Рішення № 19394573, 28.11.2011, Святошинський районний суд міста Києва

Справа № 2-2551/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2011 року

Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючої судді : Т.О. Величко

при секретарі: О.В.Колесниковій

М.І. Денисюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за основним позовом ОСОБА_2 до Відділення №45 філії Розрахунковий центр ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними та зустрічним позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Відділення №45 філії Розрахунковий центр ЗАТ КБ «ПриватБанк», Треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилаючись нате, що між ним та відповідачем Відділення №45 філії Розрахунковий центр ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»укладено Кредитний договір №Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, згідно якого йому надано кредит за його заявою у доларах США у розмірі 63000 доларів США, у строки та на умовах визначених вказаним Договором. Також укладено Договір застави автотранспорту б\н від 27.09.2007 року та Договори поруки №07-02-140 П\1 від 27.09.2007 року та №.07-02-140 П\2 від 27.09.2007 року Позивач зазначав, що у 2011 році йому стало відомо, що Кредитний договір №Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, на його думку укладений з порушенням норм Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач при видачі кредитних коштів не повідомив позивача не надав Правила інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, на думку позивача вказаний кредитний договір суперечить численними нормам законодавства, наданий у іноземній валюті без наданих на то дозволів банку на здійснення валютних операцій за індивідуальною ліцензією, з покладенням всіх ризиків на користь позичальника у разу зміни курсу валюти по відношенню до національної валюти гривні, у зв»язку із чим змінились умови кредитування та фактично позичальник у гривневому еквіваленті має повертати суму кредиту у більшому розмірі, а тому просить суд визнати кредитний договір недійсним, договір поруки та договір застави. Також позивач зазначав, що згоден передати Банку транспортні засоби, що є предметом застави з метою реалізації в рахунок погашення заборгованості та сплатити різницю залишку боргу, але по курсу долара США по відношенню до національної валюти станом на день укладення кредитного договору.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги просив суд позов задовольнити.

Відповідач Відділення №45 філії Розрахунковий центр ЗАТ КБ «ПриватБанк», у судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, у відповідності до ст. 31 ЦПК України подав зустрічний позов ЗАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідачі не сплачують кредитну заборгованість за Кредитним договором №Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, у зв»язку із чим заборгованість станом на 12.04.2011 року становить 81124,88 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 646062,31 грн. Представник позивача за зустрічним позовом повідомив суд, що згідно рішення Подільського районного суду м. Києва від 07.12.2009 року по справі №2-2448\09 передано в заклад Банку та звернуто стягнення на предмет застави, на спірні транспортні засоби, які до сього дні не виконані, транспортні засоби перебувають у розшуку, відповідачі за зустрічним позовом не передали транспортні засоби Банку, а тому просить суд зустрічний позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2, проти зустрічного позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що Подільським районним судом м. Києва фактично розглянуто аналогічний позов та звернуто стягнення на предмет застави.

Інші відповідачі за зустрічним позовом у судове засідання не з»явились, були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та Відділення №45 філії Розрахунковий центр ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено Кредитний договір №Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, та додаткова угода до вказаного кредитного договору від 02.11.2007 року (а.с.12), згідно якого йому надано кредит за його заявою у доларах США у розмірі 63000 доларів США, у строки та на умовах визначених вказаним Договором (а.с.9-13). З метою забезпечення боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором, укладено Договір застави автотранспорту б\н від 27.09.2007 року (а.с.14-17) та Договори поруки №07-02-140 П\1 від 27.09.2007 року та №.07-02-140 П\2 від 27.09.2007 року ( а.с.18-19).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 виконувались вимоги Кредитного договору№Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, що підтверджено доказами ( а.с.20-28), а тому суд вважає, що договір мав настання реальних наслідків та сторони досягли істотних умов договору.

Судом встановлено, що згідно рішення Подільського районного суду м. Києва від 07.12.2009 року по справі №2-2448\09 передано в заклад Банку та звернуто стягнення на предмет застави, на спірні транспортні засоби, за Договором застави автотранспорту б\н від 27.09.2007 року (а.с.14-17). Судом встановлено, що у добровільному порядку ОСОБА_2 рішення суду не виконано ( а.с.101-102).

Судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом має необхідний обсяг повноважень, для здійснення валютних операцій передбачених законодавством, що підтверджено доказами ( а.с.61-64).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України У разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники,якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсідарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти,

Враховуючи викладене, виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати процентів у іноземній валюті не є використанням іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, дія статей 192 та 533 Цивільного кодексу України на дані правовідносини банку та позичальника не розповсюджується. При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не забороняє надання кредиту в іншій валюті, ніж валюта України.

Статтями 47, 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, утому числі, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов»язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті. Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій НБУ.

Позивач за зустрічним позовом має всі необхідні ліцензії, щоб здійснювати валютні операції відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-ІІІ від 07.12.2000 р. та Декрету КМУ "По систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р.( а.с.72-76).

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період необхідний для здійснення такої операції Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валютні як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсильний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції пов'язані з наданням резидентам (банкам) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Крім того, відповідно до пункту 1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483 (далі - Положення) - використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товару, що придбається.

Разом із тим у п.1.5. Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Виходячи із наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Крім того відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Тобто, навіть за умови укладення договору без наявності відповідних ліцензій, ця обставина не доводить у такому випадку порушення суб'єктивного цивільного права позивача за основним позовом та не зумовлює недійсність договору. Звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними фактично є намагання позивача ОСОБА_2 покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання позивачем своїх обов'язків згідно договору.

Згідно ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 627 ЦК України - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про системи валютного рулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 використання іноземної валюти на території України як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії виданої Національним банком України. У свою чергу п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 квітня 2004 року № 483, передбачено якщо ініціатором або отримувачем за валютною грацією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії.

Стаття 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року містить перелік банківських операцій які дозволяється здійснювати банкам, в тому числі на підставі банківської ліцензії. До них також належать кредитні операції, рема, розміщення залучених коштів (гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Валюта кредиту, була обрана Позивачем за основним позовом самостійно, про що свідчить укладений кредитний договір та докази його виконання.

Виходячи зі змісту ст.ст.1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов»язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

А тому суд вважає, що позивач за основним позовом не довів суду доказами порушення законодавства з боку відповідача за основним позовом щодо істотних умов кредитного договору, а тому основний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач за зустрічним позовом довів суду про існування договірних відносини між сторонами Кредитного договору, надав належні докази в обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню,з відповідача за зустрічним позовом що підтверджені квитанціями ( а.с.42,43).

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6,11,14,15,16,215,525,526, 553,554,610,611,617,627,629,638,1046,1054, ЦК України, ст.ст. 10,11, 60, 88, 208-210, 212-219,294 ЦПК України, Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів»суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні основного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце роботи не відоме, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце роботи не відоме, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце роботи не відоме, солідарно, на користь ПАТ Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК»(м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за Кредитним договором №Д07-02-140МК від 27.09.2007 року, та додатковою угодою до вказаного кредитного договору від 02.11.2007 року розмірі 81527,84 (вісімдесят одна тисяча п»ятсот двадцять сім доларів США 84 центи), що у гривневому еквіваленті станом на 12.04.2011 року становить 649 271 (шістсот сорок дев»ять тисяч двісті сімдесят одна) грн. 37 коп. та судові витрати у розмірі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 00 коп. Всього на загальну суму 651 091 (шістсот п»ятдесят одна тисяча дев»яності одна) грн. 37 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з часу його проголошення, а у разі відсутності осіб, які брали участь у справі, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення цього суду.

Суддя: Т.О. Величко