Постанова № 19467789, 28.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2011 р. № 2а-2078/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сакалоша В.М.,

судді Гулика А.Г.,

судді Кузьмича С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Іваськевича С.В.,

представника позивача Світлика І.М.,

представників відповідача - Савченка П.В. та Іськів Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «АВМ-ТЕХНО»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «АВМ-ТЕХНО»про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова №0001312321/0, №0001322321/0 та №0001332321/0 від 30.06.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі ДПІ у Галицькому районі м. Львова) визначено позивачу податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 5684 271,00 грн., по податку на прибуток підприємств в сумі 10968278,00 грн. та по сплаті комунального податку в сумі 363,80 грн. При цьому, позивач вважає, що висновки акту перевірки №2291/23-2/33549712 від 07.06.2010 року, на підставі якого винесені вищевказані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими і хибними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються законодавчими і нормативними актами.

Ухвалою суду від 25.02.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 28.11.2011 року судом відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну і резолютивну частину постанови.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у долучених до матеріалів справи письмових запереченнях на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, які мають значення для справи суд встановив наступне.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «АВМ-ТЕХНО»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року, результати якої відображені в Акті №2291/23-2/33549712 від 07.06.2010 року.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова було встановлено порушення ПП «АВМ-ТЕХНО»:

1. п.п. 1.22.1 п. 1.22. ст. 1, п.п 4.1.2, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.7.9.3 п.7.9 ст7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 5 484 054 грн., в тому числі:

- занижено за 1 квартал 2008 року в сумі 406 279 грн., за 2 квартал 2008 року в сумі 427 976 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 1 146 922 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 733 405 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 1 915 563 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 1018 388 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 116 682 грн.;

- завищено за 3 квартал 2009 року в сумі 281161 грн.;

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст.4, п. 1.7, п.п. 7.2.1, 7.2.6, 7.2.7 п. 7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, всього в сумі 3789 514 грн.;

3. п.1.15 ст.1, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8, п. 17.1, 17.2 ст.17, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 4 350,00 грн.;

4. ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»ПП «АВМ-ТЕХНО»не проведено нарахування комунального податку за 4 квартал 2009 року в сумі 23,8 грн.

На думку податкового органу ПП «АВМ-ТЕХНО» було задіяне у сумнівних схемах продажу та передачі на зберігання побутової техніки через контрагентів, які мали ознаки фіктивності, зокрема: ПП «Андор», ТзОВ «Сигма-Б», ТзОВ «Актіон Україна», ТзОВ «Скретч-2008», ПП «Євро-Юг»та ТзОВ «Торговий дім «Супермакет-93».

Проведеним податковими органами аналізом фінансово-господарської діяльності вищевказаних контрагентів позивача встановлено, що у них відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість здійснення господарських операцій, а тому такі юридичні особи віднесені до категорії сумнівних підприємств. Крім того, стосовно фіктивної діяльності цих підприємств відділом податкової міліції ДПА у Житомирській області порушено кримінальну справу №09/039002.

Враховуючи викладене, відповідач вважає укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами угоди нікчемними.

Також, перевіркою правильності визначення, повноти нарахування та сплати комунального податку зясовано заниження комунального податку за 4 квартал 2009 року в сумі 23,8 грн. Згідно даних обліку підприємства, середньооблікова чисельність працюючих за жовтень 2009 року становила 4 особи, а за листопад та грудень 2009 року -5 осіб. А тому, на думку податкового органу, сума комунального податку за 4 квартал 2009 року має становити 23,8 грн. (14 осіб х 1,7).

Вважаючи зазначені порушення підставними, податковий орган за результатами перевірки 30.06.2011 року виніс податкові повідомлення-рішення №0001312321/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на прибуток підприємств в сумі 10968278,00 грн., №0001322321/0, яким позивачу визначене податкове зобовязання по податку додану вартість в сумі 5684 271,00 грн., та №0001332321/0, яким позивачу визначене податкове зобовязання по сплаті комунального податку в сумі 363,80 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Підставою для визнання нікчемними правочинів ПП «АВМ-ТЕХНО»є твердження ДПІ в Галицькому районі м. Львова про відсутність реальних поставок товарів ПП «АВМ-ТЕХНО»контрагентам та від контрагентів на ПП «АВМ-ТЕХНО».

У листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Судом встановлено, що відповідачем проігноровано той факт, що всі отримані підприємством товари від фірми Tred LLC»(США) по договору комісії з ПП «Євро-Юг», ПП «Андор», ТОВ «Сигма-Б»були повністю продані покупцям із включенням вартості продажу до валових доходів, з проведення грошових розрахунків та нарахуванням податкових зобов'язань з ПДВ, а тому в разі виключення вартості цих товарів із валових витрат та сум ПДВ із податкового кредиту внаслідок нібито відсутності доказів їх отримання ДПІ була зобов'язана одночасно зменшити на такі ж суми валовий дохід та податкові зобов'язання із податку на прибуток підприємства та з ПДВ, оскільки очевидним є те, що продати можливо лише фактично наявний товар. ДПІ була визначена сума завищення валового доходу, завищення валових витрат однак в цей же час не встановлено завищення податкового зобовязання з ПДВ, а встановлено лише завищення податкового кредиту із ПДВ, що свідчить про невідповідність висновків акту описовій частині.

Не мають під собою правового підґрунтя і твердження відповідача про нікчемність правочинів між ПП АВМ-ТЕХНО»та зазначеними вище підприємствами, внаслідок їх укладення з метою, яка нібито суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, спрямованою на заволодіння майном держави та дохідної частини бюджету, оскільки в акті немає жодних належних доказів, які б вказували на вчинення правочинів із метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і їх невідповідність актам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а за статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

За статтею 62 Господарського кодексу України, підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Статтею 96 Цивільного кодексу України під назвою «Відповідальність юридичних осіб»визначено наступне: 1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. 2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. 3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. 4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Виходячи із наведеного вище, позивач як юридична особа може нести будь-яку відповідальність лише у разі самостійного порушення норм законодавства України, та не може нести будь-яку відповідальність за діяння будь-яких інших осіб.

Також згідно із статтею 1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

При цьому статтею 202 ЦКУ визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а чинною редакцією статті 203 ЦКУ визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦКУ під назвою «Презумпція правомірності правочину»прямо визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинною редакцією статті 228 ЦКУ встановлено наступне: 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину Інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно статті 5 ЦКУ «Дія актів цивільного законодавства у часі» акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З наведеного вище є очевидним, що чинними нормами ЦКУ не передбачено визнання нікчемним правочину, який нібито був вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також те, що лише суд вправі визнати правочин таким, що нібито вчинений із метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та застосувати відповідні наслідки.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року №9 визначено, що «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав І свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК)».

Таким чином, для визнання правочину таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявності таких умов: 1) вина фізичних осіб, які підписували договір, проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; 2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; 3) мета укладення такого договору саме полягає у приховуванні доходів від оподаткування.

Тому факт наявності умислу на приховування доходів від оподаткування повинен бути доказаний належним чином, без наявності доказів вини такої особи, встановленої вироком суду у кримінальній справі, не може тягнути за собою нікчемність всіх правочинів, укладених між юридичними чи фізичними особами, а також зменшення валових витрат чи податкового кредиту у платників податку.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не передбачає права податкових органів самостійно у позасудовому порядку визнавати угоди (правочини, договори) недійсними (нікчемними). А відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що господарські операції ПП «АВМ-ТЕХНО»із контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, відсутні факти, які б свідчили про те, що проведені операції не відповідають дійсним намірам сторін та спрямовані на штучне формування валових витрат та податкового кредиту, відсутні докази, які б підтверджували вину сторін правочину, яка полягає в намірі порушити публічний порядок.

Пунктом 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктами 5.1 та 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є чітко встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5,3 - 5.8 цієї статті Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону є визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З урахуванням наведеного та згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що всі фактично отримані доходи та здійснені витрати платника податку є прямо пов'язані із такою діяльністю.

В Законі вживається словосполучення «з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті», а тому лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону міститься певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення є неправомірним. Проте в пунктах 5.3-5.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових доходів, витрат вартості цих витрат у разі порушення іншим платником податку норм податкового законодавства України. Більш того, щодо валових витрат пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону України визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється.

В пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»наведено визначення терміну «платник податку»як особи, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України, а в пункті 1.7 статті 1 того ж Закону наведено визначення терміну «податковий кредит»як суми, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За пунктом 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею З цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пункту 7.2.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначаються в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

За частиною 1 пункту 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому за підпунктом 7.5.1 статті 7 того ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених вище норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»є очевидним, що право на валові витрати та податковий кредит у платників ПДВ пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) або із наявністю відповідних документів та податкових накладних.

Податкові накладні, складені контрагентами ПП «АВМ-ТЕХНО», відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо правильності її заповнення та є належним доказом виникнення у підприємства права на податковий кредит.

Слід зазначити, що правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Суб'єкти господарської діяльності з якими ПП «АВМ-ТЕХНО»мало господарські взаємовідносини, були включені у встановленому порядку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення ПП «АВМ-ТЕХНО»до податкового кредиту сум податку на додану вартість).

Крім того, суд враховує положення ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», відповідно до якої відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. З огляду на викладене, ПП «АВМ-ТЕХНО»не мало підстав вважати відомості, зазначені у договорах, податкових накладних контрагентів, такими, що не відповідають дійсності.

Положення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосуються лише конкретного платника цього податку і встановлюють порядок сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам. При цьому платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Право підприємства на валові доходи, витрати та податковий кредит за результатами господарських відносин із фірмою Tred LLC»(США) та по договору комісії з ПП «Євро-Юг», ПП «Андор», ТОВ «Сигма-Б»є підтверджено відомостями зазначеними у вантажно-митних деклараціях, належних податкових накладних та первинних документах, згаданими в акті перевірки ДПІ в Галицькому районі м. Львова №2291/23-2/33549712 від 07.06.2010 року, які за своїм змістом підтверджують факти проведення реальних господарських операцій ПП «АВМ-ТЕХНО»з цими підприємствами, а також повністю відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24,05.95 току №88.

Згідно з підпунктом 7.4.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника. Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

За підпунктом 7.4.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

За підпунктом 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є прямо передбачено вичерпний перелік випадків, коли суми ПДВ сплачені при придбанні товарів (послуг) не включаються у податковий кредит, а саме: якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування, згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону; у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні; якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які наперед не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Під час судового розгляду з наявних у матеріалах справи документів не виявлено фактів коли б сума ПДВ, сплачена у складі вартості товарів, не включалась би до складу податкового кредиту, а тому цілком суд приходить до висновку, що такі суми ПДВ були правомірно включені ПП «АВМ-ТЕХНО»до податкового кредиту згідно отриманих податкових накладних.

Натомість, надані суду первинні документи підтверджують товарність операції з поставки товарів, а згідно даних Акту перевірки відповідача не ставиться під сумнів питання стосовно оплати/отримання коштів по реалізації (придбанню) товарів.

Представлені первинні документи підтверджують, що ПП «АВМ-ТЕХНО»створив валові витрати на підставі належно оформлених розрахункових, платіжних та інших документів обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку.

Також суд не бере до уваги тверджень відповідача щодо фіктивності діяльності контрагентів позивача, зокрема ПП «Андор», ТзОВ «Сигма-Б»,та ТзОВ «Актіон Україна»беручи до уваги наступне.

Згідно презумпції невинуватості, встановленої ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем наведено відомості про те, що за фактом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, відділом податкової міліції ДПА у Житомирській області порушено кримінальну справу №09/039002. При цьому, з представлених суду відповідачем документів, зокрема Постанови Богунського районного суду м. Житомира від 23.11.2009 року по справі № 1-п-900/2009, не вбачається протиправність дій ПП «АВМ ТЕХНО»в частині здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Також, суд керується положеннями ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи несе виключно індивідуальних характер. Виходячи з цього конституційного принципу, позивач не повинен нести відповідальність за неналежну господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків, недостовірність наданих ними відомостей або фіктивну діяльність.

Крім того, ознаки «фіктивності»діяльності контрагентів позивача не можуть бути підставою для свердження про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.

Таким чином, з боку ПП «АВТ-ТЕХНО»не було допущено порушень податкового та іншого законодавства при проведенні операцій з реалізації та купівлі товарно-матеріальних цінностей від наведених вище контрагентів.

Щодо встановлених відповідачем податкових зобовязань ПП «АВТ-ТЕХНО»по сплаті комунального податку, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»від 20.05.1993 року №56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 19 Декрету визначено, що місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року ПП «АВМ-ТЕХНО»перебувало на обліку як платник комунального податку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва, а за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

Податкова звітність по сплаті позивачем комунального податку подавалась до ДПІ Святошинського району м. Києва щоквартально. 08.02.2010 року підприємством направлено на адресу податкового органу звіт за 4-й квартал 2009 року, згідно якого нарахування по комунальному податку становили 23,80 грн. При цьому, 29.12.2009 року вказана сума була перерахована на рахунок ДПІ Святошинського району м. Києва.

Враховуючи викладене, висновки ДПІ в Галицькому районі м. Львова щодо неподання позивачем розрахунку комунального податку за 4-й квартал 2009 року є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що оскаржувані висновки та результати перевірки прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного акту (його положень), що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

При розгляді даних спірних правовідносин суд виходить з того, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому, слід зазначити, що одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у звязку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що дії органу державної податкової служби при проведенні перевірки є протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати їх та оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова №0001312321/0, №0001322321/0 та №0001332321/0 від 30.06.2010 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «АВМ-ТЕХНО»(ЄДРПОУ 33549712) 3 (три) грн. 40 (сорок) коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 02.12.2011 року.

Головуючий - суддя В.М. Сакалош

Суддя А.Г. Гулик

Суддя С.М. Кузьмич