Постанова № 19469990, 20.09.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20.09.2011 р. Справа № 2а-4684/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", вул.Знаменська 4, м.Миколаїв, 54037;

доСпеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві, вул.Чкалова 20, м.Миколаїв, 54017;

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01.06.11р. №0000663600;

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №3641/10 від 22.11.10р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №118802/9/10-013 від 11.10.10р.;

Державним підприємством "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" предявлено позов до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві від 01.06.11р. №0000663600.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові (а.с.3-9), наданих доказах та усних поясненнях.

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11, ухвали Вищого адміністративного суд України по аналогічних справах №А27/244-07 (22а-2695/07) від 12.05.09р., №К-8850/07, К-22616/07 від 29.07.10р., №К-8633/07, №К-6290/07, №К-17807/07 від 20.10.10р. та №К-3090/08 від 12.11.09р., відповідно до яких залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправними та скасування податкових рішень-повідомлень.

Позивач також зазначив, що Вищий адміністративний суд України листом №742/11/13-11 від 02.06.2011р. розяснив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 01.06.11р. №0000663600 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

На підставі відповідних направлень та згідно плану-графіку проведення комплексних документальних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2011р. і згідно наказів СДПІ ВПП у м.Миколаєві від 18.03.11р. №133, від 24.03.11р. №182, від 04.04.11р. №208, від 22.04.11р. №250 була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09р. по 31.12.10р.

За результатами перевірки 12.05.11р. було складено Акт №587/36/09794409 (а.с.24-32), яким, на думку відповідача, встановлено також (крім інших, які не є предметом розгляду у цій справі) наступне порушення:

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 пп. “в” пп.7.7.1 пп.7.7.2, пп.7.7.10 п 7.7 ст.7 Закону “Про податок на додану вартість”, пп.5.12.2, 5.12.3, 5.12.4 п.5 Порядку заповнення декларації з ПДВ, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97р. №166. в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування.

Перевіркою також було встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладення угод не з метою настання реальних наслідків, в зв'язку з тим, що правочини здійснені ПП “ТЕХПРОММАШ” (код ЄДРПОУ 25378975), ТОВ “РЕСУРС-НІК” (код ЄДРПОУ 35048266), ТОВ “Ларго Групп” (код ЄДРПОУ 36579336), ПП “Светолюкс-Николаев” (код ЄДРПОУ 30397329), ТОВ “Комплект Трейд Сервіс” (код ЄДРПОУ - 34872664) не спрямовані на реальне настання правових наслідків та згідно з ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України є нікчемними по ланцюгу до “вигодонабувача” - позивача.

На підставі зазначеного акту перевірки 01.06.11р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000663600 (а.с.123), в якому зафіксовано, що встановлено порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.“в” пп.7.7.1., пп.7.7.2, пп.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, у зв'язку з чим позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 2776,50грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Пунктами 1.7, 1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених законом.

За змістом підпункту 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету податку на додану вартість його контрагентом. Тобто покупець (позивач) не може нести відповідальність за несплату податків продавцем товарів та іншими продавцями.

Крім того, Закон не надає права позивачу контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання), з якими взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини.

В Акті не наведено доводів та не подано доказів, які могли б свідчити про наявність обставин, що виключають можливість одержання позивачем бюджетного відшкодування. Відповідно до податкового законодавства України несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Підтвердженням цього також є відповідна судова практика на яку послався позивач.

Податковим органом не доведено, що укладені між позивачем та постачальниками ТОВ “Ларго Групп”, ТОВ “Светолюкс-Миколаїв”, ТОВ Компанія “РЕСУРС-НІК”, ПП “ТехПромМаш” правочини є нікчемним, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тільки у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За нормами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦКУ.

Судом встановлено, що договірні відносини між позивачем та його безпосередніми контрагентами оформлені відповідно до діючого законодавства України та на підставі стандарту, діючого на підприємстві. Договірні та фінансові взаємовідносини між позивачем та даними підприємствами у повному обсязі підтверджені документами, які були надані для проведення перевірки (рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні тощо). Так, постачальниками згідно заявок Позивача здійснено поставку товарів, які було використано підприємством, про що свідчать Лімітні відповідні відомості позивача та наряди - замовлення (а.с.134-216, 231-247).

Позивачем було перераховано контрагентам кошти з метою реального настання правових наслідків отримання необхідних товарів. Припущення податкового органу про те, що сплата коштів; проводилася без фактичного отримання товару та переходу права власності на нього, не доведена відповідачем в судовому засіданні.

Таким чином, податковий кредит за даними операціями було сформовано у відповідності з законодавчими нормами, - податок на додану вартість в повному обсязі сплачений в ціні товару, тобто дії позивача не можна тлумачитися як такі, що навмисно скоєні з метою заволодіння майном держави - дохідною частиною бюджету. У зв'язку з цим твердження податкового органу про те. що укладені позивачем правочини завідомо суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, не відповідають дійсності та є бездоказовими.

Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджет, відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару через неможливість проведення зустрічних перевірок з підстав їх відсутності за юридичними адресами та проведення ліквідаційної процедури не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за дії порушника.

Посилання відповідача на ненадання контрагентами інформації щодо джерел придбання послуг та наявності виробничих засобів для надання відповідних послуг не є доказом порушення податкового законодавства позивачем.

Відтак, суд дійшов висновку, що операції позивача є реальними, товарними та дійсно мали місце. Отже, наведені вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України не порушувалися позивачем у перевіреному періоді, акт перевірки не містить доказів вчинення позивачем таких порушень.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого рішення. У звязку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві від 01.06.2011р. №0000663600

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" суму сплаченого судового збору в розмірі 27грн. 77коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяЗіньковський О.А.

постанова складена у повному обсязі

та підписана 23.09.2011р.