Постанова № 19463937, 05.10.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/2314/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Валюха В.М.,

при секретарі судового засідання Лисюк І.Ю.,

за участю представника позивача Шокало Н.А.,

представника відповідача Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецагропром» до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 березня 2011 року №0000112301, №0000122301,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецагропром» (далі ТзОВ «Спецагропром», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції (далі Любомльська МДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.03.2011 року №0000112301, №0000122301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Любомльською МДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Спецагропром» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.08.2009 року по 30.09.2010 року, якою встановлено ряд порушень позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», про що складено акт №5/23/36523147 від 17.02.2011 року. На підставі даного акту перевірки Любомльською МДПІ 09.03.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000112301, яким ТзОВ «Спецагропром» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на 18725грн. 00коп. (у тому числі, за основним платежем 14980грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 3745грн. 00коп.), та №0000122301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 43786грн. 06коп. (у тому числі, за основним платежем 35028грн. 85коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 8757грн. 21коп.). Вказані податкові повідомлення-рішення позивач вважає такими, що не відповідають чинному законодавству України, з огляду на таке.

В акті перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року податковим органом зроблені висновки про порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14980грн. 00коп., а саме актом перевірки встановлено неправомірне включення до складу валових витрат суми витрат по роботах (послугах) з оренди морозильного обладнання, по дослідженню ринку товарів, юридичних послугах на загальну суму 59920грн. 00коп. Такі витрати, на думку відповідача, не підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку та фактично господарські операції не проводилися, послуги для ТзОВ «Спецагропром» не надавалися.

Спростовуючи такі факти, позивач зазначає, що на підставі договору оренди у підприємця ОСОБА_3 від 30.03.2010 року орендував морозильну камеру для заморозки овочів. Реалізація заморожених продуктів є основним видом діяльності товариства. Понесені витрати на оренду обладнання підтверджені актом виконаних робіт від 30.06.2010 року на суму 19500грн. 00коп., а тому ТзОВ «Спецагропром» правомірно збільшило валові витрати на цю суму у другому кварталі 2010 року.

В періоді, за який проводилася перевірка, позивач також отримав послуги по дослідженню ринку придбання та збуту товарів, пошуку нових потенційних клієнтів та вивченню конюнктури ринку, придбавав юридичні послуги, про що укладено договори №04-01 від 30.06.2010 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Гранш» (далі ТзОВ «Фірма «Гранш») та №06-01 від 01.06.2010 року з підприємцем ОСОБА_4, від 30.08.2010 року з підприємцем ОСОБА_1 Надання таких послуг позивачу оформлено відповідними актами виконаних робіт, зокрема, по ТзОВ «Фірма «Гранш» від 30.06.2010 року на суму 17500грн. 00коп., по підприємцю ОСОБА_5 від 30.09.2010 року на суму 16920грн. 00коп., по підприємцю ОСОБА_1 від 09.09.2010 року №1 та від 30.09.2010 року №2 на загальну суму 6000грн. 00коп. Наявність зазначених документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», нормам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, на думку позивача, давали підстави ТзОВ «Спецагропром» збільшити валові витрати у відповідних податкових періодах.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат на суму витрат, понесених у звязку з орендою морозильного обладнання та придбанням послуг по дослідженню ринку товарів, юридичних послуг є неправомірними, а податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000112301 про збільшення ТзОВ «Спецагропром» суми грошового зобовязання з податку на прибуток на 18725грн. 00коп. протиправним.

Крім того, в акті перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року податковим органом зроблені висновки про порушення позивачем пунктів 4.1, 4.3 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 35028грн. 85коп.

Зокрема, з акту перевірки вбачається, що позивачем не було включено до податкового зобовязання суму податку на додану вартість з реалізованих товарів, раніше отриманих від нерезидента згідно з вантажною митною декларацією (далі ВМД) ІМ-40 №476 від 17.08.2010 року на суму 30714грн. 35коп. Оскільки такого товару не було в наявності у позивача на момент перевірки, в останнього відсутні будь-які складські приміщення для зберігання такого товару, то Любомльською МДПІ припущено, що товар продано і при цьому не відображено податкові зобовязання з податку на додану вартість з даної операції. Позивач вказує, що спірний товар був вилучений та визнаний речовим доказом в кримінальній справі, порушеній відносно керівника ТзОВ «Спецагропром» за фактом контрабанди при його ввезенні на митну територію України, не реалізований та знаходиться на зберіганні в підприємства, уповноваженого УСБУ у Волинській області, а тому у відповідача не було підстав визначати податкові зобовязання з податку на додану вартість в спірному випадку.

Інше порушення, за яким визначено податок на додану вартість на суму 3500грн. 00коп., допущене через включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операції придбання послуг з дослідження ринку товарів у ТзОВ «Фірма «Гранш», що описане вище та повязане з завищенням валових витрат по послугах, які фактично не надавалися. З акту перевірки слідує, що платник податків ТзОВ «Фірма «Гранш» по такій податковій накладній не відобразив податкові зобовязання. Позивач зазначає, що це не впливає на формування його податкового кредиту за відповідний податковий період, ним дотримано вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» і на підставі податкової накладної, виданої продавцем, віднесено суму 3500грн. 00коп. до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Любомльської МДПІ від 09.03.2011 року №0000112301, №0000122301.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях від 20.09.2011 року (а.с.90-92), від 28.09.2011 року (а.с.162), та пояснила, що донарахування податку на додану вартість повязане ще з кількома порушеннями.

Так, відповідачем зменшено податковий кредит з податку на додану вартість ТзОВ «Спецагропром» по операції придбання товару у Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-БК» (далі ТзОВ «Термінал-БК») на суму 232грн. 00коп. з тих підстав, що така суму податкового зобовязання згідно з даними автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України (далі ДПА України) не відображена продавцем в декларації з податку на додану вартість за відповідний період. Такі дії податкової інспекції суперечать вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки закон не позбавляє покупця права на податковий кредит, якщо продавець не відобразив відповідні податкові зобовязання з податку на додану вартість. Податкова накладна №32 від 22.01.2010 року, видана ТзОВ «Термінал-БК», містить всі реквізити, належним чином заповнена, а тому зменшувати податковий кредит з податку на додану вартість ТзОВ «Спецагропром» по такій податковій накладній у відповідача не було підстав.

Наступне порушення стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість по операціях продажу товару, раніше імпортованого позивачем. При цьому, податкова інспекція визначила базу оподаткування з поставки товару третім особам не з договірної ціни, а обчислила звичайну ціну товару, прирівнявши її до митної вартості товару при його ввезенні на митну територію України, та встановила заниження податку на додану вартість на суму 582грн. 50коп. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але нижче за звичайні ціни. Порядок обчислення звичайної ціни регулюється нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», жодна з яких не вказує на те, що звичайною ціною є митна вартість товару, раніше ввезеного в Україну. Недотримавшись порядку визначення звичайної ціни, передбаченого пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Любомльська МДПІ неправомірно визначила позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 582грн. 50коп.

Представник позивача щодо порушень, які вплинули на обєкт оподаткування податком на прибуток, додатково вказала, що юридичні послуги товариству надавалися безпосередньо нею шляхом консультацій, підготовки документів, при цьому, в штатному розписі ТзОВ «Спецагропром» посада юриста відсутня. Стосовно оренди морозильного обладнання пояснила, що позивач дійсно не використовував його у господарській діяльності, хоча при укладенні договору мав такий намір. В частині послуг по дослідженню ринку попиту та пропозиції товарів, то представник позивача наполягала, що такі послуги реально надані підприємцем ОСОБА_4, зокрема по дослідженню ринку заморожених картопляних виробів та фруктів в межах Донецької області. Проте поставка продукції в цей регіон ТзОВ «Спецагропром» не проводилася, оскільки з отриманої інформації від підприємця ОСОБА_4 про ринок товарів у Донецькій області слідувало, що такий ринок заповнений пропозиціями і позивач не зможе на ньому конкурувати з іншими постачальниками.

Представник позивача просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Любомльської МДПІ від 09.03.2011 року №0000112301, №0000122301.

В судовому засіданні представники відповідача, які брали участь у справі, адміністративний позов не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову від 19.09.2011 року №5867/10 (а.с.93-98), та пояснили таке. Любомльською МДПІ проведена планова документальна перевірка ТзОВ «Спецагропром», за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Порушення, виявлені перевіркою, стосуються завищення платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток та заниження податкового зобовязання й завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

При перевірці, зокрема, встановлено, що позивач уклав з підприємцем ОСОБА_3 договір оренди морозильної камери, яка знаходиться в АДРЕСА_1, для зберігання продуктів глибокої заморозки. Згідно із поданими для перевірки документами встановлено, що позивач не використовував таке морозильне обладнання в господарській діяльності, відсутні докази транспортування продуктів, які потребують заморозки, до міста Києва. Невикористання орендованого майна у власній господарській діяльності позбавляє платника податків на формування валових витрат в частині орендної плати, а тому позивачем завищено валові витрати на суму 19500грн. 00коп.

Неправомірно ТзОВ «Спецагропром» віднесено до валових витрат і суму витрат по придбанню послуг в загальному розмірі 59920грн. 00коп. В двох випадках це послуги по дослідженню ринку придбання та збуту товарів, пошук нових клієнтів згідно з договорами, укладеними з виконавцями ТзОВ «Фірма «Гранш» та підприємцем ОСОБА_4, в іншому юридичних послуг, які надавались підприємцем ОСОБА_1

Надання вказаних послуг поставлено під сумнів через відсутність документів, які підтверджують їх виконання, зокрема, відсутні розрахунки, інформаційні матеріали щодо проведених досліджень ринку, виробничі проекти, бізнес-плани та результат у вигляді нових покупців і розширення ринку збуту продукції, відсутні документи, що деталізують суть отриманих юридичних послуг, їх конкретизацію, необхідність в юридичних послугах та звязок з господарською діяльністю товариства. По таких послугах на суму 17500грн. 00коп. по ТзОВ «Фірма «Гранш», на суму 16920грн. 00коп. по підприємцю ОСОБА_4 розрахунки не проводилися, частково в сумі 4000грн. 00коп. оплачено юридичні послуги підприємцю ОСОБА_1, залишок заборгованості складає 2000 грн. 00 коп.

Донарахування податку на додану вартість за результатами перевірки представники відповідача обґрунтували такими порушеннями:

- завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3500грн. 00коп., що повязане з включенням до його складу суми податку по податковій накладній, виданій ТзОВ «Фірма «Гранш», по послугах дослідження ринку, які фактично не надавалися; за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТзОВ «Фірма «Гранш» не задекларувало податкові зобовязання по такій операції;

- завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 232грн. 00коп., повязане з включенням до його складу податкової накладної, виданої продавцем ТзОВ «Термінал-БК», який не задекларував відповідні податкові зобовязання, що встановлено при автоматизованому співставленні податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України;

- заниження податкових зобовязань на суму 30714грн. 35коп., що мало місце через не відображення ТзОВ «Спецагропром» факту реалізації товарів, раніше імпортованих на підставі ВМД ІМ-40 №476 від 17.08.2010 року; за даними бухгалтерського обліку такі товари знаходяться на підприємстві, проте в позивача відсутні власні чи орендовані складські приміщення для їх зберігання, а тому податкова інспекція прийшла до висновку про продаж таких товарів третім особам і визначила податкові зобовязання, застосувавши операцію умовного їх продажу;

- заниження податкових зобовязань на суму 582грн. 50коп., що повязане із заниженням бази оподаткування операцій з поставки товарів, раніше ввезених на митну територію України, яка має визначатися на рівні договірної ціни, але не нижче його звичайної ціни; в даному випадку податкова інспекція визначила звичайну ціну товарів, прирівнявши її до митної вартості товару при імпорті; позивачем проводилася поставка імпортованого товару іншим покупцям за ціною, нижче митної вартості товару.

Представники відповідача вказують, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та просять в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Спецагропром» є субєктом господарювання, зареєстроване як юридична особа з 25.08.2009 року, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №350060 (а.с.56), з 25.08.2009 року перебуває на обліку як платник податків у Любомльській МДПІ, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків №1680 від 26.08.2009 року (а.с.63), зареєстроване платником податку на додану вартість згідно з виданим податковою інспекцією свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100249238 від 09.10.2009 року (а.с.64). Згідно із Статутом товариства видами його діяльності є, зокрема, зовнішньоекономічна діяльність, імпорт та експорт продукції сільгоспвиробництва, оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування (а.с.57-62).

Любомльською МДПІ проведено документальну планову перевірку ТзОВ «Спецагропром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25.08.2009 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 25.08.2009 року 30.09.2010 року, про що складено акт №5/23/36523147 від 17.02.2011 року (а.с.13-36). Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14980грн. 00коп., у тому числі за другий квартал 2010 року в розмірі 9250грн. 00коп., за третій квартал 2010 року на суму 5730грн. 00коп., та порушення пунктів 4.1, 4.3 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 35028грн. 85коп., у тому числі за січень 2010 року 232грн. 00коп., за березень 2010 року 582грн. 50коп., за червень 2010 року 3500грн. 00коп., за серпень 2010 року 30714грн. 35коп.

09.03.2011 року на підставі акту перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року Любомльська МДПІ прийняла такі податкові повідомлення-рішення:

- №0000112301 про збільшення суми грошового зобовязання ТзОВ «Спецагропром» з податку на прибуток у розмірі 18725грн. 00коп., у тому числі, за основним платежем 14980грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 3745грн. 00коп.;

- №0000122301 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 43786грн. 06коп., у тому числі, за основним платежем 35028грн. 85коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 8757грн. 21коп. (а.с.11-12).

В подальшому позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішеннями Державної податкової адміністрації у Волинській області про результати розгляду первинних скарг №2126/10/25-006 від 17.05.2011 року (а.с.130-137), ДПА України про результати розгляду повторної скарги №20140/7/25-0515 від 27.07.2011 року (а.с.140-145) скарги платника податків залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі ПК України), чинного з 01.01.2011 року, передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобовязання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюються на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідач не довів правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000112301 в частині збільшення грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 1875грн. 00коп., у тому числі за основним платежем 1500грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 375грн. 00коп., з огляду на таке.

Судом встановлено, що ТзОВ «Спецагропром» (орендар) уклало з фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (орендодавець) договір оренди №300310 від 30.03.2010 року, за яким позивач узяв у користування морозильну камеру обємом 18 кубічних метрів для зберігання продуктів харчування глибокої заморозки, обєкт оренди знаходиться в місті Києві по вулиці Булаховського, 28. За використання обєкту оренди передбачена сплата орендної плати в сумі 6500грн. 00коп. за місяць, яка здійснюється один раз у три місяці після підписання сторонами акту про надання послуг. Термін дії договору становив три місяці, з 01.04.2010 року по 30.06.2010 року (а.с.68). Позивачем надано акт виконаних робіт від 30.06.2010 року, за яким орендар має сплатити за послуги 19500грн. 00коп. (а.с.69). Розрахунки між сторонами не були проведені, по такій операції позивач включив до валових витрат другого кварталу 2010 року витрати в сумі 19500грн. 00коп.

Крім того, позивачем як замовником укладено договори №04-01 від 02.04.2010 року з ТзОВ «Фірма «Гранш» (виконавець) та №06-01 від 01.06.2010 року з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (виконавець), в одному випадку, на проведення маркетингових досліджень на ринку акумуляторних батарей і супутніх пристроїв України з метою добору контрагентів для укладення договорів на збут такого виду товару (а.с.158), в іншому на придбання консультаційних послуг з метою аналізу ринкових тенденцій, конкуруючого середовища, структури збуту, підбору контрагентів для укладення договорів на закупівлю та збут продуктових товарів (а.с.74). В обовязки виконавців входило, зокрема, проведення комплексного інформування замовника про стан ринку товарів і послуг в Україні, здійснення маркетингових досліджень з метою підбору контрагентів для укладення договорів, здійснення контролю за виконанням контрагентами своїх зобовязань.

Отримання зазначених послуг оформлено такими документами: актом від 30.06.2010 року здачі-прийняття (надання послуг), складеним між замовником ТзОВ «Спецагропром» та виконавцем ТзОВ «Фірма «Гранш», з зазначенням послуги «дослідження ринку придбання та збуту товарів, пошук нових потенційних клієнтів, вивчення конюнктури ринку» на суму 21000грн. 00коп., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 3500грн. 00коп. (а.с.70), рахунком-фактурою від 30.06.2010 року на суму 21000грн. 00коп. (а.с.70зворот); актом №0930-01 від 30.09.2010 року прийняття-передачі, складеним між замовником ТзОВ «Спецагропром» та виконавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, з зазначенням роботи «консультаційні послуги по аналізу ринку» на суму 16920грн. 00коп. (а.с.75 зворот), рахунком №0930-02 від 30.09.2010 року на суму 16920грн. 00коп. (а.с.75). Розрахунки між сторонами не проведені, по таких операціях позивач включив до валових витрат другого кварталу 2010 року витрати в сумі 17500грн. 00коп., до валових витрат третього кварталу 2010 року витрати в сумі 16920грн. 00коп.

Інший договір був укладений між позивачем (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) за №1/31.08 від 30.08.2010 року, предметом якого було надання юридичної допомоги ТзОВ «Спецагропром» (а.с.71). Відповідно до актів приймання наданих послуг №1 від 09.09.2010 року та №2 від 30.09.2010 року підприємцем надано юридичні послуги щодо здійснення супроводу поточної господарської діяльності протягом серпня 2010 року на суму 4000грн. 00коп., протягом вересня 2010 року на суму 2000грн. 00коп. (а.с.72-73). Як вказано в акті перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року, станом на 30.09.2010 року розрахунок з підприємцем ОСОБА_1 проведено частково на суму 4000грн. 00коп. (а.с.20), разом з тим, судом встановлено, що 01.11.2010 року решта коштів в сумі 2000грн. 00коп. були перераховані на рахунок вказаного підприємця, що підтверджується банківською випискою про операції по рахунку (а.с.163). По такій операції позивач відніс до валових витрат третього кварталу 2010 року витрати в розмірі 6000грн. 00коп.

Податковим органом в розділі 3.1.2 акту перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року вказується на порушення формування позивачем валових витрат, оскільки витрати на придбання вказаних вище робіт, послуг не підтверджені відповідними розрахунковими документами, зокрема, відсутні первинні документи, що підтверджують реальне надання послуг, як-от, товарно-транспортних накладних на перевезення товару до місця оренди морозильної камери, тобто до міста Києва, наявність контрагентів в місті Києві, інформаційних матеріалів щодо проведених досліджень ринку, виробничих проектів, бізнес-плану та результату у вигляді нових покупців і розширення ринку збуту продукції, документів, що деталізують суть отриманих юридичних послуг, їх конкретизацію, необхідність в юридичних послугах та звязок з господарською діяльністю товариства.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 1 цього ж Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

Відповідно до частини першої статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, яким обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно із частинами четвертою та пятою статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Судом було вжито заходів для зясування всіх обставин у справі, зокрема, запропоновано позивачу ухвалою суду від 06.09.2011 року про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду (а.с.52-53), а також під час судового розгляду справи надати усі первинні документи на підтвердження обставин реального виконання сторонами спірних договорів про надання послуг та договору оренди, проте таких документів на підтвердження обставин, що є предметом доказування у спорі щодо правомірності формування платником податків валових витрат, позивачем не було надано.

Аналіз наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дає підстави суду прийти до висновку, що до складу валових витрат належить лише ті витрати, які прямо визначені в законі та використовуються для забезпечення господарської діяльності підприємства, а враховуючи мету підприємницької діяльності одержати прибуток, повинні спрямовуватися на позитивний економічний результат, ефективну віддачу від понесених затрат та вкладення капіталу з наміром в подальшому отримати прибуток від господарської діяльності. Крім того, такі витрати повинні засвідчувати факти реально проведених господарських операцій, а не лише формальне оформлення документації для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як слідує із матеріалів справи, ТзОВ «Спецагропром» уклало договір оренди холодильного обладнання, яке знаходиться в місті Києві, терміном на три місяці, проте таке обладнання не передавалося позивачу у користування (відсутній акт приймання-передачі обєкта оренди та повернення майна орендодавцю після закінчення терміну дії договору). Крім того, поставка продукції глибокої заморозки для зберігання в морозильній камері у місті Києві не проводилася, устаткування фактично не використовувалося позивачем, чого не заперечила представник позивача в судовому засіданні. За таких обставин, на думку суду, позивач неправомірно відніс до валових витрат нараховану орендодавцем суму орендної плати в розмірі 19500грн. 00коп. за користування майном, що не використовувалося ним у власній господарській діяльності.

Крім того, позивач уклав договори на придбання послуг по дослідженню ринку товарів у межах України з ТзОВ «Фірма «Гранш» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4, проте, на думку суду, придбання таких послуг не вплинуло на прибутковість діяльності позивача з продажу товару. Реальність надання таких послуг слід поставити під сумнів через відсутність фактів покращення результативності продажу товарів ТзОВ «Спецагропром», судом не встановлено розширення ринку збуту продукції (заморожених овочів та фруктів, акумуляторних батарей), залучення позивачем нових покупців, укладення договорів поставки продукції. За умовами вказаних договорів виконання маркетингових досліджень ринку попиту та пропозиції мало відбуватися в межах території України, що передбачало комплексне інформування замовника про стан ринку, проте будь-яких звітів від виконавців щодо аналізу, досліджень, порівняння цін, статистичних даних про стан попиту та пропозиції товарів, у реалізації яких був зацікавлений позивач, ТзОВ «Спецагропром» не надано.

Таким чином, в описаних спірних операціях відсутня наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення договорів придбання послуг, внаслідок яких позивач фактично поніс лише витрати. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Намір платника податку одержати дохід лише в такий спосіб без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету, і встановлення цих обставин дає підставу для зменшення валових витрат та зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що укладення договорів №04-01 від 02.04.2010 року з ТзОВ «Фірма «Гранш» та №06-01 від 01.06.2010 року з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 про надання послуг було обумовлено отриманням економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність.

Отже, за таких обставин, Любомльською МДПІ правомірно зроблено висновок про завищення валових витрат ТзОВ «Спецагропром» на суму придбаних послуг у підприємця ОСОБА_4 в розмірі 16920грн. 00коп., у ТзОВ «Фірма «Гранш» в розмірі 17500грн. 00коп.

Разом з тим, суд погоджується з доводами позивача про реальний характер наданих фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 юридичних послуг, які підтверджені належними первинними документами. Як встановлено судом, у штатному розписі ТзОВ «Спецагропром» не передбачена посада юриста (а.с.165-167). В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 у поясненнях підтвердила надання юридичних послуг ТзОВ «Спецагропром» у формі надання консультацій, ведення договірної та претензійно-позовної роботи, та оплату таких послуг з боку позивача. За таких обставин, суд приходить до висновку про реальний характер отриманих позивачем послуг від фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на суму 6000грн. 00коп. та їх звязок із господарською діяльністю позивача, оскільки господарська діяльність потребувала юридичного супроводу, а витрати, які фактично поніс позивач по таких послугах, на думку суду, не є завищеними.

Відтак, з урахуванням наведеного, слід прийти до висновку, що є правомірними дії Любомльської МДПІ в частині зменшення позивачу валових витрат на суму 53920грн. 00коп., що мало наслідком донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 13480грн. 00коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 3370грн. 00коп. відповідно до розрахунку належних до сплати платежів за наслідками документальної перевірки ТзОВ «Спецагропром» (а.с.180), та в цій частині податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000112301 є законним, проте воно підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1875грн. 00коп., у тому числі за основним платежем 1500грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 375грн. 00коп. (тобто, в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток за третій квартал 2010 року по витратах з придбання юридичних послуг на суму 6000грн. 00коп.).

Крім того, на думку суду, відповідач не довів правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000122301 в частині збільшення грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 39411грн. 06коп., у тому числі, за основним платежем 31528грн. 85коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 7882грн. 21коп., з огляду на таке.

Одне із порушень, за якими донараховано податок на додану вартість, стосується завищення податкового кредиту в розмірі 3500грн. 00коп. по операції придбання послуг у ТзОВ «Фірма «Гранш», що описано вище. Оскільки судом встановлено відсутність факту реального надання таких послуг позивачу та їх звязку з господарською діяльністю ТзОВ «Спецагропром», тому віднесення відповідної суми податку до податкового кредиту в червні 2010 року суперечить положенням Закону України «Про податок на додану вартість». Відтак, донарахування відповідачем податку на додану вартість в сумі 3500грн. 00коп. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 875грн. 00коп. згідно з розрахунком належних до сплати платежів по наслідках планової документальної перевірки ТзОВ «Спецагропром» (а.с.152) є правомірним.

Разом з тим, інші порушення, які виявлені перевіркою та описані в розділах 3.2.1, 3.2.2 акту №5/23/36523147 від 17.02.2011 року, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Так, зокрема, одне з таких порушень повязане із застосуванням податковим органом умовного продажу до товарів, які ввезені позивачем на митну територію України, але відсутні в наявності на момент податкової перевірки, внаслідок чого відповідачем зроблено висновок про їх реалізацію, і визначено базу оподаткування з операції продажу товарів та донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 30714грн. 00коп.

Судом встановлено, що ТзОВ «Спецагропром» ввезло на митну територію України згідно з ВМД №205000013/2010/000476 від 16.08.2010 року акумуляторні батареї свинцеві стаціонарні в кількості 480 штук та пристрої для заряджання акумуляторів, країна походження товару Китай (а.с.65-66). В подальшому за фактом контрабанди вантажу по зазначеній ВМД заступником начальника управління начальником відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ у Волинській області ОСОБА_6 26.08.2010 року було винесено постанову про порушення кримінальної справи №110-10, у якій зазначено, що вказані у ВМД акумуляторні батареї виготовлені в Німеччині та Італії, їх вартість значно вище задекларованої, а директор ТзОВ «Спецагропром» ОСОБА_7 подав митному органу, як підставу для переміщення товарів, документи, що містили неправдиві дані стосовно вартості, виробника та країни походження товару, тобто ввіз товар незаконно з приховуванням від митного контролю відповідних даних про вантаж (а.с.172-173).

Товар (акумуляторні батареї свинцеві стаціонарні в кількості 480 штук., пристрої для заряджання акумуляторів), що ввозився позивачем згідно з ВМД №205000013/2010/000476 від 16.08.2010 року автомобілем марки Івеко, р.н.АС4172АТ, був вилучений, визнаний речовим доказом у кримінальній справі №110-10 та переданий уповноваженому підприємству для зберігання речових доказів ТзОВ «Волинь-Євробізнес», що підтверджується листами старшого слідчого СВ УСБУ у Волинській області №54/14/3358 від 28.10.2010 року, №54/14/3514 від 16.11.2010 року, копією обвинувального висновку у кримінальній справі №110-10 (а.с.67, 164, 174-177).

Таким чином, з встановлених обставин по справі не вбачається факту продажу товару, як вважала податкова інспекція, такий товар на момент перевірки перебував у власності ТзОВ «Спецагропром», проте був вилучений та визнаний речовим доказом у кримінальній справі. Відтак, висновки Любомльської МДПІ про те, що позивач зазначений товар реалізував і не задекларував податкові зобовязання з операції поставки товару, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, а тому донарахування податку на додану вартість в сумі 30714грн. 25коп. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 7678грн. 59коп. є протиправним.

Інше порушення, описане в акті перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року, стосується заниження бази оподаткування на суму 582грн. 50коп. по операціях поставки товару, раніше ввезеного на митну територію України, через застосування обмеження щодо рівня звичайної ціни.

Так, позивач згідно з виписаними податковими накладними №8 від 19.03.2010 року, №9 від 01.04.2010 року реалізував ТзОВ «Крижана Фудс» продукцію на загальну суму 121964 грн. 38 коп. (а.с.80-81). Такий товар був раніше ввезений ТзОВ «Спецагропром» на підставі ВМД №205000011/2010/000590 від 18.03.2010 року, його митна варіть становила 124875грн. 64коп. (а.с.76-79). В акті перевірки податковим органом проведено порівняння договірної ціни продажу товару в Україні з його митною вартістю при імпорті, яку взято за рівень звичайної ціни на такий товар. З різниці в ціні товару на суму 2911грн. 26коп. (124875грн. 64коп. 121964грн. 38коп. = 2911грн. 26коп.) визначено податкове зобовязання в розмірі 582грн. 25коп. (2911грн. 26коп. х 20% = 582грн. 25коп.).

В спірному випадку судом встановлено, що позивач імпортував на митну територію України товари (заморожену продукцію), сплачуючи при цьому митному органу податок на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, яка визначалася в вантажній митній декларації. В подальшому при поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в акті перевірки, є нижчими від звичайних цін. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної у вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту1.20 статті1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг). Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару, раніше імпортованого в Україну, є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, зазначена у ввізній митній декларації, є звичайною ціною для такого товару, який в подальшому реалізується на митній території України. Застосування при поставці товару в межах України для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Під час перевірки податковий орган не звертався із запитом до платника податків для надання пояснень щодо критеріїв, за якими формується відпускна ціна на товар. Як встановлено судом, при проведенні перевірки Любомльська МДПІ не вчиняла інших дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

За таких обставин суд приходить до висновку, що донарахування ТзОВ «Спецагропром» податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 582грн. 50коп. є необґрунтованим та протиправним. Крім того, сума податку по даному порушенні в різних частинах акту перевірки №5/23/36523147 від 17.02.2011 року містить різні значення. Так, у висновку акту перевірки (а.с.36) і в розрахунку належних до сплати платежів по наслідках планової документальної перевірки ТзОВ «Спецагропром» (а.с.152) вказана суму заниження податкового зобовязання 582грн. 50коп., тоді як в розділі 3.2.1 зазначеного акту перевірки, на сторінці 14, в описовій частині такого порушення зазначено про заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 582грн. 25коп. (а.с.26).

Крім того, перевіркою виявлене ще одне порушення, яке стосується відображення ТзОВ «Спецагропром» в реєстрі податкових накладних за січень 2010 року податкової накладної №32 від 22.01.2010 року, отриманої від продавця ТзОВ «Термінал-БК» на суму 1392грн. 00коп., в тому числі податок на додану вартість 232грн. 00коп., та в складі податкового кредиту за січень 2010 року суму податку 232грн. 00коп. При автоматичному співставленні податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що продавець ТзОВ «Термінал-БК» не задекларував відповідну суму податкового зобовязання, що стало підставою для зменшення податкового кредиту позивачу в розмірі 232 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана продавцем податкова накладна із заповненням всіх обовязкових реквізитів.

Відповідач заперечує право на податковий кредит позивача лише через не відображення податкових зобовязань контрагентом. Разом з тим, відповідач не спростовує, що позивачем дотримані умови для формування податкового кредиту, передбачені законом: використання придбаного товару в оподатковуваних операціях, реальний характер поставки, наявність належно оформленої податкової накладної.

На думку суду, недекларування податкових зобовязань контрагентом не є підставою для відмови добросовісному платнику в праві на податковий кредит в розумінні положень Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону). Із наведеного випливає, що саме по собі недекларування чи несплата податку продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупця товару (робіт, послуг). Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по декларуванню податкового зобовязання та по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для його формування.

ТзОВ «Спецагропром» дотримані вимоги статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при відображенні показників податкової звітності за січень 2010 року по операції з ТзОВ «Термінал-БК», а тому, на думку суду, висновок Любомльської МДПІ про завищення суми податкового кредиту в розмірі 232грн. 00коп. є необґрунтованим.

Отже, правомірними є дії Любомльської МДПІ лише в частині збільшення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 3500грн. 00коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 875грн. 00коп. відповідно до розрахунку належних до сплати платежів за наслідками планової документальної перевірки ТзОВ «Спецагропром» (а.с.152), і в цій частині податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 року №0000122301 є законним і обґрунтованим, проте воно підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 39411грн. 06коп., у тому числі за основним платежем 31528грн. 85коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 7882грн. 21коп.

Таким чином, виходячи із наданих суду статтею 162 КАС України повноважень, адміністративний позов слід задовольнити частково шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Любомльської МДПІ від 09.03.2011 року №0000112301 в частині збільшення суми грошового зобовязання ТзОВ «Спецагропром» з податку на прибуток у розмірі 1875грн. 00 коп. (у тому числі, за основним платежем 1500грн. 00коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 375грн. 00коп.), а також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Любомльської МДПІ від 09.03.2011 року №0000122301 в частині збільшення суми грошового зобовязання ТзОВ «Спецагропром» з податку на додану вартість у розмірі 39411грн. 06коп. (у тому числі, за основним платежем 31528грн. 85коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 7882грн. 21коп.), а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно із частиною третьою статті 94 КАС України у звязку із задоволенням адміністративного позову частково з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1грн. 70коп., сплачений згідно з квитанцією №7/1 від 10.08.2011 року (а.с.43).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції від 09 березня 2011 року №0000112301 в частині збільшення суми грошового зобовязання Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецагропром»з податку на прибуток у розмірі 1875гривень 00копійок, у тому числі за основним платежем 1500гривень 00копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями 375гривень 00копійок.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції від 09 березня 2011 року №0000122301 в частині збільшення суми грошового зобовязання Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецагропром»з податку на додану вартість у розмірі 39411гривень 06копійок, у тому числі за основним платежем 31528гривень 85копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями 7882гривні 21копійка.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецагропром»судовий збір в розмірі 1 гривня 70 копійок (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 10 жовтня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М.Валюх