Постанова № 19330690, 16.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"16" листопада 2011 р. Справа № 5023/2327/11 Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 р. (головуючий суддя: Фоміна В.О., судді: Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.)

на рішенняГосподарського суду Харківської області від 14.06.2011 р. (головуючий суддя: Доленчук Д.О., Жигалкін І.П., Присяжнюк О.О.)

у справі№ 5023/2327/11 Господарського суду Харківської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії

до1. Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж",

2. Акціонерного товариства закритого типу "Спецбудмонтаж",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ССМ-Інвест"

провизнання нікчемним договору,

за участю представників позивачаКузнечікової О.В., відповідачів1. Наволокової Ю.О.,

2. Тітова В.О.,

3. не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" в ocoбi Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання нікчемним договору про переведення боргу, укладеного 18.02.2010 р. між відповідачами, з посиланням на ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2011 р. у справі №5023/2327/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 р., в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 203, 215, 228 ЦК України, ст. 55, 111 ГК України та ст. 43 ГПК України, а також неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки твердженням позивача про те, що спірний договір порушує публічний порядок, оскільки договір укладений боржником з пов'язаними особами на невигідних умовах з метою доведення боржника до банкрутства.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Беручи до уваги, що представники відповідача-3 не скористались своїм правом взяти участь в судовому засіданні, явка сторін не була визнана обов’язковою, а також враховуючи достатність матеріалів справи для розгляду касаційної скарги по суті, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-3.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ССМ-Інвест" ("Первісний боржник"), Споживчим товариством "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" ("Новий боржник") та Акціонерним товариством закритого типу "Спецбудмонтаж був укладений договір переведення боргу.

Відповідно до пункту 1.1 Договору "Первісний боржник" (ТОВ "ССМ-Інвест") переводить свій борг (обов’язки) за договором №Б08/01-13 купівлі-продажу цінних паперів від 08.01.2008 р., укладеним між "Первісним боржником" та ТОВ "АТН –Інвест", яке діяло від імені та за дорученням "Кредитора" (АТЗТ "Спецбудмонтаж"), а "Новий боржник" (Споживче товариство "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж") замінює "Первісного боржника" за договором №Б08/01-13 купівлі-продажу цінних паперів від 08.01.2008 р.

Згідно з пп. 1.2 Договору "Новий боржник" зобов'язується замість "Первісного боржника" здійснити оплату заборгованості в розмірі 20.000.000,00 грн. до 01.11.2010 р. (п. 2.1 договору).

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати нікчемним договір про переведення боргу, за якими позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір порушує публічний порядок, оскільки спрямований на доведення відповідача-1 до банкрутства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є кредитором боржника (відповідача-1), СТ "ЖБК "Авантаж", у справі про банкрутство останнього з грошовими вимогами на загальну суму 81.060.386,32 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду Харківським апеляційним господарським судом справи № Б-19/266-10 про банкрутство відаповідача-1 досліджувалось питання про фіктивність банкрутства СТ “ЖБК “Авантаж” та встановлено, що підстави для визнання банкрутства СТ “ЖБК “Авантаж” фіктивним або підприємства таким, що доведено до банкрутства –відсутні.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.оку с

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 р. публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо).

Статтею 228 Цивільного України визначено коло правочинів, які є нікчемними. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Аналогічна правова позиція викладена у главі 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.112009 р.). У разі, якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 постанови, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку.

Згідно зі ст. 219 Кримінального кодексу України під доведенням до банкрутства треба розуміти дії умисні, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Приписами пп. 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01. 2006 р., наведено визначення ознак дій з доведення до банкрутства.

Також пунктом 3 вказаних Методичних рекомендації наведено коло суб'єктів, які уповноважені проводити аналіз при визначенні ознак дій з доведення до банкрутства: це – власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби, керівництво).

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.

Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір про переведення боргу б/н від 18.02.2010 р., укладений між відповідачами, за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності сторін договору. Цей договір не містить умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу (стаття 14 Конституції України). Спірний правочин не спрямований на відчуження викраденого майна та не порушує правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Посилання скаржника на невигідність для СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" спірного договору та на значне збільшення у 2010 році фінансових зобов’язань відповідача-1 не є підставою вважати договір про переведення боргу б/н від 18.02.2010 р. нікчемним, оскільки згідно зі ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику. Відповідно до ст. 627 Цивільного Кодексу України, статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, суб’єкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов’язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що не суперечать закону.

Отже, такі обставини як наявність чи відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов’язань суб’єкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і суб’єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок та, за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак, підпадає під дію ст. 228 Цивільного кодексу України. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач також не довів і існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та не довів в законному порядку і вину відповідачів, у зв’язку з чим, підстави для визнання договору про переведення боргу б/н від 18.02.2010 р. нікчемним у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України –відсутні.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, ст. 1 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів суду, чим саме порушуються його права наявністю оскаржуваного ним договору про переведення боргу б/н від 18.02.2010 р.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд законно та обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2011 р. та у справі № 5023/2327/11 –без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіТ.Л. Барицька О.О. Хрипун