Постанова № 19371011, 27.10.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

1

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2011 року м.Полтава Справа № 2а-1670/7668/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Удовіченка С.О.,

при секретарі Авдєєнко Є.В.,

за участю:

представника позивача - Капацій М.М.

представника відповідача - Шкіля О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

23 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело" (по тексту позивач/ ТОВ "Джерело")звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (по тексту відповідач/Кременчуцька ОДПІ)про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00009002301/2934, № 00090112301/12935 від 13.09.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ТОВ "Джерело" отримувало транспортні послуги у ПП "Астелікс - 2007" та ТОВ "Алівіс", що підтверджується актами здачі - прийняття робіт № ОУ-0511-11 та № ОУ-2311-5 та податковими накладними. Крім того, на момент здійснення вказаних угод ПП "Астелікс - 2007" та ТОВ "Алівіс" були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, у зв'язку з чим відповідачем помилково зроблено висновок про заниження суми ПДВ на 344,17 грн. та заниження податку на прибуток на суму 430,20 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити посилаючись на обставини викладенні в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в задоволені позову відмовити посилаючись на те, що перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2., підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 344,17 грн. та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 430,20 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело" зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, перебуває на обліку як платник податків у Кременчуцькій ОДПІ та зареєстроване платником податку на додану вартість 12.04.2001 року, про що видане свідоцтво № 23548819, що сторонами не оспорються.

В період з 11.08.2011 по 17.08.2011 Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Джерело" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (по тексту - ПДВ) та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ПП "Алерт", ПП "Алерт Плюс", ПП "Інко", ПП "Авеланж", ПП "Арона Сервіс", ПП "Саланг ТМ", ПП "Асіст", ТОВ "Інтермаксервіс", ПП "Маркап", ПП "Альпарі-Т", ПП "Агат Сервіс", ПП Оріль" та ПП "Алькасар Плюс" за період з 01.06.2008 по 30.06.2011 згідно постанови про призначення документальної перевірки від 25.07.2011.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами даної перевірки Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією складений акт від 23.08.2011 № 6217/23-209/13962686 у якому зафіксовано порушення позивачем підпункт 7.2.6 пункту 7.2., підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого встановлено заниження ПДВ за листопад 2010 року на загальну суму 344,17 грн. та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за IV квартал на загальну суму 430,20 грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.09.2011:

№ 0009002301/2934, яким збільшено ТОВ "Джерело" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 537,75 грн. у тому числі за основним платежем 430,20 грн. та за штрафними санкціями 107,55 грн.

№ 0009012301/2935 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 516,25 грн. у тому числі за основним платежем 344,17 грн. та за штрафними санкціями 172,08 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними рішеннями оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин унормовані Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Відповідно до підпунктів 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) /п.п. 7.2.3/. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону /п.п. 7.2.4/.

Приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Правові відносини з приводу формування валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин унормовані Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 5.3.1 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат потреби не пов'язані з веденням господарської діяльності та будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підтвердження правильності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем до суду надано податкові накладні № 5111 від 05.11.2010 , № 23115 від 23.11.2010; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0511-1, № ОУ-2311-5; рахунки-фактури № СФ-0511-1 від 05.11.2010 та № СФ-1911-7 від 19.11.2010.

При цьому, суд не може погодитися з доводами позивача про те, що документи, якими він хоче підтвердити спірні валові витрати та податковий кредит, а саме: податкові накладні, рахунки-фактура та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких зазначено лише назва таких послуг, є такими, що підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV. В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрати без належних на те документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом визначається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частина 2 статті 9 вказаного закону висуває до первинних документів такі обовязкові реквізити як: назву документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції ; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.

В даному випадку, згідно поданих позивачем документів, а саме: рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), не можливо зясувати, чи надавалися фактично транспортні послуги, у яких обсягах, розмежувати їх вартість, зясувати, яким чином формувалася їх вартість.

Крім того, Згідно пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затвердженими міністерствами України.

В свою чергу, відносини в галузі діяльності з надання послуг з перевезення вантажів врегульовано Цивільним кодексом України (глава 64), Господарським кодексом України (глава 32), Митним кодексом України, Законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001, № 2344-III, "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000№ 1775-III, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" затвердженими наказом Мінтранс України від 14.10.1997, № 363 іншими законами, а також іншими нормативно-правовими актами.

Так, у відповідності до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 1 статті 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001, № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

А відповідно до положень статі 48 названого Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є:

для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж , інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до підпунктів 11.1, 11.3-11.9 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997, № 363, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 20.02.1998 за № 128/2568 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші ( ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів .

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається .

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Підпунктом 13.1, пункту. 13 "Правила здачі вантажів" Правил визначено, - перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За приписами підпункту 14.4, пункту 14 "Розрахунки за перевезення" цих Правил, - остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних.

Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у Замовника, - тільки дорожніх листів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" дорожній лист - документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.

Із аналізу перелічених вище норм, слідує, що здійснення перевезення вантажу, за своєю специфікою не може підтверджуватися лише актами виконаних робіт, оскільки їх складенню повинен передувати сам факт перевезення, який підтверджується супроводжуючими його документами, зокрема, товаро-траснпортними накладними, подорожніми листами, довіреностями, тощо.

Отже, позивачем ані під час перевірки, ані під час судового розгляду справи не представлено суду доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, а документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування.

Крім того, як слідує, із витягу із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців, копія якого наявна в матеріалах справи, ТОВ"Алівіс" , здійснює такі види діяльності: 45.21.1 будівництво будівель, 51.51.0 оптова торгівля паливом (основний), 51.53.,2 оптова торгівля будівельними матеріалами, 51.19.0, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 51.90.0 інші види оптової торгівлі, 74.14.0 консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Таким чином, здійснення діяльності повязаної з наданням транспортних послуг даний контрагент взагалі не здійснює.

До того ж, суд відмічає, що про доцільність замовлення позивачем, місцезнаходженням якого є м. Кременчук Полтавської області, перевезення матеріалу з м. Запоріжжя до м. Світловодська Кіровоградської області у ТОВ "Алівіс" зареєстрованим на момент укладення правочину у м. Києві та перевезення матеріалу із м. Павлограду Дніпропетровської області до м. Світловодськ Кіровоградської області у ПП "Астелікс 2007" місцезнаходженням якого згідно первинних документів було с. Мачухи Полтавського району, представник позивача суду не повідомив та аргументованих доводів не навів.

Сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що операція мала місце. Про відсутність реального характеру відповідних операцій свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як відсутність у контрагентів позивача ТОВ "Алівіс" та ПП "Астелікс-2007", необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

На підтвердження фактичного виконання транспортних послуг позивач надав, зокрема, акти приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 року, в яких вказані витрати за перевезення матеріалу.

Втім, дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони не підтверджують реальність здійснення господарської операції з придбання транспортних послуг саме у ТОВ "Алівіс" та ПП "Астелікс-2007", оскільки в даному випадку, доказуванню підлягає не факт перевезення товару із одного місця до іншого, а факт перевезення його саме ТОВ "Алівіс" та ПП "Астелікс-2007", а не у інших суб'єктів господарювання.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобовязань, власному капіталі підприємства.

Згідно з вимогами статті 4 цього ж Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою.

Тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась не може бути обєктом оподаткування .

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що надання позивачем належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо не встановлено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та суперечливі.

Таким чином, правові наслідки платника податку у вигляді валових витрат та виникнення права на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів/робіт/послуг, операції, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку правочинах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Суд вважає, що надані позивачем до суду первинні бухгалтерські документи не підтверджують фактичне отримання послуг від ТОВ "Алівіс" та ПП "Астелікс-2007" та їх використання у господарській діяльності, а тому це свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток в розмірі 430,20 грн за 4 квартал 2010 року та заниження податку на додану вартість в розмірі 344,17 грн у листопаді 2010 року.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, то це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від №00009002301/2934, № 00090112301/12935 від 13.09.2011 прийнято Кременчуцькою ОДПІ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

А відтак, позовні вимоги ТОВ "Джерело" про його скасування задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 86, 159, 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову в повному обсязі складено 01 листопада 2011 року.

Суддя С.О. Удовіченко