Рішення № 19343846, 22.11.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 листопада 2011 р. Справа 11/137/2011/5003

за позовом Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Теплоенергетик»,

м. Могилів-Подільський

до Могилів-Подільського районного споживчого товариства,

м. Могилів-Подільський

про стягнення 11 689,95 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 296 від 19.09.2011р.;

від відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 641 від 21.11.2011р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Могилів-Подільського районного споживчого товариства на користь Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Теплоенергетик»суму боргу за поставлену теплову енергію в розмірі 11033,19 грн. та пеню в розмірі 656,76 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.10.2010р. між сторонами укладено договір № 41 про постачання теплової енергії. Відповідно до умов даного договору Постачальник бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію, а Споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за отриману теплову енергію за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим договором.

На виконання умов даного договору за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року відповідачу поставлено 14,4 Гкал. телової енергії на загальну суму 12336,19 грн.. Відповідачем сплачено лише часткову вартість поставленої теплової енергії в сумі 1300 грн.. В результаті порушення порядку розрахунків за укладеним договором, станом на 24.10.2011 року заборгованість склала 11033,19 грн..

Відповідач в листі № 625 від 15.11.2011р. вказує, що станом на 15.11.2011р. заборгованість перед позивачем становить 10033,19 грн.. Також наголошує на тому, що по мірі надходження коштів на рахунок відповідача, заборгованість буде погашатись.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

12 жовтня 2010 року між Могилів-Подільським міським комунальним підприємством «Теплоенергетик»(позивач, за договором Постачальник) та Могилів-Подільським районним споживчим товариством (відповідач, за договором Споживач) укладено договір № 41 про постачання теплової енергії.

За цим договором Постачальник зобовязується постачати Споживачеві теплову енергію згідно умов цього договору, а Споживач зобовязується своєчасно здійснювати оплату за отриману теплову енергію за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим договором.

Розділом 4 договору сторони погодили вартість теплової енергії та порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 4.1. договору вартість 1 Гкал теплової енергії на момент укладення цього договору, згідно тарифів, затверджених рішенням виконкому Могилів-Подільської міської ради становить 713,90 грн., ПДВ 142,78 грн., з ПДВ 856,68 грн..

Розрахунковий період для оплати поставленої теплової енергії є один календарний місяць, оплата за який вноситься не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем. Рахунок на оплату поставленої теплової енергії Постачальник надає не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем (п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 11.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині постачання теплової енергії щорічно, а в частині проведення розрахунків за поставлену за цим договором теплову енергію до повного їх здійснення.

На виконання умов договору позивач в період з жовтня 2010 року по січень року поставив відповідачу 14,4 Гкал теплової енергії загальною вартістю 12336,19 грн..

Відповідач, в порушення умов договору та загальних правил виконання зобовязань, провів часткові розрахунки на загальну суму 1300 грн..

Таким чином, станом на день звернення до суду з позовом, заборгованість відповідача становила 11033,19 грн..

Наведене стверджується:

- договором № 41 від 12.10.2010р. про постачання теплової енергії;

-актами по комерційному обліку постачання теплової енергії;

-розрахунками за централізоване теплопостачання за період з жовтня 2010 по січень

2011 року;

-банківськими виписками від 01.06.2011р., від 20.10.2011р..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу згідно договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 цього Кодексу передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з викладеного, позивачем правомірно заявлено до стягнення 11033,19 грн. боргу за поставлений товар.

Як свідчать матеріали справи, після порушення провадження у справі відповідачем проведені часткові розрахунки за договором № 41, а саме 09.11.2011р. перераховано на рахунок позивача 1000 грн. (платіжне доручення № 702 від 09.11.2011р.).

Таким чином, станом на день розгляду справи сума боргу за договором складає 10033,19 грн., яка є правомірною та обґрунтованою з огляду на що підлягає задоволенню. Провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 1000 грн. слід припинити по п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з відсутністю предмету спору, з покладенням судових витрат в цій частині на відповідача, за правилами ст. 49 цього Кодексу.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 656,76 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.2 вищевказаного договору передбачено, що у разу невиконання Споживачем умов п. 4.4. цього договору Споживач зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам чинного законодавства та договору.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»правильність нарахування заявленої до стягнення суми пені за період визначений в розрахунку, судом встановлено, що вказані нарахування є підтвердженими та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене вище, позов підлягає частковому задоволенню, з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись п. 1-1 ст. 80, ст.ст.43, 33, 43, 49, 78, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Могилів-Подільського районного споживчого товариства (24000, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, вул. Ринкова, 56/1, код 01742755) на користь Могилів-Подільського міського комунального підприємства «Теплоенергетик»(24004, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, пр-т Незалежності, 281, код 31943433) 10033 (десять тисяч тридцять три) грн. 19 коп. боргу; 656 (шістсот пятдесят шість) грн. 76 коп. пені; 116 (сто шістнадцять) грн. 90 коп. - витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Провадження у справі в частині стягнення 1 000 грн. боргу припинити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.11.2011р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

<Дата >