Рішення № 19444740, 01.08.2011, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Цивільна справа № 2 - 145/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

01 серпня 2011 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О. М.

при секретарі с/з Хримко У. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк»звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи це тим, що 25 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений Кредитний договір № 02/08/608 МК. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав строковий кредит у розмірі 15 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних з терміном повернення кредиту, відсотків і винагороди до 25.02.2013 р. Згідно умов кредитного договору, відповідач зобовязався повернути позивачу кредит та відсотки, в порядку і в терміни, встановленні кредитним договором. Однак відповідач не виконує взятих на себе зобовязань щодо вчасного повернення кредиту та відсотків у результаті чого виникла заборгованість в розмірі 14 010,34 доларів США, яку позивач просить стягнути з відповідача та стягнути сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів викладених у позовній заяві, та просить позов задовольнити.

Відповідач та його представники у судове засідання не зявилися, однак подали заперечення на позов в яких просять у задоволенні позову відмовити. Посилаючись на те, що 09.02.2008 р. відповідач виїхав за кордон, а саме літаком з аеропорту «Бориспіль»вилетів до «Мадриду»(Іспанія) та повернувся на територію України 22.04.2008 р., що підтверджується виставленими візами-печатками у закордонному паспорті серії АТ 881181 виданого 09.01.2002 р., а тому не мав можливості відвідувати установу банку та укладати кредитний договір 25 лютого 2008 року. Крім цього, єдиним законним засобом платежу при визначенні зобов'язань та при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. В іноземній валюті зобов'язання може бути визначеним та, як наслідок його виконання в іноземній валюті - лише в зовнішньоекономічних договорах (контрактах), укладених між суб'єктами господарювання і лише за наявності у них виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Стосовно фізичних осіб, будь-яких виключень взагалі не передбачено. На сьогоднішній день, законодавством терміни та суми кредитів в іноземній валюті, при яких потрібна індивідуальна ліцензія законодавством не визначені. За таких умов на подібну валютну операцію в будь-якому випадку потрібно отримувати таку ліцензію. З урахуванням вищевикладеного, надання нібито отримання ним кредиту в іноземній валюті, використання валюти як засобу платежу, можливе лише при дотриманні імперативних вимог діючого законодавства України щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії на кожну з валютних операцій окремо. Причому фізичні особи учасника таких валютних операцій, як зазначалось вище, бути не можуть, а тільки господарюючі суб'єкти за зовнішньоекономічними договорами. Отже, видача подібних індивідуальних ліцензій фізичним особам не передбачена законодавством, а банку такі ліцензії не могли бути видані з огляду на те, що стороною у зобов'язанні є фізична особа та виходячи з аналізу вищенаведених правових норм.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 25 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», який змінив найменування на ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 17.07.2009 р. серія А01 №054809, та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 02/08/608 МК, надалі кредитний договір.

Згідно умов кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк»зобовязався надати відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних, а відповідач зобовязався повернути кредит і сплатити відсотки та виконати інші зобовязання за кредитним договором в повному обсязі відповідно до Графіка погашення кредиту та відсотків (Додаток №1 від 25.02.2008 р. до кредитного договору), надалі графік погашення, але не пізніше 25.02.2013 р.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та умовах, встановленні договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобовязання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі 15 000 доларів США на терміни і на умовах, передбачених в кредитному договорі, що і не заперечувалося відповідачем.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обовязковий до виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобовязання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

У п. 2.2 кредитного договору зазначено, що позичальник ОСОБА_2 зобовязався здійснювати погашення кредиту та відсотків в дату сплати відповідно до графіка погашення.

П. 4.1 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом у період з моменту зарахування коштів на картрахунок і до дати погашення кредиту, позичальник сплачує відсотки в розмірі 16 % річних.

Як вбачається з п. 6.6. кредитного договору при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким із грошових обовязків, передбачених кредитним договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобовязання. У разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобовязання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає іншій у власність грошові кошти, а інша зобовязується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів.

Як вбачається з статей 1048, 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ст. 1050 ЦК України передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних процентів у випадку прострочення повернення чергової частини позики.

Відповідно до статей 549, 550, 551 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 14010,34 доларів США, що складається з 11197,10 доларів США заборгованості за кредитом; 2047,17 заборгованість за процентами; 101,48 пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 633,38 доларів США штраф відповідно до умов кредитного договору (процентна складова); 31,21 доларів США, що складає 250 грн. штраф відносно до умов кредитного договору (фіксована частина).

Таким чином відповідач неналежно виконує взятих на себе зобовязань за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 14 010,34 доларів США.

Твердження представника позивача, що від кредитного договору не укладав, кредитний договір, де зобовязання визначено у валюті США доларах є недійсним, оскільки повинно було бути визначено у грошовій одиниці України гривні, не заслуговують на увагу з наступних підстав. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що дійсно був підписаний спірний кредитний договір відповідачем по справі.

Як вбачається з висновку експерта №1494 судово почеркознавчої експертизи від 20 травня 2011 року, не встановлено чи виконано підписи ОСОБА_2 чи іншою особою на кредитній угоді №02/08/608 МК від 25 лютого 2008 року та договорі застави майна №02/08/608 МК від 25 лютого 2008 року.

Також як встановлено у судовому засіданні, заборгованість за спірним кредитним договором частково погашалася, що свідчить виписка по особовому рахунку, а тому суд приходить до переконання, що даний договір був підписаний відповідачем і йому було відомо про умови викладені у договорі.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.

Разом з тим за ст. 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно правовим актом. Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Відповідно до п. 5.3 глави 5 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою Національного банку України від 17.01.2001 року №275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Як зясовано у судовому засіданні, позивач діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативних актів України та 02.09.2009 р. позивач отримав генеральну банківську ліцензію та дозвіл з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати з валютними цінностями.

Також, не заслуговують на увагу доводи позивача, що для надання валютних кредитів та використання валюти на території України як засобу платежу необхідні індивідуальні ліцензії, яких у відповідача не має з огляду на те, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року передбачено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції щодо надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, чинним законодавством України не встановлено таких обмежень.

Крім цього відповідно до ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк .

Виходячи з наведеного укладання кредитного договору і його виконання в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить чинному законодавству.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості, та вважає, що позов підлягає до задоволення в межах заявлених позивачем вимог в розмірі 14 010,34 доларів США, що складає 111679,22 грн., відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України на 01.08.2011 р.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем були понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1116,79 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення по розгляду справи у розмірі 120 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88,174, 212- 215, 218, 223, 224, 226, 228, 233, 294, 296 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 614, 629, 1046, 1048-1049, 1054 ЦК України,суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»до ОСОБА_2 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), в користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299 на розрахунковий рахунок №29098829000000, заборгованість за кредитним договором № 02/08/608 МК від 25.02.2008 р., укладений між публічним акціонерним товариством комерційного банку «ПриватБанк»та ОСОБА_2 в розмірі 14 010,34 доларів США (чотирнадцять тисяч десять доларів США 34 центів), що складає 111679,22 грн. (сто одинадцять тисяч шістсот сімдесят девять гривень 22 копійок), відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України на 01.08.2011 р.

Стягнути ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), в користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299 на розрахунковий рахунок №64993919400001, сплачений судовий збір в розмірі 1116,79 грн. (одна тисяча сто шістнадцять гривень 79 копійок) та витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду судового процесу в розмірі 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддяО.М. Вийванко