Рішення № 19342689, 22.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 222

РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2011

Справа №5002-1/4579-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат», (98300, Україна, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 54-а),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат», (98300, Україна, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 54)

про визнання договору дійсним та визнання права власності,

Суддя Л. О. Ковтун

п р е д с т а в н и к и :

від позивача не з’явився, повідомлений належним чином,

від відповідача не з’явився, повідомлений належним чином,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» про визнання договору купівлі – продажу нерухомого майна № 3 від 16.08.2010р. дійсним та визнання права власності на майно, що є предметом договору №3.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що дає підстави для визнання його дійсним у судовому порядку на підставі положень статті 220 ЦК України.

Відповідач в судове засідання не явився. У відзиві на позовну заяву зазначив про повне визнання позову.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд

В С Т А Н О В И В :

16.08.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» (продавець) укладений договір купівлі-продажу №3, (аркуш справи 6).

Відповідно до пункту 1 договору, продавець продає, а покупець купує нерухомість (нежитлова будівля (ЦТП) площею 296,9 кв.м. на суму 118000,00грн., мощення площею 20150 кв.м., на суму 24330,00грн., побутові приміщення РБУ площею 70,7 кв.м. на суму 28500,00грн., відкритий склад матеріалів площею 668,0 кв.м. на суму 8700,00грн., акумуляторна площею 14,8 кв.м. на суму 1200,00грн., очисні споруди площею 81,5 кв.м. на суму 10000,00грн.).

Згідно з пунктом 2 договору покупець сплачує продавцю за нерухомість вказану у пункті 1 договору, розташовану по вул. Кірова, 54 А в м. Керчі у стані «як є» 190730,00грн. з ПДВ протягом 5 діб з моменту підписання договору. Покупець набуває право власності на нерухомість з моменту нотаріального оформлення або визнання права власності у судовому порядку.

У пункті 3 договору передбачено, що продавець зобов’язаний передати покупцю нерухомість за актом прийому – передачі.

Як свідчать матеріали справи, відповідний акт прийому-передачі, підписаний та скріплений печатками підприємств 29.10.2010р.

Також, матеріали справи містять відповідне платіжне доручення, яке підтверджує виконання покупцем свого обов’язку щодо оплати вартості придбаного майна.

Листом від 02.11.2010р. покупець звернувся до відповідача із пропозицією прибути 08.11.2010р. о 14 годині до нотаріуса (вул. Козлова, 1, м. Керч) для нотаріального посвідчення укладеного договору, (аркуш справи 10).

У відповідь на вказаний лист, відповідач листом від 04.11.2010р. повідомив товариство про неможливість прибуття уповноваженого представника для нотаріального посвідчення укладеного договору, (аркуш справи 11).

Вважаючи дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» з ухилення від нотаріального посвідчення укладеного договору неправомірними та такими, що порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» на оформлення права власності на придбаний об'єкт, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Дослідивши надані позивачем докази у підтвердження своїх доводів, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

За своєю правовою природою описаний вище договір є договором купівлі-продажу нерухомого майна і відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України потребує нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально непосвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона).

Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір. Зміст положень частини 2 дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони не поширюються на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору усіх його сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

У разі задоволення вимоги добросовісної сторони про дійсність нотаріально не посвідченого договору, після набрання чинності рішення суду такий договір вважатиметься дійсним з моменту його укладення. Наступне нотаріальне посвідчення такого договору не вимагається. Судове рішення в цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.

За приписами цієї норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:

- сторони домовилися щодо усіх істотних умов;

- така домовленість підтверджується письмовими доказами;

- відбулося повне або часткове виконання договору;

- одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Отже, з урахуванням вказаних вимог суд вважає за необхідне дати правовий аналіз договору купівлі - продажу, який є предметом судового розгляду у даній справі.

Так, підтвердженням досягнення домовленості сторін щодо усіх істотних умов угоди є підписаний між сторонами у справі та скріплений печатками договір купівлі-продажу №3 від 16 серпня 2010 року.

Повне виконання умов договору підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання - передачі нежитлових будівель від 29.10.2010р.

Матеріалами справи підтверджується сплата покупцем вартості нерухомого майна відповідно до укладеного договору.

Так, неприбуття уповноваженого представника продавця до нотаріуса вочевидь свідчить про ухилення останнього від нотаріального посвідчення договору.

Перевіривши зміст спірної угоди, суд встановив, що він цілком відповідає нормам діючого законодавства України.

Однак, небажання Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» направити свого повноважного представника до нотаріусу для нотаріального посвідчення угоди безспірно порушуює права покупця, оскільки не виконавши ці вимоги, він просто не зможе оформити своє право власності на спірне нерухоме майно і в подальшому його здійснювати.

Для захисту прав добросовісної сторони за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, законодавцем і була передбачена можливість визнання його дійсним за рішенням суду.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорювані права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)» визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно - смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

На підставі викладеного, суд вважає встановленими і доведеними всі обставини, які є підставою для застосування до спірних правовідносин правового механізму, встановленого частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України, що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне майно є похідними від позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу №3 від 16.08.2010р., у зв’язку із чим, також підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу №3, укладений 16.08.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат», дійсним.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат», (98300, Україна, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 54-а; банківські реквізити: рахунок 26008310108601 у філії АБ «Південний», м. Ялта, МФО 384522, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 36698832) право власності на нежитлову будівлю (ЦТП) площею 296,9 кв.м., мощення площею 20150 кв.м., побутові приміщення РБУ площею 70,7 кв.м., відкритий склад матеріалів площею 668,0 кв.м., акумуляторну площею 14,8 кв.м., очисні споруди площею 81,5 кв.м загальною площею 21281,9кв.м., що розташовані за адресою: АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 54 а.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Ковтун Л.А.