.2 декларації) в розмірі: за серпень 2009р. - 1454530 грн., і за вересень 2009р. - 2641453 грн. Суми збільшеного податкового кредиту, згідно уточнюючих розрахунків, враховані у складі рядка 23.1 (значення рядка 22.2 податкової декларації попереднього звітного періоду) звітної декларації за грудень 2010 року. Дані обставини підтверджуються доданими до справи засвідченими копіями уточнюючих розрахунків і не оспорені відповідачем.

За змістом Акту (арк. 77-80), що став підставою для прийняття згаданого рішення, відповідач вважав неправомірним те, що позивач не надав до податкової звітності з ПДВ за липень, серпень та вересень 2009р. обов'язкових додатків: додаток №2 до податкової декларації «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду; та додаток № 3 до податкової декларації «Розрахунок суми бюджетного відшкодування». З цього відповідач прийшов до висновку про те, що позивач в порушення п.п. 7.7.2, п.п.7.7.3, п.п.7.7.4, п.7.7, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5.11, 5.12 ст.5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість»із змінами та доповненнями затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97р. №166 завищив суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень та вересень 2009р. на загальну суму 4095983 грн., в т.ч. по періодах: серпень 2009 року - 1454530 грн., вересень 2009 року - 2641453 грн.

Суд вважає, що вказані ствердження відповідача свідчать про невірне застосування ним норм матеріального права, що врегульовує спірні правовідносини. З наданих до матеріалів справи документів, в тому числі основних податкових декларацій за ПДВ за податкові періоди серпень і вересень 2009 р. випливає, що позивач не декларував залишок суми від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді і підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Також позивач за згаданими документами не визначав суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Відтак, позивач не подавав і не мав обовязку подавати до відповідних податкових декларацій ані додаток №2 ані додаток №3. Цей висновок підтверджується, в тому числі і тим, що відповідач прийняв основні податкові декларації позивача з ПДВ за серпень та вересень 2009 року без зауважень. Хоча якщо б вказані додатки дійсно мали бути подані одночасно з основною податковою декларацією, відповідач повинен був на підставі прямої вказівки п.4.3 ст. 4 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість»із змінами та доповненнями, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 р. №166, прийняти їх зі статусом «не визнано, як податкова декларація».

Суд при розгляді цього питання також враховує, що правомірність поданих позивачем уточнюючих розрахунків податкових зобовязань з ПДВ у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок підтверджена ДПА Харківської області, про що свідчить залучений до справи лист від 28.03.2011 р. №4060/10/45-015.

Також суд приймає до уваги той факт, що заниження бюджетного відшкодування у розмірі 4095983 грн. за податкові періоди серпень, вересень 2009р. внаслідок недекларування оплаченої частини від'ємного значення ПДВ в цей період, виявлено позивачем самостійно у грудні 2010 р., про що свідчать дати прийняття уточнюючих розрахунків відповідачем. Таким чином, ці помилки виправлені позивачем самостійно і до початку перевірки відповідача 27.01.2011 р.

За таких обставин, оскільки заниження бюджетного відшкодування виявлене і усунуте самостійно позивачем, а не відповідачем як податковим органом, застосування відповідачем норми пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є безпідставним, оскільки вона підлягає застосуванню тільки у разі, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації.

Наведене розуміння особливостей застосування перелічених вище норм співпадає з позицією ДПА України, яка оприлюднена в листах від 30.01.2009 р. N 1793/7/16-1517-07, від 01.04.2009 р. N 6810/7/16-1517, від 02.04.2009, № 3842/5/16-1516.

Що ж до норм п.п. 5 ст.1, п.п.7.7.1.-7.7.4 п.7.7 ст.7, Закону України від 03.04.1997р. №168/97 «Про податок на додану вартість»зі змінами та доповненнями, на які посилається відповідач як на заперечення проти позовних вимог в цій частині, то дані норми є загальними і регулюють правовідносини з подання декларацій з ПДВ у тих випадках, коли відємне значення ПДВ було визначене платником податку станом на день подання основної податкової декларації з ПДВ. Ці норми безпосередньо не регулюють і не можуть застосовуватися до правовідносин з подання платником податку уточнюючого розрахунку у разі виявлення ним самостійно помилки в раніше поданій податковій декларації.

Станом на момент подання позивачем уточнюючих розрахунків з ПДВ, дані відносини регулювались спеціальною нормою п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV), згідно якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок».

Матеріалами судової справи підтверджується що позивач склав і подав з урахуванням строків давності уточнюючі розрахунки за тими раніше поданими ним деклараціями, в яких він самостійно виявив помилки. Таким чином, позивач діяв правомірно, на підставі спеціальної норми п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000520854.

Також судом встановлено, що Рішенням № 0000530854 зменшено розмір відємного значення суми ПДВ у розмірі 3204 810 грн. на підставах, викладених в Акті перевірки.

Із змісту Акту перевірки випливає, що підставами для зменшення розміру відємного значення суми ПДВ позивачу стали:

- за податковий період листопад 2008р. в сумі 625 грн., укладення позивачем договору уступки вимоги № 361738 від 21.11.2008р. з ПП «ЮранХолдінг», боржник ОСОБА_5 із заліком однорідних зустрічних вимог від 24.11.2008р. № 4. (арк. Акту перевірки 54);

- за податковий період січень 2009р. в сумі 651674грн., - ПДВ, нарахований на заборгованість бюджету з пільг;

- за податковий період лютий 2009р. у сумі 2506 грн., укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР»і угоди з НВК «Сервіс-5», які відповідач вважає нікчемними (арк. Акту перевірки 74,75);

- за податковий період березень 2009р. у сумі 17 982 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, і договору уступки вимоги № 360216 від 30.03.2009р. ПП «ЮранХолдінг»боржник ОСОБА_6 із заліком однорідних зустрічних вимог від 31.03.2009р. № 228(арк. Акту перевірки 52-53, 75);

- за податковий період квітень 2009р. у сумі 1050грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період травень 2009р. у сумі 2863грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період липень 2009р. у сумі 3333 грн., укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період серпень 2009р. у сумі 1333 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період вересень 2009р. у сумі 35708 грн., - укладення позивачем угод з ТОВ «ІТЕР»та СК «Техспецбуд», які відповідач вважає нікчемними, а також укладення позивачем договору уступки вимоги № 090641 від 16.09.2009р. з ПП «ЮранХолдінг»боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 16.09.2009р. (арк. Акту перевірки 53, 54, 75)

- за податковий період жовтень 2009р. у сумі 394032 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, а також укладення позивачем: (1) договору уступки вимоги № 090740 від 14.10.2009р. з ПП «Юкон плюс» боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 14.10.2009р., (2) договору уступки вимоги № 090736 від 13.10.2009р. з ПП «ЮранХолдінг»боржник ДП «Харківський електромеханічний завод»із заліком однорідних зустрічних вимог від 15.10.2009р., (3) договору уступки вимоги № 090779 від 27.10.2009р. з ПП «ЮранХолдінг»боржник ОСОБА_6 із заліком однорідних зустрічних вимог від 27.10.2009р. (арк. Акту перевірки 52-53, 53-54, 60, 75);

- за податковий період листопад 2009р. у сумі 14297грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, а також укладення позивачем договору уступки вимоги № 090836 від 10.11.2009р. з ТОВ фірмою «МИР»боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 16.11.2009р. № 5 та 20.11.2009р. (арк. Акту перевірки 53, 55, 75);

- за податковий період грудень 2009р. у сумі 520 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період січень 2010р. у сумі 580518грн. - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, ПДВ, нарахований на заборгованість бюджету з пільг, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090027 від 15.01.2010р. з ТОВ фірма «МИІР»боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 23.02.2010р. № 281 (арк. Акту перевірки 53, 58, 59, 75);

- за податковий період лютий 2010р. у сумі 20567 грн. - укладення позивачем угод з ТОВ «ІТЕР»та ТОВ «ІТГ», які відповідач вважає нікчемними, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090097 від 22.02.2010р. з ПП «Юкон плюс»боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 23.02.2010р. (арк. Акту перевірки 53, 55, 75);

- за податковий період березень 2010р. у сумі 592106грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090163 від 19.03.2010р. з ПП «Юкон плюс»боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 19.03.2010р., укладення позивачем договору уступки вимоги № 240266 від 05.03.2010р. ТОВ фірма «МИР» боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 05.03.2010р., укладення позивачем договору уступки вимоги № 240271 від 05.03.2010р. ТОВ фірма «МИР» боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 22.03.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 56, 57, 72, 75);

- за податковий період квітень 2010р. у сумі 189311грн. - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТГ», яку відповідач вважає нікчемною, укладення позивачем договору уступки вимоги № 240309 від 20.04.2010р. з ТОВ фірма «МИР» боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 20.04.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 57, 72);

- за податковий період травень 2010р. у сумі 174659 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТГ», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 72);

- за податковий період червень 2010р. у сумі 719 грн. - укладення позивачем договору уступки вимоги № 090425 від 04.06.2010р. з ТОВ фірма «МИР» боржник ОСОБА_7 із заліком однорідних зустрічних вимог від 04.06.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 58);

- за податковий період липень 2010р. у сумі 83333 грн. укладення позивачем договору уступки вимоги № 311/I/570575 від 21.07.2010р. з ТОВ СК «Інтерстрой»боржник ТОВ «Новобуд-Комфорт»(арк. Акту перевірки 54, 61);

- за податковий період серпень 2010р. у сумі 437674 грн. - укладення позивачем договору уступки вимоги № 360660/117 від 04.08.2010р. з ПП «Стройагроспектр» боржник ХДАВП (арк. Акту перевірки 54, 61);

Розглядаючи питання щодо правомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру відємного значення суми ПДВ, нарахованого на заборгованість бюджету з пільг, суд враховує висновки, викладені вище при аналізі Рішення № 0000480854 щодо визначення позивачу сум грошового зобовязань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) з аналогічних підстав.

За таких обставин суд вважає помилковими і такими, що порушують чинне законодавство України дії відповідача по зменшенню розміру відємного значення суми ПДВ в цій частині.

Розглядаючи питання щодо правомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру відємного значення суми ПДВ, нарахованого на операції за договорами відступлення права вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно підпункту 1.10 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" під факторингом слід розуміти операції з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації вимог і факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Перелік валютних цінностей надано у статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Ними, серед іншого, визнається валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Таким чином суд вважає можливим погодитись із ствердженням позивача про те, що якщо об'єктом операцій є об'єкти, відмінні від валютних цінностей, цінних паперів, у тому числі компенсаційних паперів (сертифікатів), інвестиційних сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, житлових чеків, земельних бон та деривативів, такі операції оподатковуються податком на додану вартість. А операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності, в тому числі валюта України (гривні) до числа об'єктів оподаткування не включаються, як при переуступці першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору. так і при кожному подальшому (наступному) відступленні одного і того ж зобов'язання.

За таких обставин суд вважає помилковими і такими, що порушують чинне законодавство України дії відповідача по зменшенню розміру відємного значення суми ПДВ в цій частині.

Стосовно питання щодо правомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру відємного значення суми ПДВ, нарахованого на операції за угодами, що відповідач вважає нікчемними, суд враховує висновки, викладені вище при аналізі Рішення № 0000510854 щодо визначення позивачу сум грошового зобовязань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) з аналогічних підстав.

За таких обставин суд вважає помилковими і такими, що порушують чинне законодавство України дії відповідача по зменшенню розміру відємного значення суми ПДВ в цій частині. Суд зазначає, що всі господарські операції, проведені позивачем із своїми контрагентами, мають належне і достатнє документальне забезпечення. Факти одержання позивачем товарів та послуг підтверджені наданими до справи і дослідженими в ході судового розгляду первинними документами. Відповідач не довів факт безтоварності цих операцій.

Стосовно посилання позивача на ту обставину, що оскаржувані Рішення підписано «Виконуючий обовязки Начальник Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові»у порушення норм ч.2 ст.19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм ч.4 п.86.7, п. 86.8 ст.86 ПК України, рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Згідно норми ч.4 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним контролюючим органом.

Державна податкова адміністрація України видала Наказ № 985 від 22.12.2010р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за № 1440/18735 «Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків». В пункті 1.2 Порядку визначено, що органи державної податкової служби складають та направляють (вручають) платникам податків податкові повідомлення-рішення про нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість. Згідно п.2.2 Порядку, у випадках, що зазначені у пункті 2.1, відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 за наслідками перевірок (форма "Р"). Згідно форми «Р»(додаток № 2 до Порядку), вона підлягає підписанню керівником (заступником керівника).

Відповідач щодо наведених аргументів пояснив, що Рішення № 0000480854 підписано виконуючим обовязки начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові Карповою К.Я., оскільки відповідно до п.2 наказу ДПА у Харківський області від 11.04.2011р. № 63-В «Про надання щорічної відпустки Феденко Г.М.»на період з 11 по 15 квітня 2011р. виконання обовязків начальника інспекції було покладено на першого заступника начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові Карпову К.Я.

На підставі зазначеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року правомірно підписано виконуючим обовязки начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові Карповою К.Я., оскільки Феденко Г.М., яка є начальником податкового органу, знаходилась у щорічної відпустці з 11 по 15 квітня 2011р., а виконання її обовязків було покладено саме на Карпову К.Я.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" витрати по сплаті судового збору в сумі 03,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову у повному обсязі виготовлено 18 листопада 2011 року.

Головуючий - суддя Бартош Н.С.

Судді Самойлова В.В.

Чудних С.О.