Постанова № 19380560, 04.10.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2011 року Справа № 2а-7764/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мазура Ю.Ю.

при секретарі: Лушниковій О.С.,

в присутності сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 15.08.2011№ 77

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення рішення від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р», -

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Форм» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення рішення від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Форм» зареєстроване виконавчим комітетом Брянківської міської ради Луганської області 01 грудня 2003 року за № 1385105 0001 000137 (а. с. 40) та перебуває на обліку як платник податків у Стаханівській обєднаній державній податковій інспекції Луганської області.

Позивачем отримані податкові повідомлення - рішення від 25.08.2011 № 0000642301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 242,00 грн. та від 25.08.2011 № 0000652301, яким зменшено суму, заявлену до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 28 945,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7 236,00 грн.

Вказані повідомлення-рішення винесені на підставі Акту від 10.08.2011 № 236/23-32540326 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB «Форм» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, червень 2010 року».

Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення є незаконним та підлягають скасуванню, а висновки Акту перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 - є надуманими та такими, що не відповідають нормам, податкового законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Підставою для зробленого податковим органом висновку про наявність порушення позивачем податкового законодавства, стало твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту перевіряємого періоду сум податку на додану вартість, сформованих по господарським операціям з ПП «Епос-Транзит».

ПП «Епос-Транзит» на момент укладення договору та складення податкової накладної було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окрім того, позивачем зазначено, що на момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування Позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Епос-Транзит», є правомірним.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Таким чином, положення статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " передбачають лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Епос-Транзит» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: договором, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (на підтвердження оплати за отриманий товар), документами, що підтверджують факт транспортування придбаного кам'яного вугілля, документи на підтвердження подальшої реалізації такого вугілля.

В судове засідання прибув представник позивача, яка надала пояснення аналогічні викладеним в позові та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання не прибув відповідач, який був повідомлений про слухання справи належним чином.

Відповідачем було надано до суду заперечення на адміністративний позов, в якому Стаханівська обєднана державна податкова інспекція Луганської області просила відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що контрагентом позивача у перевіряємому періоді було ПП «Епос-Транзит».

Між ТОВ «Форм» та його контрагентом ПП «Епос-Транзіт» укладено договір від 01.03.2010 № 01/03-02 на поставку вугілля кам'яного. Відповідачем направлено до Ленінської МДПІ у м. Луганську, де перебуває на обліку ПП «Епос-Транзит», запит про надання інформації щодо відносин останнього з контрагентами та дотримання податкового законодавства. Згідно відповіді Ленінської МДПІ у м. Луганську ПП «Епос-Транзит» не знаходиться за юридичною адресою, не має основних фондів та має одну працюючу особу.

На підставі вказаного, відповідачем зроблено висновок, що між позивачем та ПП «Епос-Транзит» був укладений договір на поставку кам'яного вугілля без мети реального настання наслідків за таким правочином.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

На момент виникнення спірних правовідносин діючими були норми Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість ", а відтак надання оцінки обставинам, викладеним у позові має відбуватися з огляду на положення вказаного Закону та підзаконних актів, що видані на виконання цього Закону.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Форм», зареєстроване Виконавчим комітетом Брянківської міської ради Луганської області 01 грудня 2003 року за № 1385105 0001 000137 (а. с. 40).

З 29 липня 2011 року по 04 серпня 2011 року Стахановською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Форм» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, червень 2010 року, за результатами якої було складено Акт від 10 серпня 2011 року № 236/23-32540326 (а. с. 23-27).

Відповідно до Акту перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 на порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Форм» завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень, червень 2010 року в сумі 28 945, 00 грн. та занижено суму ПДВ на суму 76 969, 00 грн. (а. с. 22-27).

На підставі акта перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 Стаханівською ОДПІ Луганської області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25 серпня 2011 року № 0000642301, яким збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «Форм» на податок на додану вартість за основним платежем 76 969 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 242,00 грн. (а. с. 35).

На підставі акта перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 Стаханівською ОДПІ Луганської області винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 25 серпня 2011 року № 00006542301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 28945,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7236,00 грн. (а. с. 59).

Підставою для зробленого податковим органом висновку про наявність порушення позивачем податкового законодавства, стало твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту перевіряємого періоду сум податку на додану вартість, сформованих по господарським операціям з ПП «Епос-Транзит».

Так в Акті перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 зазначено, що контрагентом позивача у перевіряємому періоді було ПП «Епос-Транзит». Між ТОВ «Форм» та його контрагентом - ПП «Епос-Транзит» укладено договір від 01.03.2010 № 01/03-02 на поставку вугілля кам'яного(а. с. 31).

В Акті перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 зазначено, що відповідачем направлено до Ленінської МДПІ у м. Луганську, де перебуває на обліку ПП «Епос-Транзит», запит про надання інформації щодо відносин останнього з контрагентами та дотримання податкового законодавства.

Згідно відповіді Ленінської МДПІ у м. Луганську ПП «Епос-Транзит» не знаходиться за юридичною адресою, не має основних фондів та має одну працюючу особу.

На підставі такої інформації Стаханівською ОДПІ Луганської області було зроблено висновок про укладання Позивачем та ПП «Епос-Транзит» вказаного договору на поставку кам'яного вугілля без мети реального настання наслідків за таким правочином.

Разом з тим, податковим органом не направлявся запит на адресу ПП «Епос-Транзит» щодо надання пояснень та документів на підтвердження здійснення господарської діяльності останнім, не вживалось заходів щодо виклику до податкового органу посадових осіб вказаного підприємства.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що ПП «Епос-Транзит» не знаходиться за юридичною адресою, адже Державним реєстратором не внесено відповідний запис до ЄДРПОУ стосовно ПП «Епос-Транзит», відповідно, законних підстав для такого висновку відповідач на час проведення перевірки не мав.

За таких обставин, виконуючи завдання покладені на контролюючі органи, посадові особи Стаханівської ОДПІ Луганської області зобов'язані були здійснити всі дії та заходи для встановлення повної та об'єктивної інформації, і лише після цього робити висновки щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ сум, що сформовані по взаємовідносинам з ПП «Епос-Транзит».

Відповідачем не спростовується факт того, що ПП «Епос-Транзит» на момент укладення договору та складення податкової накладної було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Епос-Транзит», є правомірним.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Епос-Транзит» укладено Договір від 01.03.2010 № 01/03-02 на поставку вугілля кам'яного (а. с. 31).

Придбаний товар в подальшому реалізовано TOB «Форм» на адресу TOB «Авістапрмторг» за договором від 30.11.09 № 2009-30/11-1.

Посилання відповідача на те, що правочин між позивачем та ПП «Епос-Транзит» здійснений без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемним - не знайшло свого підтвердження у наданих до матеріалів справи доказах.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Зазначимо, що хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин", проте не звернув уваги на те, що згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Стаханівською ОДПІ, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи згаданий договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, порушували публічний порядок, спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків, а тому висновки відповідача щодо нікчемності укладених правочинів є безпідставними.

Відповідач в Акті перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 зазначає, що згідно даних системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по підприємствам ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» встановлено розбіжності, тобто ПП «Епос-Транзит» не задекларувало податкові зобов'язання по господарських операціях з TOB «Форм».

Таке твердження відповідача, суд також оцінює критично, оскільки, Законом України № 168-97/ВР від 03.04.97 «Про податок на додану вартість» не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням Стаханівською ОДПІ Луганської області до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і, в подальшому, за можливі, будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання. Також законодавець не встановлює відповідальності для суб'єкта господарювання через відсутність висновків зустрічних перевірок його постачальників, та не визначає певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Таким чином, положення статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " передбачають лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для скасування платнику податку на додану вартість сум вказаного податку, у разі якщо останній виконав усі передбачені законом обов'язки по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) та має всі документи на підтвердження задекларованих сум.

На момент проведення перевірки за результатами якої винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, сума податку на додану вартість, що включена позивачем до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість ".

З матеріалів справи вбачається, що на виконання угоди, укладеної між TOB «Форм» та ПП «Епос-Транзит» позивачем отримано товар, на що оформлено податкові накладні від 21.03.10 № 480.1, від 29.03.11 № 488.4, від 02.04.10 № 492.4, від 09.04.11 № 499.9, від 13.04.10 № 503, від 21.04.11 № 511.2 (а. с. 28-30).

Акт перевірки також не відображає наявності прямих доказів тих обставин, що ставлять під сумнів реальність виконання сторонами цих угод. Відповідач визнає фактичну сплату сум ПДВ позивачем з вказаних господарських операцій, що також підтверджено первинними бухгалтерськими документами позивача, які досліджені посадовими особами податкового органу.

Також суд звертає увагу на неправомірність застосування податковим органом штрафної (фінансової) санкції за податковим повідомлення-рішення від 25.08.11 № 0000652301, яким зменшено суму ПДВ, заявлену до бюджетного відшкодування.

Перевіряємий період - квітень, червень 2010 року - період дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким встановлювався порядок та розмір застосування штрафних (фінансових) санкцій до суб'єктів господарювання за порушення норм податкового законодавства.

Так, положення вказаного Закону не передбачали можливості для податкового органу застосовувати штрафні (фінансові) санкції за результатами виявлення факту завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Таким чином, при вирішенні питання про застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача, неправомірно було застосовувати положення Податкового кодексу України.

Податковий кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року і він не містить положення, яке б регламентувало застосування норм цього Кодексу відносно їх дії у часі.

Оскільки, згідно ст. 56 Податкового кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені, у тому числі у судовому порядку та враховуючи, що податкові правовідносини відносяться до юрисдикції адміністративних судів, то зрозумілим є той факт, що у разі звернення платником податку з позовом про оскарження рішення податкового органу до суду, судом буде застосовано норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, ч. 7 ст. 9 КАС України передбачає можливість застосування аналогії закону та аналогії права, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

Стаття 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Той же правовий принцип знайшов своє відображення у ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене нормативне обґрунтування, до правовідносин, які виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011, слід застосовувати положення та норми законодавства, яке діяло на момент виникнення таких правовідносин чи на момент вчинення порушення норм податкового законодавства.

Виключення з цього правила складають ситуації, коли норми «нового» законодавства пом'якшують чи виключають відповідальність за порушення, вчинені на момент дії нормативного акту, який втратив чинність на час вирішення питання про притягнення платника до відповідальності - в цьому випадку необхідно застосовувати норми Податкового кодексу України. Оскільки норми Податкового кодексу України «обтяжують» відповідальність платника податків, то їх застосування в цьому випадку є неправомірним.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави вважати угоди, укладені між TOB «Форм» та ПП «Епос-Транзит» нікчемними.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд погоджується з доводами позивача щодо неправомірності податкових повідомлень-рішень, винесених Стахановською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області від 25.08.2011 № 0000642301, форми «Р», яким TOB «Форм» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 242,00 грн. та від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1», яким TOB «Форм» зменшено суму, заявлену до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 28 945,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7 236,00 грн..

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 04.10.2011 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено, про що сторони повідомлено в судовому засіданні з урахуванням вимог ст. 167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення рішення від 25.08.2011 № 0000642301 форми «Р» задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 25.08.2011 N 0000642301 форми «Р», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Форм» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 242,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 25.08.2011 N 0000652301 форми «В1», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Форм» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 28 945,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7236,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм» (код ЄДРПОУ 32540326) судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 10 жовтня 2011 року

СуддяЮ.Ю. Мазур