Рішення № 1946706, 03.04.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22-2576\07 р. Головуючий по 1 інстанції - Дорошенко В.Г.

Категорія - 40 Доповідач - Шамрило Л.Г.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

З квітня 2007 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: Курило В.П.

суддів: Санікової О.С.

Шамрило Л.Г.

при секретарі: Приходько В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_1 і 3-ї особи ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Свято-Донсервіс" (далі ТОВ „Свято-Донсервіс"), 3-я особа ОСОБА_2 про визнання наказу про переведення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що наказом №24 від 29.10.1998 р. його прийняли на роботу ювеліром в ювелірну майстерню колективного підприємства „Фірма „Свято" (далі КП „Фірма „Свято"), а наказом №14 від 01.06.1999 р. він був переведений на посаду директора підприємства. У грудні 2003 р. йому стало відомо, що наказом №26 від 03.09.2001 р. його перевели з посади директора на посаду ювеліра, а наказом №7 від 29.03.2002 р. він був звільнений з КП „Фірма „Свято" на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Звільнення та переведення позивач вважає незаконними, оскільки згоди на переведення з посади директора на посаду ювеліра не давав і заяву про звільнення за власним бажанням не писав. На момент звільнення він знаходився на лікарняному і не міг знати про звільнення з роботи. Крім того, в порушення вимог п.6 Статуту КП „Фірма „Свято" загальні збори (конференція) власників підприємства, виключною компетенцією яких є обрання та звільнення директора, з питання його відсторонення від обов'язків директора не збиралися. Йому також відомо, що у грудні 2005 р. було створено ТОВ „Свято-Донсервіс" шляхом перетворення" КП „Фірма „Свято" і це товариство є правонаступником колективного підприємства. Позивач просив суд визнати наказ КП „Фірма „Свято" №26 від 03.09.2001 р. недійсним, поновити його на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс", стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та поновити йому строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропущений з поважної причини, а саме через тривалу хворобу.

В ході розгляду справи представник позивача ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги частково, просив суд поновити ОСОБА_3 пропущений з поважних причин строк для звернення до суду з даною позовною заявою, визнати наказ КП „Фірма

2

„Свято" №26 від 03.09.2001 р. недійсним та поновити позивача на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс".

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено: поновлено позивачу строк для звернення до суду з визнанням поважними причини його пропуску; визнано недійсним наказ виконуючого обов'язки директора (далі в.о. директора) КП „Фірма „Свято" ОСОБА_2 за №26 від 03.09.2001 p.; поновлено ОСОБА_3. на роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" ОКПО 05478516 та стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7,50 грн.

Не погодившись з рішенням суду, представник ТОВ „Свято-Донсервіс" ОСОБА_1 і 3-я особа ОСОБА_2 принесли апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду та постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на неправильний висновок суду щодо поважності причин пропуску позивачем строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, неправильну правову оцінку зібраним доказам, порушення норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 і ОСОБА_5, повноваження яких підтверджено протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Свято-Донсервіс" від 19.03.2007 р. та 3-я особа ОСОБА_2 доводи апеляційних скарг підтримали і просили скарги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6, діючий на підставі довіреності, виданої директором ТОВ „Свято-Донсервіс" ОСОБА_3, та представник позивача ОСОБА_7 заперечували проти доводів скарги, вважаючи їх необгрунтованими,   просили скарги відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін та 3-ї особи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 і 3-ї особи ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 наказом №24 від 29.10.1998 р. був прийнятий на роботу ювеліром до ювелірної майстерні КП „Фірма „Свято", наказом №14 від 01.06.1999 р. він був переведений на посаду директора підприємства. Наказом №26 від 03.09.2001 р. позивач був звільнений з посади директора та переведений на посаду ювеліра. Підставою для його переведення були заява ОСОБА_3. та протокол зборів КП „Фірма „Свято" від 31.08.2001 р. Заяву про переведення з посади директора на посаду ювеліра позивач не писав і відомості про ознайомлення його з наказом №26 від 03.09.2001 р. відсутні. Наказом №7 від 29.03.2002 р. ОСОБА_3 був звільнений з КП „Фірма „Свято" на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням і згідно запису у книзі обліку трудових книжок підприємства цього ж дня він отримав свою трудову книжку. Особиста картка позивача містить в собі записи про службові переміщення ОСОБА_3. та особисті підписи робітника, власника трудової книжки. Відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи від 02.02.2007 р. рукописні записи в заяві про звільнення від 28.03.2002 p., підпис на ній та підписи на зворотному боці особистої картки виконані можливо не ОСОБА_2, а іншою особою. Судом також встановлено, що позивач у період з 03.03.2002 р. до 10.09.2002 р. знаходився на лікуванні у проктологічному відділенні Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання (далі ДОКТМО), а у період з лютого 2004 р. по липень 2006 р. мешкав у своїх батьків в АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що переведення ОСОБА_3. з посади директора КП „Фірма „Свято" на посаду ювеліра згідно наказу в.о.

3

директора підприємства ОСОБА_2 №26 від 03.09.2001 р. та його звільнення з роботи

за власним бажанням на підставі наказу №7 від 29.03.2002 р. були здійснені незаконно, а

строк для звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин, при цьому судом

враховано стан здоров'я позивача, тривалий період лікування і постійне його перебування

за межами м. Донецька.

Проте з таким висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що оскільки при пропуску передбачених ст.233 КЗпП України місячного і тримісячного строків звернення до суду за вирішенням трудового спору у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 03.11.1998 р. працював ювеліром в ювелірній майстерні КП „Фірма „Свято" згідно наказу №24 від 29.10.1998 p., a з 01.06.1999 р. наказом №14 від 01.06.1999 р. на нього тимчасово покладено в.о. директора цього підприємства на підставі протоколу зборів членів правління від 01.06.1999 р. з оплатою праці відповідно штатному розкладу (а.с.4,31). Наказом №26 від 03.09.2001 р. позивача було звільнено від в.о. директора КП „Фірма „Свято" і переведено на посаду ювеліра в ювелірну майстерню на пл. Конституції з 03.09.2001 р. з відрядною оплатою праці на підставі, як зазначено в наказі, заяви ОСОБА_3. та протоколу зборів КП „Фірма „Свято" від 31.08.2001 р. (а.с.5,35). У відповідності з протоколом від 31.08.2001 р. зборами, на яких був присутній і позивач, постановлено звільнити ОСОБА_3. від в.о. директора і перевести ювеліром, але заява позивача щодо його згоди на переведення ювеліром відсутня (а.с.32-34,36). Згідно довідки відповідача заробітна плата директора КП „Фірма „Свято" з вересня 2001 р. по квітень 2002 р. складала 230 грн., а відповідно даних книги обліку заробітної плати ювелірів підприємства у вищезазначений період заробітна плата ювеліра ОСОБА_3. не перевищувала 100 грн., у тому числі у вересні 2001 р. позивач знаходився у безоплатній відпустці згідно його заяви та наказу №28 від 04.09.2001 р. за підписом в.о. директора ОСОБА_2, а у березні 2002 р. він відпрацював 8 днів або 91 годину, у цьому місяці є також відмітка „розрахунок", але дані про знаходження на лікарняному листі відсутні (а.с.52,63-83,84-85). У п.6 Статуту КП „Фірма „Свято" зазначено, що вищим органом підприємства є збори членів трудового колективу-власників підприємства, виключною компетенцією яких є обрання та звільнення голови правління, членів правління та членів ревізійної комісії (а.с.8-13).

Наведеними доказами підтверджується, що посада директора (голови правління) є виборною, а діючим законодавством не передбачена згода працівника, у даному випадку ОСОБА_3, на звільнення з виборчої посади. Незважаючи на відсутність заяви позивача про переведення на посаду ювеліра з 03.09.2001 p., останній як ювелір з 04.09.2001 р. оформив безоплатну відпустку за сімейними обставинами, а після її закінчення і до звільнення з роботи 29.03.2002 р. працював в якості ювеліра та отримував заробітну плату ювеліра, яка була значна менша за заробітну плату директора. Ці обставини, а також те, що ОСОБА_3 у встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк не звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу №26 від 03.09.2001 p., свідчать про згоду позивача з таким переведенням. Тому висновок суду про визнання недійсним цього наказу є неправильним.

4

Наказом №7 від 29.03.2002 р. ювеліра ОСОБА_3. звільнено 29.03.2002 р. за ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі його заяви від 28.03.2002 р., в якій міститься прохання про звільнення саме з 29.03.2002 р. (а.с.87-88). У відповідності з даними книги обліку руху трудових книжок КП „Фірма „Свято" трудову книжку позивач отримав у день звільнення 29.03.2002 р. (а.с.39-43). У розділі 3 Призначення і переміщення" особової картки ОСОБА_3. записи про дату, місце роботи і посаду співпадають з відповідними записами у трудовій книжці позивача, є також і підписи володільця трудової книжки (а.с.4-5, 86-87). З наданих Донецькою обласною філією АБК „Укрсоцбанк" зразків підписів КП „Фірма „Свято" по рахунку №290039801523 видно, що особа, яка має право першого підпису за карткою від 02.06.1999 p., є в.о. директора ОСОБА_3, а за карткою від 22.10.2001 р. - голова правління ОСОБА_2 (а.с.88-90). Згідно Статуту ТОВ „Свято-Донсервіс" воно створено шляхом перетворення КП „Фірма „Свято" і є правонаступником останнього (а.с.53-61). Свідоцтвом НОМЕР_1 про державну реєстрацію юридичної особи підтверджується, що КП „Фірма „Свято" ідентифікаційний код 05478516 зареєстровано виконкомом Донецької міської ради 10.06.1993 p., а відповідно свідоцтву НОМЕР_2 ТОВ „Свято-Донсервіс" з таким самим ідентифікаційним кодом 05478516 зареєстровано виконкомом Донецької міської ради 26.12.2005 р.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_8 ухвалою суду першої інстанції від 30.01.2007 р. по справі була призначена судова почеркознавча експертиза, у висновках якої міститься припущення експерта про те, що рукописні записи в заяві про звільнення від 28.03.2002 р. директору фірми „Свято" ОСОБА_2 від ОСОБА_3. та підпис у цій заяві виконані можливо не ОСОБА_2, а іншою особою. Підписи, розташовані на зворотній стороні особистої картки на ім'я ОСОБА_3, виконані можливо не ОСОБА_2, а іншою особою. Вирішити питання про те, чи виконана підпис на стор.22 в записі під №38 книги обліку руху трудових книжок по фірмі „Свято" ОСОБА_2 або іншою особою, неможливо (а.с.202-211).

Згідно ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами, встановленими ст.212 цього Кодексу, частина 3 якої передбачає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що висновки судової почеркознавчої експертизи ґрунтуються на припущеннях та оцінюючи наведені докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що звільнення позивача з роботи було призведено відповідачем з додержанням вимог трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_3. в частині поновлення на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" відсутні.

Суперечать матеріалам справи і висновки суду про поважність причин пропуску позивачем строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

У відповідності з вимогами ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

З виписного епікризу ДОКТМО вбачається, що хворий ОСОБА_3 знаходився на лікування денного стаціонару проктологічного відділення та на домашньому лікуванні з постійним контролем у клініці з 03.03.2002 р. до 10.09.2002 р. (а.с.6). Разом з тим, згідно даним книги обліку заробітної плати ювелірів КП „Фірма „Свято" у березні 2002 р. позивач відпрацював 8 днів або 91 годину (а.с.63-83). Згідно запису №29 у трудовій книжці ОСОБА_3. він 01.01.2004 р. був прийнятий на роботу в ТОВ „КарлМар і К" водієм, запис про звільнення з роботи відсутній (а.с.4-5). У відповідності з довідкою зазначеного товариства №636 від 22.01.2007 р. позивач працював там з 01.01.2004 р. до 01.02.2004 р. (а.с.62). У позовній заяві ОСОБА_3 посилався на те, що про переведення і звільнення з роботи йому стало відомо у грудні 2003 p., але після цього він працював протягом місяця водієм у ТОВ „КарлМар і К", потім в лютому 2004 р. поїхав жити до батьків у Хмельницьку область і з даним позовом до суду

5

звернувся тільки 01.11.2006 р. За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для визнання причини пропуску строку для звернення до суду поважними та для його поновлення.

Таким чином, рішення суду не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Оскільки переведення та звільнення з роботи ОСОБА_3. було здійснено відповідачем без порушення законних прав та інтересів позивача, у задоволенні його вимог про визнання недійсним наказу в.о. директора КП „Фірма „Свято" ОСОБА_2 №26 від 03.09.2001 р. та про поновлення на роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" слід відмовити.

Керуючись ст.ст.32, 38, 233 КЗпП України, ст.ст. 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 і 3-ї особи ОСОБА_2.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ „Свято-Донсервіс", третя особа ОСОБА_2 про визнання наказу про переведення недійсним та про поновлення на роботі на посаді директора ТОВ „Свято-Донсервіс" відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.