Рішення № 19349294, 15.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/15315.11.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луганськ-Трансметком»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Наліса Плюс»

простягнення 107975,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № б/н від 07.09.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськ-Трансметком»(далі позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наліса Плюс» (далі відповідач) про стягнення 107975,00 грн. передоплати за продукцію за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 р. № 1/12.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши 100 % попередньої оплати по договору, здійснив лише часткову поставку товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. порушено провадження у справі № 5/153, розгляд справи призначено на 04.10.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/153 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.11.2011 р.

Представником позивача в судовому засіданні 01.11.2011 р. подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 5/153.

Представник відповідача в судове засідання 01.11.2011 р. не з'явився, вимоги ухвал господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. та 04.10.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 5/153 на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 15.11.2011 р.

В судовому засіданні представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням додаткових пояснень, поданих 15.11.2011 р. через відділ діловодства господарського суду.

Представник відповідача в судове засідання 15.11.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/153 та ухвал господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. та 01.11.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.11.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2009 р. між позивачем (далі - Покупець) та відповідачем (далі - Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1/12 (далі - Договір), згідно з умовами якого Продавець зобовязується передати у власність Покупця продукцію, а Покупець зобовязаний прийняти та оплатити її (п. 1.1 Договору).

У відповідності до п. 3.2. Договору форма оплати складає 100 % передоплати за кожну відвантажену партію лісопродукції.

Продавець зобовязаний передати Покупцю лісопродукцію своєчасно (п. 5.1.1 Договору).

Згідно з розділом 4 Договору строк виконання зобовязань за ним складає з моменту підписання (29.12.2009 р.) і до 01.11.2010 р.

На виконання Договору позивачем відповідачу перераховано 220000,00 грн. у відповідності до платіжних доручень № 657 від 30.12.2009 р., № 744 від 12.02.2010 р., № 761 від 22.02.2010 р., № 776 від 01.03.2010 р., № 783 від 10.03.2010 р.

В свою чергу, відповідач здійснив поставку оплаченої продукції частково на суму 112026,81 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-1/12-09 від 18.02.2010 р., № РН-2/02-10 від 26.02.2010 р., № РН-3/03-10 від 09.03.2010 р., № РН-4/03-10 від 11.03.2010 р., № РН-5/03-10 від 12.03.2010 р..

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобовязання з поставки оплаченої продукції, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Зобовязанням, згідно з ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

В силу положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою договір купівлі-продажу № 1/12 від 29.12.2009 р. є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобовязання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що відповідач, отримавши суму передоплати, не передав в установлений строк позивачу товар на суму 107973,19 грн., суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 107973,19 грн. обґрунтовані, законні, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані належним чином відповідачем, а відтак підлягають задоволенню у вказаному розмірі. В іншій частині позовних вимог судом відмовляється через безпідставність їх нарахування.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наліса Плюс» (04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, 1, ідентифікаційний код 35962947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськ-Трансметком»(91055, м. Луганськ, вул. 9-А Лінія, б. 4, ідентифікаційний код 35937140) 107973 (сто сім тисяч девятсот сімдесят три) грн. 19 коп. попередньої оплати за продукцію за договором купівлі-продажу № 1/12 від 29.12.2009 р., 1 079 (одну тисячу сімдесят девять) грн. 73 коп. - витрат по сплаті державного мита та 235 (двісті тридцять пять) грн. 99 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повний тексту рішення складено 18.11.2011 р.