Постанова № 19379974, 21.11.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2011 року 2а-4123/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Грабовець Р.А., Хоменко О.А.,

від відповідача: Семчук Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАТКРОК-СЕРВІС»

доБроварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАТКРОК-СЕРВІС»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 № 0000842301, за яким позивачу донараховано суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 53317, 50 грн. (за основним платежем 42654, 00 грн. та за штрафними санкціями 10663, 50 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформленої податкової накладної сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Ремстройелектро» угоди та неправомірно донарахував суму податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 21.11.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по угоді, укладеній з ТОВ «Ремстройелектро», оскільки вважає її нікчемною, спрямованою на порушення публічного порядку. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.11.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 31.05.2011 по 06.06.2011 посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ремстройелектро» за листопад 2010 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у заниженні позивачем податку на додану вартість на загальну суму 42654, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро» є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що під час аналізу господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро» податковим органом було використано матеріали перевірки ТОВ «Ремстройелектро» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року, а саме: акт перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.03.2010 № 1121/23-100/34851424.

Відповідно до вказаного Акту перевірки податковий орган встановив, що у перевіряємий період одним із постачальників ТОВ «Ремстройелектро» було ПП «Агропрайд». За рахунок вказаного контрагента ТОВ «Ремстройелектро»сформовано податковий кредит у листопаді 2010 року на суму 167520, 33 грн. та у грудні 2010 року на суму 30295, 00 грн.

В акті перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.03.2010 № 1121/23-100/34851424 зазначено, що розрахунки між ТОВ «Ремстройелектро» та ПП «Агропрайд»перевірити неможливо, оскільки ТОВ «Ремстройелектро не надано відповідних документів (платіжних доручень, банківських виписок тощо).

Водночас, згідно отриманих матеріалів перевірки ПП «Агропрайд»від Державної податкової інспекції у м. Херсоні та акту перевірки від 03.03.2011 № 601/23-2/35870453, проаналізувавши податкову звітність ПП «Агропрайд», податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою не підтверджуються господарські операції ПП «Агропрайд», оскільки не встановлено місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для ведення фінансово-господарської діяльності.

Вказуючи, що діяльність ПП «Агропрайд»здійснювалась без мети настання реальних правових наслідків, посадові особи Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва дійшли висновку, що усі господарські операції купівлі-продажу ПП «Агропрайд»товарів у контрагентів постачальників, та подальший їх продаж ТОВ «Ремстройелектро», - є нікчемними. Також, з огляду на відсутність фінансово-господарських відносини між ТОВ «Ремстройелектро» з підприємствами постачальниками ПП «Альтекс-ЮГ», ПП «Агропрайд»та ПП «Равас»та відсутності реальних поставок товарів (робіт, послуг) на адресу ТОВ «Ремстройелектро», податковий орган дійшов висновку, що виписані ТОВ «Ремстройелектро» податкові накладні підприємствам-покупцям за відповідними фінанси-господарськими операціями не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствами-покупцями.

За наслідками розгляду матеріалів перевірки, посадові особи Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області дійшли висновку, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро», є нікчемним у результаті порушення ПП «Агропрайд», - контрагентом ТОВ «Ремстройелектро», приписів господарського та цивільного законодавства.

З огляду на зазначене, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийнято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором підряду від 25.10.2010 № 10-25, укладеного між ТОВ «ЛАТКРОК-СЕРВІС» та ТОВ «Ремстройелектро», та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 09.06.2011 № 658/232/35875637 (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2011 № 0000842301, за яким згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачеві визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 53317, 50 грн. (за основним платежем 42654, 00 грн. та за штрафними санкціями 10663, 50 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області зі скаргою.

За наслідками адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги № 2188/10/25-017/207-1136 від 30.08.2011.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Між ТОВ «ЛАТКРОК-СЕРВІС» та ТОВ «Ремстройелектро»25.10.2010 було укладено договір підряду на виконання робіт «ремонт прального цеху (устаткування приміщення прибудови) за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 26»№ 10-25 (а.с.32-34).

Відповідно до пункту 1.1. договору підряду від 25.10.2010 № 10-25, підрядник - ТОВ «Ремстройелектро», зобовязується своїми силами, згідно із затвердженою замовником ТОВ «ЛАТКРОК-СЕРВІС» проектною документацією, виконати комплекс робіт на обєкті «ремонт прального цеху (устаткування приміщення прибудови) за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 26».

Пунктом 2 договору підряду від 25.10.2010 № 10-25 (а.с.32), передбачено, що загальна вартість виконаних робіт складає 255927, 12 грн. (у тому числі ПДВ 42654, 52 грн.), що визначено у відповідності до кошторису додаток № 1 до договору від 25.10.2010 № 10-25 (а.с.35-36).

Згідно умов вказаного договору підряду фактом підтвердження належного виконання підрядних робіт є підписання сторонами акту приймання передачі виконаних робіт по формі № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт по формі № КБ-3 (пункт 5 договору підряду від 25.10.2010 № 10-25 ).

Пунктом 1 наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 554 затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", а також запроваджено їх обовязкове застосування у будівництві.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро» підписано передбачені законодавством документи первинного бухгалтерського обліку, зокрема, акт КБ-2в за листопад 2010 року (а.с.38-39) та довідка КБ-3 за листопад 2010 року (а.с.40).

Поряд із цим, ТОВ «Ремстройелектро» за договором від 25.10.2010 № 10-25 виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 30.11.2010 № 39 на загальну суму 255927, 12 грн. (в т.ч. ПДВ 42654, 52 грн.) (а.с.41).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість виконаних ТОВ «Ремстройелектро» підрядних робіт становить 255927, 12 грн.

Розрахунки між субєктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.12.2010 № 1589 на суму 115927, 12 грн. (а.с.49) та від 02.12.2010 на суму 140000, 00 грн. (а.с.50).

Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується відповідачем, за податковою накладною, отриманою від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за листопад 2010 року суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро» є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках акту перевірки ТОВ «Ремстройелектро» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року, складеного Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.03.2010 № 1121/23-100/34851424.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Ремстройелектро» недійсним у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач стверджує про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Ремстройелектро», для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягав факт реальності операцій між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро», із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та характеру виконаних робіт, подальшого їх використання в господарській діяльності позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Відтак, суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами по договору підряду від 25.10.2010 № 10-25 повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача про те, що сам по собі факт сплати коштів за виконані підрядні роботи не є безумовним свідченням того, що виконання (отримання) таких робіт мало місце. В той же час, відповідні суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням підрядних робіт, повинні бути підтверджені відповідними документами: податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності здійснення та отримання (оплати) підрядних робіт на обєкті за договором від 25.10.2010 № 10-25, укладеного між ТОВ «ЛАТКРОК-СЕРВІС» та ТОВ «Ремстройелектро», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт наявності виконавчо-технічної документації, оформлення відповідних актів приймання виконаних підрядних робіт, документів, які підтверджують оплату здійснених робіт (відповідні банківські виписки), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні будівельні підрядні роботи було реально здійснено.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов договору сторонами правочину було складено та підписано наступні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій:

- податкова накладна від 30.11.2011 № 39 на загальну суму 255927, 12 грн., первинні облікові документи, обовязковість ведення яких у будівництві передбачена законодавством, зокрема, № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", а також належним чином засвідчені копії платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані роботи.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є надання інших індивідуальних послуг (а.с.45-46).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні позивачем надано пояснення, що роботи за договором підряду від 25.10.2010 № 10-25 виконувалися по ремонту прального цеху (устаткування приміщення прибудови) у будівлі котельні за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 26.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2010 та довідки КП Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації»від 19.05.2010 № 1011(а.с.69-70) будівля котельні за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 26, належить позивачу на праві приватної вартості.

Зазначена будівля обліковується на балансовому рахунку позивача № 1521 «Придбання основних засобів»та у подальшому буде використовуватись у господарській діяльності, як цех для прання брудопоглинаючого покриття (довідка від 19.10.2011 № 313).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності ТОВ «Ремстройелектро», за КВЕД є будівництво будівель (а.с.47-48).

Поряд із цим, на підтвердження наявності у ТОВ «Ремстройелектро»матеріальних ресурсів для виконання робіт за договором підряду, позивачем надано до матеріалів справи договори та первинно-бухгалтерські документи (а.с.145-153), що підтверджують найм та придбання ТОВ «Ремстройелектро»обладнання, що використовувалося при здійсненні ремонтно-будівельних робіт, зокрема, Бетонозмішувача БГ-500, зварювального апарату «Іскра»та інші.

Матеріалами справи підтверджено, що в наслідок здійснення ремонтних робіт ТОВ «Ремстройелектро» за договором підряду від 25.10.2010 № 10-25, збільшилась вартість приміщення - будівлі котельні за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 26. Так, згідно даних звіту про незалежну оцінку вартості будівлі від 21.04.2010 (а.с.140-144), первісна ринкова вартість приміщення становила 2697422, 00 грн.; станом на 19.10.2011 балансова вартість будівлі, відповідно до балансової довідки позивача від 19.10.2011 № 313, складає 3921246, 54 грн. (а.с.72).

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є будівельні роботи та беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Ремстройелектро», підтверджуються необхідними документами, договорами та технічною документацією, а зазначені вище роботи позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку про реальність господарських операцій за договором підряду від 25.10.2010 № 10-25, укладеного між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро», вказаний правочин відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «Ремстройелектро», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з урахуванням рівня звичайних цін.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наявна в матеріалах справи податкова накладна містить усі дані щодо змісту операцій з надання послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Окрім того суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «Ремстройелектро», станом на 20.10.2011 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окрім того, діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло право на податковий кредит.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що відповідачем у розділі 3 акту перевірки (а.с.13), зроблено висновок про те, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за листопад 2010 року, так як підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість від вартості пластівців, круп, борошна, мюслі та інших продуктів, отриманих від ТОВ «Ремстройелектро».

Про те, як встановлено у ході розгляду даної справи та не заперечувалось відповідачем, донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість визначено податковим органом на підставі неприйняття, як належного доказу, податкової накладної від 30.11.2011 № 39 на загальну суму 255927, 12 грн. (в т.ч. ПДВ 42654, 52 грн.), виписаної ТОВ «Ремстройелектро» за договором підряду від 25.10.2010 № 10-25 по виконанню ремонтних робіт.

Тобто, у даному випадку, позивачем у листопаді 2010 року не здійснювалось придбання у ТОВ «Ремстройелектро» будь-яких продуктів (пластівців, круп, борошна, мюслів).

Таким чином, взагалі не вбачається взаємозвязку між порушеннями норм законодавства контрагентами ТОВ «Ремстройелектро», зазначеними в акті перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.03.2010 № 1121/23-100/34851424 та встановленими порушеннями податкового законодавства безпосередньо позивача.

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковими. Відтак, визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість є протиправним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є також протиправним.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 25.06.2011 № 0000842301, за яким позивачу донараховано суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 53317, 50 грн. (за основним платежем 42654, 00 грн. та за штрафними санкціями 10663, 50 грн.).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена 24 листопада 2011 року.