Постанова № 19382305, 07.11.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/7339/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Тарасишиної О.М.,

при секретарі:Таратунській О.В.,

за участю сторін:

представників позивача:Дмитрієва М.М.,

Колесніка О.І.,

представника відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»до державної податкової інспекції (далі - ДПІ) у м. Южному Одеської області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість № 0003222310 від 18.08.2011 року на загальну суму 29625 грн., в тому числі застосованих штрафних санкцій в розмірі 1 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у м. Южному було проведено з 09.06.2011 року по 14.06.2011 року позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55». На думку позивача, перевірка проведена з порушенням діючого законодавства, без наявності підстав для її проведення; висновки, викладені в акті перевірки є хибними, а саме податкове повідомлення-рішення № 0003222310 від 18.08.2011 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином та своєчасно, жодних заперечень на адміністративний позов до суду не надав, тому на підставі положень ст.ст. 33, 35, 128 КАС України справа слухалась за його відсутності за наявними в справі доказами.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне:

Директору ТОВ «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»ДПІ у м. Южному був направлений лист від 01.03.2011 року № 3477/10/15-0218 з повідомленням про вірогідність завищення податкового кредиту за операціями з контрагентом ТОВ «АВС РЕСУРСИ»на суму 29623, 64 грн. та запропоновано надати документальне підтвердження здійснення господарських операцій з посиланням на необхідні документи (а.с.17), на що позивачем, відповідно до супровідного листа від 09.03.2011 року вих. № 1703, було направлено копію податкової накладної, отриманої від ТОВ «АВС РЕСУРСИ», копію акту виконаних робіт від 31.01.2011 року, довідку про вартість виконаних робіт, копію договору № Р-11-01 від 01.01.2011 року, копію протоколу узгодження договірної ціни.

Відповідно до повідомлення № 11 від 08.06.2011 року, в звязку з тим, що податкова інформація стосовно взаємовідносин з ТОВ «АВС РЕСУРСИ»за січень 2011 свідчить про можливі порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства, ДПІ у м. Южному прийняла рішення про проведення з 09.06.2011 року терміном 5 робочих днів документальної невиїзної позапланової перевірки (а.с. 20). Таким чином, відповідно до наказу № 180 від 08.06.2011 року (а.с.19) було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку тривалістю 5 робочих днів з 09.06.2011 року по 14.06.2011 року. Позивач проти проведення перевірки заперечував, про що направив лист до ДПІ у м. Южному (а.с. 21-22). Однак, перевірка була проведена та в результаті проведеної перевірки складений акт від 14.06.2011 року № 314/34/23-1008/34334724 із зазначенням порушень п.п.14.1.179 п.14.1 ст. 14, п.185.1 ст.185, п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6, 201.10,ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 29624 грн., у тому числі за січень 2011 року на суму 29624 грн., та порушення ч.1.5 ст.203,ч.2ст. 215,ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з ТОВ «АВС РЕСУРСИ», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті, позивачем на адресу відповідача були надіслані заперечення та зауваження до акту (а.с.42-50). Однак, розглянувши дані заперечення, ДПІ у м. Южному висновок про результати проведеної перевірки залишила без змін, обґрунтування чого виклала у листі від 05.07.2011 року № 9928/10/23-1009 року (а.с 51-55).

На підставі акту перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 року № 0000542310 на загальну суму 44436 грн. (а.с.56). Дане рішення позивачем було оскаржене до Державної податкової адміністрації в Одеській області (а.с.60-75). В результаті розгляду первинної скарги Державна податкова адміністрація в Одеській області частково скасувала податкове повідомлення-рішення № 0000542310, а саме: в частині застосування штрафної санкції з податку на додану вартість у розмірі 14811 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишила без змін (а.с. 76-79). В звязку із зазначеним ДПІ у м. Южному приймає за порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України нове податкове повідомлення-рішення № 0003222310 від 18.08.2011 року, за яким сума грошового зобовязання складає: за основним платежем - 29624 грн., за штрафними санкціями - 1 грн. (а.с.81).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх письмовими доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - Кодекс) документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу).

Окрім того, варто зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відповідно до п 2.1 вищезазначеного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

На думку суду, позивачем додержані вимоги вищезазначеної статті та в ході перевірки надані відповідні документи.

Відповідно до договору № Р-11-01 на виконання ремонту від 10.01.2011 року, укладеному між позивачем та ТОВ «АВС РЕСУРСИ», замовник в особі ТОВ «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»поручає, а виконавець в особі ТОВ «АВС РЕСУРСИ»здійснює виконання робіт з ремонту технологічного устаткування в цехах ВАТ «Одеський припортовий завод»(а.с.83-84).

Як встановлено судом, копію даного договору на виконання запиту від 01.03.2011 року (а.с.17) позивачем було направлено до податкового органу разом з іншими документами, що підтверджують здійснення господарської операції (а.с. 19).

Між сторонами договору був укладений протокол узгодження договірної ціни, який підписаний учасниками правочину та завірений печатками юридичних осіб (а.с.85).

Окрім того, в матеріалах справи міститься копія рахунку-фактури № СФ-0003101 від 31.01.2011 року за виконані роботи у січні 2011 року згідно договору № Р-11-01 (а.с.86); копія довідки про вартість виконаних будівельних робіт (а.с. 88-89) та копія податкової накладної № 337 від 31.01.2011 року, отриманої позивачем від ТОВ «АВС РЕСУРСИ» на суму 29623.64 грн. (а.с.87).

Факт виконання робіт згідно зазначеного договору оформлено актом прийому виконаних будівельних робіт (а.с.90-93).

Позивачем до суду надані докази того, що ТОВ «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55» є генеральним підрядником ВАТ «Одеський припортовий завод»та на виконання договору № 99/1 від 14 грудня 2010 року має здійснювати виконання послуг з монтажу, технічного обслуговування, ремонту промислових, холодильних та вентиляційних установок (а.с.98). У звязку із зазначеним, позивач довів суду про дійсність укладення договору № Р-11-01 по ремонту технологічного устаткування в цехах ВАТ «Одеський припортовий завод»від 10.01.2011 року.

Отже, суд дійшов висновку, що вищезазначені документи підтверджують факт здійснення господарської операції між сторонами договору та свідчать про настання юридичних наслідків.

Відповідно до п. 86.10 ст. 86 Податкового кодексу результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт (п. 86.1 ст. 86 цього Кодексу).

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI. Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Також, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування відємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Відповідно до абз. а п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Так, п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу містить загальні норми щодо самого поняття «бюджетне відшкодування»та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 200 Кодексу передбачають підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п.2).

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому контрагентом. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки про нікчемність договору № Р-11-01 на виконання ремонту від 10.01.2011 року суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, до ДПІ у м. Южному Одеської області надійшов акт Кіровоградської ОДПІ від 08.04.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «АВС РЕСУРСИ»вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року. Згідно даного акту посадові особи, що відповідають за ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «АВС РЕСУРСИ»відсутні, фактичне місцезнаходження підприємства з моменту перевірки та в ході проведення перевірки встановити неможливо, у підприємстві відсутні основні засоби та іншого майна, відсутні працюючі на підприємстві, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські, офісні та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення підприємством основного виду діяльності, зазначеного у довідці ЄДРПОУ.

У звязку з наведеним, відповідач дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом є нікчемним та таким, що не породжує настання юридичних наслідків.

Суд зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно частини 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України договір № Р-11-01 є нікчемним.

Судом встановлено, що відповідач хибно тлумачить та застосовує норми цивільного законодавства в правовідносинах, що склалися між позивачем та його контрагентом. З цього приводу суд зазначає:

Ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Конкретизує відповідач зазначену норму посиланнями на ст.228, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

При цьому, відповідач не вказує, в чому полягає порушення цієї норми та яким чином договір № Р-11-01 порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, на думку відповідача, як зазначено в акті перевірки, позивачем, порушено вимоги ч.5 ст. 203, яка передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, ДПІ у м. Южному вказує в контексті застосування ст. 203 та 215 ЦК України на поняття «недійсності договору». При цьому, в ч. 3 ст.215 ЦК України зазначено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд вважає, що відповідач помиляється в своїх твердженнях щодо визнання договору № Р-11-01 на виконання ремонту від 10.01.2011 року недійсним, з огляду на те, що дійсність оспорюваного договору встановлюється судом, при цьому, жодна зі сторін правочину до суду з подібними позовними вимогами не звертались.

Правочин, який не вимагає визнання його не дійсним в судовому порядку, є нікчемним. Так, ч.2 ст. 215 ЦК України зазначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Однак, суд зазначає, що Цивільний кодекс України містить вичерпний перелік умов, при яких правочин вважається нікчемним. Так, ст. ст. 27, 219, 220,221,224,226,228 цього Кодексу вказують на підстави нікчемності договору, проте в правовідносинах, що склались між сторонами, вони місця не мають.

З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідачем не доведений факт недійсності договору № Р-11-01 на виконання ремонту від 10.01.2011 року.

Окрім того, суд також не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, про те, що доказом нікчемності правочину є виявлені порушення за результатами перевірки контрагента позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику свого контрагенту чи будь-якого іншого постачальника, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу (далі - ГК) України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таким чином, в контексті норм ГК України, суд враховує факт субєктивної відповідальності правопорушника. При цьому, з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим), суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах чи постанов цивільного чи господарського судочинства щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Суд також зазначає, що відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги Податкового кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ надав документи, що проаналізовано вище.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у звязку з чим позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 03 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ГАРАНТ ІНВЕСТ-55»до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість № 0003222310 від 18.08.2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 07.11.2011 року.

СуддяО.М. Тарасишина

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість № 0003222310 від 18.08.2011 року.

07 листопада 2011 року