Рішення № 19318397, 15.11.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2011 р. Справа № 17/212/10

м. Миколаїв

за позовом: Державного підприємства “Дельта Лоцман ”

(54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, код ЄДРПОУ 25374003)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське під-

риємство “Нібулон” (54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєська, 9-Б, юридична

адреса 54002, м. Миколаїв, Каботажний спуск, код ЄДРПОУ14291113)

про стягнення 87211 грн. 57 коп.

Суддя А.К.Семенов.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 4 від 31.12.2010 року.

Від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 143 від 17.06.2011 року.

СУТЬ СПОРУ :

Позов поданий в листопаді 2010 року Державним підприємством ”Дельта Лоцман ” до товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” про стягнення 45979 грн. 95 коп., у тому числі: 42310 грн. 57 коп. боргу, 1754 грн. 17 коп. пені і 1915 грн. 21 коп. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовуються несплатою канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден.

Відповідач свого представника у судове засідання направив, відзив на позовну заяву та витребувані господарським судом документи надав, проти позову заперечує повністю.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 року (суддя Ко-валь С.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 року у справі № 17/212/10 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011 року рішення госпо-дарського суду Миколаївської області від 04.02.2011 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року у справі № 17/212/10 господарського суду Миколаївської області скасовані. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Микола-ївської області.

18.07.2011 року справу № 17/212/10 прийняв до нового розгляду суддя Семенов А.К.

При новому розгляді ДП ”Дельта Лоцман” розмір позовних вимог неодноразово змі-нював. Заявою від 07.11.2011 року остаточно просить стягнути з ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” 87211 грн. 57 коп., у тому числі: 67527 грн. 96 коп. - заборгованість з канального збору та 19683 грн. 61 коп. - заборгованість за послуги служби регулювання руху суден, які виникли за період серпень вересень 2010 року та лютий липень 2011 року.

В судовому засіданні 09.11.2011 року оголошено перерву до 15.11.2011 року.

15 листопада 2011 року розгляд справи продовжений та відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну й резолютивну частину рішення.

Обставини справи.

ДП «Дельта Лоцман»у своєї позовній заяві та додаткових поясненнях до ній зазначає, що протягом серпня-вересня 2010 року та лютого липня 2011 року судна (баржі та буксири), що належать ТОВ “СП “Нібулон”, проходили Бузько Дніпровсько - лиманським каналом (на-далі БДЛК, канал).

Відповідно до чинного законодавства ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” має сплатити ДП “Дельта лоцман ” канальний збір та збір за послуги служби регулювання руху суден (СРРС).

На підтвердження цього позивач надав квитанції СРРС, виписки та копії з вахтового журналу №ВЖ-94 ЦРРС “Руська Коса”, записи радіолокаційного контролю за рухом суден ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Нібулон” Автоматизованої інформаційної обчислю-вальної системи підтримки регулювання руху суден «Дельта Навігатор».

Для сплати зборів ДП “Дельта - лоцман” виставило ТОВ “СП “Нібулон ” рахунки №ДЕ-03302 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03307 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03310 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03311 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03749 від 30.09.2010 року, №ДЕ-03750 від 30.09.2010 ро-ку, №ДЕ-03752 від 30.09.2010 року, №ДЕ-03757 від 30.09.2010 року № ДЕ-00661 від 28.02.2011 року, №ДЕ-00701 від 21.03.2011 року, № ДЕ-01462 від 30.04.2011 року, № ДЕ-01684 від 18.05.2011 року, № ДЕ-01685 від 18.05.2011 року, № ДЕ-1899 від 31.05.2011 року, № ДЕ-01900 від 31.05.2011 року, № ДЕ-02274 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02277 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02278 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02282 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02362 від 30.06.2011 року, № ДЕ-02363 від 30.06.2011 року, № ДЕ-02638 від 22.07.2011 року, № ДЕ-02639 від 22.07.2011 року, №ДЕ-02728 від 31.07.2011 року на загальну суму 87211 грн. 55 коп.

Зазначені рахунки рекомендованими листами були направленні на адресу відповідача. Їх отримання підтверджується зворотними повідомленнями про отримання поштової кореспонденції. Проте, рахунки залишилися відповідачем неоплаченими.

В звязку з цим на адресу ТОВ “СП “Нібулон” позивачем були направлені претензії: 25.10.2010 року за вих. №7230, 20.07.2011 року за вих. № 7498, 19.08.2011 року за вих. № 5397, 21.06.2011 року за вих. № 4098, 19.05.2011 року за вих. № 3355, 27.04.2011 року за вих. № 2897, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідач позов не визнає повністю, посилаючись , зокрема, на відсутність правових підстав для оплати канального збору і послуг СРРС, а також на недоведеність позовних вимог.

При розгляді справи (у тому числі при новому розгляді) сторони неодноразово надавали господарському суду письмові пояснення, заперечення на письмові пояснення тощо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову повністю на підставі нижче наведеного.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зо-крема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, по-ясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини справи, котрі відповідно до законодавства повинні бу-ти підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є , зокрема, договори та акти цивільного законодавства. Проте, в більшості випадків для виникнення цивільних прав та обовязків лише актів цивільного законодавства не-достатньо. Для виникнення цивільно-правових наслідків, передбачених актом цивільного зако-нодавства, необхідне настання іншого юридичного факту чи фактів, наприклад, у вигляді укла-дення певного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що будь-який договір, який би передбачав виникнення у відповідача обовязку перед позивачем зі сплати канального збору, укладений не був. Позивач цього не заперечує, натомість зазначає, що потреби в укладенні договорів з відповідачем не бу-ло.

Окремі норми законодавства, на які посилається позивач, зокрема, статті Господарсько-го кодексу України, ст.ст.1,3,84 Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ), Положення про портові збори, яке затверджене постановою КМ України від 12.10.2000 року №1544, тощо, не можуть вважатись достатньою правовою підставою для виникнення між сторонами цивільних прав і обовязків, а лише визначають умови, за яких виникнення таких прав і обо-вязків є можливим.

Відповідно до ст. 84 КТМ України у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Справляння портових зборів, в тому числі канального збору, поза межами морських портів законом не передбачено.

Відповідно до ч.1 ст.73 КТМ України морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 74 КТМ України територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту, також, належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата. Акваторією морського порту є відведені порту водні простори.

Позивач не є морським портом у розумінні ст. 73 КТМ України і не має території та акваторії морського порту. Акваторія Бузько Дніпровсько - лиманського каналу (за винятком водного простору тринадцятого коліна Бузько Дніпровсько -лиманського каналу) не входить до акваторії будь-якого морського порту, у звязку з чим не можна погодитись з тим, що Бузь-ко-Дніпровсько-лиманський канал (за винятком водного простору тринадцятого коліна Бузько - Дніпровсько-лиманського каналу) входить до складу морського порту.

Положення КТМ України не передбачають справляння у морському порту канального збору за проходження каналом поза межами акваторії морського порту.

Позивач вважає, що встановлення портових зборів є способом реалізації державою цінової політики в транспортній галузі та забезпечення функціонування певних частин транспортної інфраструктури. В силу закону портові збори справляються при настанні певної події, а саме, при кожному проходження каналу судном, тобто, їх справляння не обумовлюється наданням певних послуг, а здійснюється лише на підставі факту проходження каналом.

Зазначені доводи позивача не необґрунтовані з наступного.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до ч. 8 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійсню-ваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Як вже вище вказано, відповідно до ст. 84 КТМ України у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантаж-ний, адміністративний та санітарний.

Портові збори до податків і зборів (обовязкових платежів) Законом не віднесені.

В постановах Вищого господарського суду України від 03.04.2007 року по справі №7/708, від 26.11.2009 року по справі №11/20-09-499 ( 6 аркуші справи 52-59) висловлено пра-вову позицію з питань визначення економічної природи портових зборів, яка зводиться до того, що портові збори є платою за послуги, що надаються морським суднам на умовах операції з продажу.

Отже, канальний збір, про стягнення якого заявлено позов, є портовим збором і на нього поширюються положення законодавства України, які регулюють порядок, підстави і розмір справляння портових зборів.

Таким чином, необхідною підставою для справляння канального збору є факт надання морським суднам послуг на умовах операції з продажу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Отже, положення глави 63 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникають з приводу справляння канального збору, а тому з огляду на положення ст. 67 Водного кодексу України (відповідно до якої річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли згідно законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено) сам лише факт проходження суден позивача Дніпро-Бузьким лиманом не є підставою для справляння і стягнення канального збору.

Законодавство України не передбачає справляння на користь позивача або будь-якої іншої особи будь-яких платежів за користування внутрішніми водними шляхами загального ко-ристування.

Ототожнення позивачем Дніпро-Бузького лиману і Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу на законі не ґрунтується.

Факт надання відповідачем позивачеві послуг з надання в користування каналу не доведено належними та допустимими доказами.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідно до п. 9 наказу Міністерства транс-порту та звязку України від 18.09.2006 року №945 «Щодо удосконалення функціонування дер-жавної системи забезпечення безпеки судноплавства»на підставі акту приймання-передачі від 02.10.2010 року державне підприємство «Дніпро-Бузький морський торговельний порт»пере-дало з балансу, а позивач прийняв на баланс гідротехнічні споруди - Бузько-Дніпровсько-ли-манський та Херсонський морські канали згідно технічних паспортів, не може вважатись пра-вовою підставою для стягнення з відповідача канального збору.

Позивачем не надано доказів укладення з відповідачем договору щодо використання Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу для проходження суден відповідача в один кінець, або вчинення будь-якого іншого правочину з цього приводу, який би передбачав обовязок відповідача сплачувати позивачеві канальний збір за плавання суден з осадкою (заглибленням) до 4,0 метрів.

Твердженням позивача стосовно того, що аналогічно портовим зборам, сплачуються, зокрема, митні платежі, необґрунтовано з наступного.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів).

Відповідно до п. 14.1.113 ст. 14 ПК України митні платежі це податки, що відповідно

до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у звязку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Портові ж збори не мають характеру податків, а є платою за певні види послуг із забезпечення безпеки мореплавства.

Позивач вважає, що проходження суднами будь-якої осадки з портів Херсонського ре-гіону до причалу перевантажувального терміналу відповідача є неможливим без проходження Бузько -Дніпровсько-лиманським каналом. Єдиним судноплавним шляхом в Дніпро-Бузькому лимані та р. Південний Буг є Бузько - Дніпровсько-лиманський канал.

У п. 3.1.25 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах, які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.08.2007 року №655, за-реєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2007 року за № 1150/14417 (Правила плавання) зазначено: «Плавання по БДЛК і ХМК буксирних караванів, які можуть використовувати для руху тільки канал, дозволяється після узгодження схеми буксирування з морською лоцманською службою ДП «Дельта Лоцман»та затвердження схеми буксирування капітаном відповідного порту. Для проходу таких караванів організовується особливий режим плавання.

Однак, позивачем не надано доказів узгодження схеми буксирування з морською лоц-манською службою позивача та затвердження схеми буксирування капітаном відповідного порту, й доказів організації особливого режиму плавання суден відповідача, з приводу яких виник спір.

За таких обставин посилання позивача на п. 3.1.19 Правил плавання, в якому вказується, що на ділянках каналу, де зони забровкового плавання відсутні, судна зобов'язані рухатись каналом, не спростовують доводів відповідача про відсутність доказів проходження суден відпо-відача Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом в один кінець.

Позивач, посилаючись на п. 2.4.7 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-Лиманському та Херсонському морському каналах в якому вказується, що радіообмін СРРС/ПРРС із суднами, а також поточні навігаційні обставини документально фіксуються, вважає, що записи радіолокаційного контро-лю Автоматизованої інформаційної обчислювальної системи підтримки регулювання руху су-ден «Дельта-Навігатор»доводять проходження суден каналом.

Також позивач вважає, що Інформація, що міститься в Автоматизованій інформаційній обчислювальній системі підтримки регулювання руху суден «Дельта-Навігатор», не віднесена законом до державної інформації або інформації з обмеженим доступом, а тому захисту, перед-баченому Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних систе-мах», не підлягає.

Із зазначеними доводами позивача погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.5.1 згаданих Правил плавання ЦРРС та всі ПРРС здійснюють у своїй зоні дії постійний контроль за суднами за допомогою берегового обладнання АІС.

Відповідно до п. 1.3 Правил плавання радіолокаційний контроль - це спостереження за положенням судна (визначення координат та параметрів руху) за допомогою радіолокаційної станції Центру РРС /Посту РРС та передача попередження про відхилення судна від безпечного маршруту плавання або від точки віддачі якоря.

Позивачем не надано доказів проведення стосовно Автоматизованої інформаційної обчислювальної системи підтримки регулювання руху суден «Дельта-Навігатор»державної екс-пертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації, а тому, з урахуванням положень ст. ст. 32, 36 ГПК України та ст. 8 Закону України «Про захист інформації в інформа-ційно-телекомунікаційних системах», надані позивачем записи радіолокаційного контролю за рухом суден, здійснені за допомогою зазначеної інформаційної системи, не є допустимими до-казами у цієї справі.

Крім того, нормами Правил плавання не передбачено порядок і форму складання записів радіолокаційного контролю за рухом суден, а позивачем не надано доказів здійснення ним раодіолокаційного контролю руху суден, з приводу яких виник спір.

Позивач вважає, що судна відповідача проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом, за що відповідно до ст. 84 КТМ України ним відповідачеві був нарахований канальний збір.

Відповідно до п. 18 Положення про портові збори, яке затверджено постановою КМ України від 12 жовтня 2000 року № 1544, нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за 1 куб. метр об'єму судна.

Отже, в силу зазначених положень законодавства необхідною підставою для справляння канального збору є надання судновласнику судна послуг з користування каналом для проходження судном каналу в один кінець.

Позивачем не надано доказів проходження суднами відповідача, з приводу яких виник спір у даній справі, Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом в один кінець.

Доводи позивача стосовно того, що на окремих ділянках Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу судна відповідача не могли рухатись поза каналом, які ґрунтуються на положеннях п. 3.1.19 Правил плавання, є необґрунтованими, оскільки рух суден каналом на ділянках кана-лу, де зони забровкового плавання відсутні, в розумінні п. 18 Положення про портові збори не є підставою для справляння канального збору.

Відповідач вважає, що його судна з приводу яких виник спір у даній справі, належать до групи В, оскільки не виконували комерційні вантажні рейси, а тому не є обєктами справляння канального збору.

Позивач вважає, що судна відповідача, з приводу яких виник спір у даній справі, нале-жать до групи А, оскільки виконували комерційні вантажні рейси, а тому є обєктами справлян-ня канального збору.

Заперечення позивача проти доводів відповідача щодо належності до групи В суден, з приводу яких виник у спір у даній справі, ґрунтуються на тому, що суховантажні несамохідні суднові баржі «БН-01», «БН-02», «БН-03», «БН-04»належать до морських суден, а несамохідні баржі «НБЛ-001», «НБЛ-002», «НБЛ-003», «НБЛ-004», «НБЛ-005», «НБЛ-007», «НБЛ-008», «НБЛ-010», «НБЛ-011», «НБЛ-012», «НБЛ-014», «НБЛ-015», «НБЛ-016», «НБЛ-018», «НБЛ-019», «НБЛ-020», «НБЛ-021», «НБЛ-022», «НБЛ-023», «НБЛ-024»належать до суден змішаного плавання.

Позивач вважає, що до групи В належать виключно річкові самохідні судна. Крім того баржі є суднами, які використовуються виключно для перевезення вантажів. Вказані судна заходять в морські порти для виконання вантажних операцій і відносяться до групи А. Буксири «Баштанський», «Лідіївський», буксир-штовхач «Прибужанівський»є морськими самохідними суднами, що використовувались у складі караванів разом з баржами, які перевозили вантажі, що свідчить про їх приналежність до групи А за ознакою виконання цими суднами комерцій-них вантажних рейсів. Позивач вважає, що судна відповідача виконують вантажні комерційні рейси і це підтверджується таким:

- перевезення вантажів повязані із комерційною діяльністю підприємства, основним

видом діяльності якого є торгівля сільськогосподарською продукцією з метою отри-

мання прибутків;

- продукція, що перевозиться, спрямована на експорт;

- продукція, що перевозиться, придбана у третіх осіб.

В письмових поясненнях, які надійшли до суду 10.11.2011 року, позивач посилається на те, що:

- положення п. 20 Положення про портові збори не поширюються на спірні правовідносини, оскільки судна відповідача не є суднами пароплавств, які є членами Братиславсь кої угоди, котрі заходять у порти на р. Дунай;

- буксири «Баштанський», «Лідіївський», буксир-штовхач «Прибужанівський»є службово-допоміжними суднами та відносяться до групи Е;

- судна відповідача проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом, а не каналом

Прорва на р. Дунай.

Наведені доводи позивача безпідставні з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про портові збори ліхтери, буксири, буксири-штовхачі,

штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу «ріка-море»пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р. Дунай, а також річкові самохідні судна, що заходять в інші порти для подальшого перевантаження ван-тажів на морські судна і навпаки, належать до суден групи В.

Отже, суховантажні несамохідні суднові баржі, що належать до морських суден, і несамохідні баржі, віднесені до суден змішаного плавання, охоплюються ознаками суден групи В, які відповідно до п. 20 Положення про портові збори звільняються від сплати канального збору.

Твердження позивача стосовно того, що до групи В віднесено лише річкові самохідні судна, необґрунтовано, оскільки це не відповідає змісту п. 1 Положення про портові збори.

Перевезення вантажів і заходження несамохідних суднових барж, що належать до морсь-ких суден, і несамохідних барж, віднесених до суден змішаного плавання, в морські порти для виконання вантажних операцій не є кваліфікуючими ознаками для віднесення зазначених суден до групи А.

Використання буксирів, віднесених до морських самохідних суден, у складі караванів разом з баржами, які перевозили вантажі, не доводить їх приналежність до групи А за ознакою виконання цими суднами комерційних вантажних рейсів з наступного.

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнаєть-ся господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призна-чення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відно-син перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Переве-зення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантаж-ний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Статтею 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовід-правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір переве-зення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу під-тверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправни-ків бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж пев-ного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньо-му флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними ко-дексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів ок-ремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими переве-зеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими норма-тивно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезен-ня, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання до-говірних зобовязань.

Статтею 311 Господарського кодексу України встановлено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, повязаних з перевезенням, визначається за цінами, встановлюними відповідно до законодавства.

Діючим законодавством термін «вантажний комерційний рейс»не визначений.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 цивільного кодексу України у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до п. 1.5 Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні, затверджених наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації України від 31.01.2006 року №67, комерційне використання повітряних суден це використання повітря-них суден за наймом або за плату для виконання авіаційних перевезень.

Відповідно до п. 1.3 Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 09.02.2010 року №68, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.04.2010 року за №307/17602, комерційна авіація це авіація, що використовується для регу- лярних або нерегулярних авіатранспортних перевезень пасажирів, пошти або вантажу та вико-нання авіаційних робіт за плату або за договором найму.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про реконструкцію та експлуатацію на платній основі автомобільної дороги Київ Одеса» комерційна експлуатація автомобільної дороги це комплекс заходів з організації платного проїзду по автомобільній дорозі та отримання плати за проїзд.

Таким чином, до основних ознак комерційного використання обєктів транспорту нале-жить виконання транспортних робіт або інше використання обєктів транспорту за плату або за договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КТМ України судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах.

Враховуючи наведене, обовязковими кваліфікаційними ознаками комерційного вантажного рейсу є отримання судновласником плати за перевезення (перевізної плати) або наявність договору перевезення, а також виконання перевезення на замовлення та в інтересах третіх осіб. За відсутності вказаних кваліфікуючих ознак вважати перевезення вантажів водним транспор-том комерційним вантажним рейсом не можна.

Посилання ДП «Дельта Лоцман»в обґрунтування позову на ту обставину, що коносаменти на перевезення вантажів, з приводу яких виник спір у даній справі, оформлені відповідачем, само по собі не є безспірною і достатньою ознакою для кваліфікації водних перевезень вантажів як комерційного вантажного рейсу. До речі, вантажовідправником і вантажоодержувачем у коносаментах вказана одна й та ж сама особа відповідач, який до того ж є судновласником і власником спірних суден.

Аргументи відповідача стосовно того, що:

- його судна здійснювали перевезення водними шляхами зернових вантажів: кукурудза,

пшениця, ріпак, ячмінь, які належать відповідачеві, між окремими підрозділами останнього (тобто, здійснювали технологічні переміщення товарно-матеріальних цінностей відповідача між його окремими підрозділами і зерносховищами);

- або здійснювали перехід від одного пункту навантаження до іншого без вантажу (в баласті);

- переміщення товарно-матеріальних цінностей виконувались на підставі внутрішньо

господарських розпорядчих актів відповідача;

- договір перевезення не укладався;

- замовлення не оформлювалось;

- власником вантажу, вантажовідправником та вантажоотримувачем вантажів був вик-

лючно відповідач;

- жодний із субєктів господарювання не здійснював оплату (або фрахт) на користь відповідача за здійснення вказаних перевезень;

- судна, як транспортні засоби, використовувались відповідачем для перевезення сільсь когосподарської продукції водними шляхами без отримання плати

позивачем не спростовані.

За таких обставин доводи відповідача стосовно того, що перевезення відповідачем власних вантажів є технологічним процесом, в якому споживаються проміжні результати діяльності відповідача є обґрунтованими.

Відповідно до п. 4.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року №49-р, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2002 року за №317/6605, не розглядаються як товар проміжні результати діяльності суб'єктів господарювання, що не реалізуються на ринку, а споживаються у технологічному процесі їх власного виробництва.

Таким чином, відсутні передбачені законодавством ознаки та підстави для класифікації перевезень сільськогосподарської продукції водним транспортом відповідача (з приводу яких виник спір у даній справі), як комерційних вантажних рейсів.

За таких обставин судна відповідача належать до групи В і звільнені від сплати канального збору незалежно від місця проходження (в каналі чи за його межами).

У звязку з цим доводи позивача щодо встановлення обставин користування суднами відповідача Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом і надані ним записи радіолокаційного контролю за рухом суден не спростовують заперечень відповідача проти заявленого позову.

Твердження позивача стосовно того, що приписи п. 20 Положення про портові збори не поширюються на спірні правовідносини, оскільки:

- судна відповідача не є суднами пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що

заходять у порти на р. Дунай;

- буксири «Баштанський», «Лідіївський», буксир-штовхач «Прибужанівський»є службово-допоміжними суднами та відносяться до групи Е;

- судна відповідача проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом, а не каналом

Прорва на р. Дунай суперечать змісту п. 1 Положення про портові збори, а тому є необґрунтованими.

Відповідно до п. 1 Положення про портові збори до групи Е належать, зокрема, судна судноремонтного заводу, аварійно-рятувальні, підводно-технічні, технічні, госпітальні, гідро-графічні, судна місцевого портового флоту, криголами, які належать порту та орендовані ним, спортивні судна, приватні яхти, парусні судна, судна, які проходять ходові випробування, та риболовецькі судна, що заходять у порти без виконання вантажних операцій.

Судна відповідача, з приводу яких виник спір у даній справі, зокрема, буксири «Баштанський»і «Лідіївський»та буксир-штовхач «Прибужанівський», несамохідні суднові баржі, що належать до морських суден, і несамохідні баржі, віднесені до суден змішаного плавання, не належать як до місцевого портового флоту, оскільки використовувались не для виконання операцій в порту, а для перевезення вантажів (що не заперечується позивачем), так і до інших ви-дів суден, віднесених до групи Е.

Судна відповідача не заходили у порти на р. Дунаї, що також не заперечується позива-чем, а тому для їх віднесення до групи В не є обовязковою належність цих суден до паро-плавств, які є членами Братиславської угоди.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення канального збору задоволенню не під-лягають повністю.

Відповідно до ст. 110 КТМ України у районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден.Зона дії і порядок руху суден у зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, що затверджуються центральним органом виконавчої влади в галу-зі транспорту.Під радіолокаційним обслуговуванням маються на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, подання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання.Перелік послуг, що надаються конкретною службою регулювання руху суден, ступінь обо-вязковості окремих видів радіолокаційного обслуговування повідомляються в обовязковій постанові начальника морського порту, лоціях і Повідомленнях мореплавцям.

Доказів того, що обовязкове надання судну відповідача послуг СРРС прямо передбачено в обовязковій постанові начальника морського порту, лоціях і Повідомленнях мореплавцям, позивачем не надано.

Відповідно до ст. 111 КТМ України служба регулювання руху суден діє відповідно до Типового положення про службу регулювання руху суден, що затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Якщо зона дії служби регулювання руху суден охоплює акваторії кількох портів або узбережні води і вузькості (регіональна служба регулювання руху суден), порядок створення і підпорядкованість служби регулювання руху суден визначаються портами, що беруть участь у створенні такої служби, за погодженням з централь-ним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Відповідно до ст. 115 КТМ України із суден, що користуються послугами служби регу-лювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним ор-ганом виконавчої влади з питань економічної політики.Капітан судна, який звернувся до служ-би регулювання руху суден за послугами, а потім відмовився від них, зобовязаний повністю сплатити належний за затребувані послуги збір.

Отже, обовязок з оплати збору за послуги служби регулювання руху суден законом поставлено в залежність від того, чи звертався капітан судна до служби регулювання руху суден за послугами.

Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2001 року №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.06.2001 року за №545/5736, затверджено Типове положення про службу регулювання руху суден (надалі Типове положення про службу регулювання руху суден).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Типового положення про службу регулювання руху суден служба регулювання руху суден створюється Міністерством транспорту та звязку України відповідно до КТМ України. Регіональні служби регулювання руху суден можуть створюватись як державні підприємства, що здійснюють функції регулювання руху суден і лоцманського обслу-говування.

Відповідно до п. 2.2 Типового положення про службу регулювання руху суден навігаційна допомога (радіолокаційне проведення) це послуга служби регулювання руху суден, що надається у складних гідрометеорологічних умовах або при виході з ладу чи відсутності на судні необхідних навігаційних приладів шляхом передачі інформації, яка сприятиме прийняттю від-повідних рішень капітаном судна щодо безпечного плавання цього судна.

Відповідно до п. 3.6 Типового положення про службу регулювання руху суден утримання служби регулювання руху суден здійснюється за рахунок коштів від збору за послуги служби регулювання руху суден відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 15.12.2000 року №711 «Про внесення змін і доповнень до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських портах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.01.2001 року за №5/5196.

Відповідно до ст. 4 Типового положення про службу регулювання руху суден служби регулювання руху суден створюються для надання послуг з регулювання руху суден, які перебувають у зоні дії служби регулювання руху суден, з метою забезпечення безпеки мореплавства, ефективності судноплавства, охорони людського життя на морі, запобігання забрудненню дов-кілля з суден.

Згідно п. 4.2 Типового положення у залежності від установленої зони дії, навігаційних та гідрометеорологічних умов, інтенсивності руху суден та оснащеності технічними засобами служби регулювання руху суден здійснюють такі функції:

4.2.1. Виявлення суден на підходах до зони дії служби регулювання руху суден, установлення зв'язку з ними, отримання та реєстрації необхідних даних про кожне судно.

4.2.2. Інформаційне забезпечення мореплавства шляхом передачі на судна гідрометеоро-логічної інформації, відомостей про зміни у роботі засобів навігаційного оснащення (далі - ЗНО), про зміщення плавучих ЗНО із штатних місць та іншої навігаційно-гідрографічної і гідрологічної інформації в зоні дії служби регулювання руху суден, інформації про стан руху в зо-ні дії служби регулювання руху суден та фактори, що ускладнюють плавання.

Інформація передається на судна за оголошеним розкладом, на запит судна або за ініціативою служби регулювання руху суден.

4.2.3. Організація і контроль за рухом суден шляхом установлення режиму руху суден, надання суднам рекомендацій, що стосуються черговості руху, часу початку руху, маршруту, швидкості та інтервалів руху, місця якірної стоянки, а також попередження щодо порушення суднами правил плавання у цій зоні, попередження суден у разі розвитку ситуації небезпечного зближення з іншими суднами та надання рекомендацій щодо уникнення небезпеки зіткнення, попередження судна у разі відхилення його від безпечного маршруту плавання та повернення до зазначеного маршруту;

4.2.4. Надання навігаційної допомоги (радіолокаційне проведення) шляхом:

- передачі інформації про положення судна відносно навігаційного орієнтира, фарватеру,

проміжних пунктів маршруту; про курс та швидкість судна відносно ґрунту;

- надання рекомендацій судну щодо зміни курсу або швидкості;

- передачі інформації про ідентифікаційні дані, позиції та наміри інших суден, а також

попередження цих суден.

Навігаційна допомога надається на запит капітана судна або самостійно службою регулювання руху суден відповідно до правил плавання у цій зоні.

4.2.5. Сприяння аварійно-рятувальним, буксирним, днопоглиблювальним та іншим спе-ціальним роботам, що провадяться в зоні дії служби регулювання руху суден.

4.2.6. Установлення звязку між суднами, береговими організаціями та службами з питань, що повязані із забезпеченням безпеки руху суден.

4.2.7. Збір, обробка, реєстрація та зберігання інформації про судна.

4.32.8. Взаємодія із суміжними службами регулювання руху суден, лоцманськими, буксирними, аварійно-рятувальними та іншими службами, що сприяють мореплавству в зоні дії служби регулювання руху суден.

Відповідно до п. 5.10 Типового положення про службу регулювання руху суден межі зони дії служби регулювання руху суден, шляхи та порядок руху суден у цій зоні і їх взаємодії зі службою регулювання руху суден, послуги служби регулювання руху суден та ступінь їх обо-вязковості, перелік робочих каналів радіозвязку, відомості, що передають судна до служби ре-гулювання руху суден, передбачаються правилами плавання в цій зоні. Інформація про введен-ня в дію служби регулювання руху суден та правила плавання в зоні її дії доводяться до загаль-ного відома в обовязкових постановах начальників морських портів, лоціях та повідомленнях мореплавцям.

Правилами плавання передбачено, що послуги служби регулювання руху суден це ін-формаційні послуги, навігаційна допомога (радіолокаційне проведення), радіолокаційний конт-роль за рухом та стоянкою суден на якорі, організація руху та регулювання руху суден (п. 1.3).

Інформаційні послуги це інформаційне забезпечення мореплавства шляхом передачі на судна гідрометеорологічної інформації, відомостей про зміни в роботі засобів навігаційного оснащення, про зміщення плавучих ЗНО із штатних місць та іншої навігаційно-гідрографічної і гідрологічної інформації, а також інформації про стан руху суден у зоні дії служби регулюван-ня руху суден та про фактори, що ускладнюють плавання. Інформація надається з ініціативи служби регулювання руху суден або на запит суден.

Організація руху суден це планування безпечного руху суден у зоні дії ЦРРС/ПРРС на базі отриманих від агентів або капітанів суден заявок на рух та надання послуг служби регулювання руху суден, розробка графіків та планів руху суден та їх коригування у відповідності до реальної судноплавної обстановки.

Регулювання руху суден це організація руху та відповідний контроль за рухом суден, передбачає встановлення режиму руху суден, надання суднам рекомендацій та вказівок, які стосуються черговості руху, часу початку руху, маршруту, швидкості та інтервалів руху, місць якірних стоянок, а також попереджень про порушення цих Правил у зоні дії служби (посту) регулювання руху суден, попередження суден у разі виникнення (розвитку) ситуації небезпечного зближення з іншими суднами, об'єктами, небезпечними глибинами та надання рекомендацій щодо уникнення небезпеки, попередження судна в разі відхилення його від безпечного маршруту плавання та повернення до зазначеного маршруту.

Радіолокаційний контроль це спостереження за положенням судна (визначення коор-динат та параметрів руху) за допомогою радіолокаційної станції ЦРРС/ПРРС та передача попе-редження про відхилення судна від безпечного маршруту плавання або від точки віддачі якоря.

Радіолокаційне проведення (навігаційна допомога) це послуга, що надається службою (постом) регулювання руху суден у складних гідрометеорологічних умовах або при виході з ладу чи відсутності на судні необхідних навігаційних приладів, шляхом передачі інформації, яка сприятиме прийняттю відповідних рішень капітаном судна щодо безпечного плавання цього судна.

Типовим положенням про службу регулювання руху суден або іншими законодавчими актами не встановлено безумовного обовязку судновласників, чиї судна здійснюють плавання в зоні дії служби регулювання руху суден, сплачувати позивачеві збір за послуги служби регулювання руху суден.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України послуги є самостійним обєктом цивільних прав.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивачем не надано доказів укладення договору про надання послуг служби регулю-вання руху суден, а також доказів того, що відповідач замовляв послуги служби регулювання руху суден і фактично користувався такими послуги.

Наказ Міністерства транспорту України від 15.04.2004 року №312 «Про забезпечення лоцманського проведення і регулювання руху суден у територіальних, внутрішніх водах та на внутрішніх водних шляхах України», на який посилається позивач, всупереч вимогам п. 1 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»не зареєстрований в Міністерстві юстиції України і носить відомчий характер. Отже, цей акт не має обовязкового характеру.

Постанови Вищого господарського суду України від 24.12.2008 року по справі №5020-2/160 та від 24.07.2008 року по справі №20-11/468, на які посилається позивач (т.4 аркуші справи 12-20), містять правову позицію Вищого господарського суду України щодо застосування Правил плавання кораблів і суден у бухтах, на рейдах м.Севастополя і на підходах до нього, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.09.2002 року №626, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.10.2002 року за №834/7122, яке не підлягає застосуванню до спірних правовідносин між сторонами, оскільки судна відповідача не перебували у зоні дії вказаних Правил.

Посилання позивача на ту обставину, що впродовж 2010 року (до серпня місяця) на підставі рахунків позивача відповідачем здійснювалась оплата канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден, нібито, свідчить про обізнаність відповідача про ставки зборів, встановлених як законодавством (канальний збір) так позивачем (збір за послуги служби регулювання руху суден) необґрунтовано, оскільки ставки за послуги служби регулювання руху суден, на підставі яких заявлено позов, позивач з відповідачем не погоджував і сторони не дійшли згоди щодо розміру зазначеного збору за послуги служби регулювання руху суден.

Твердження позивача стосовно того, що судна відповідача у 2009 році та в 2010 році здійснювали вантажні перевезення, за які останній сплачував портові збори, зокрема, каналь-ний збір, та збір за послуги служби регулювання руху суден (до серпня 2010 року), і при цьому жодних спорів не виникало, не ґрунтуються на законодавстві і не спростовують заперечень від-повідача проти позову.

Сам по собі обовязок судна щодо вчинення певних дій, передбачених п. п. 2.2.2, 2.2.3, 2.3.1, 2.3.5 Правил плавання, не можна вважати наданням послуги судновласнику.

Квитанції служби регулювання руху суден позивача, вахтовий журнал ЦРРС «Руська Коса» не можуть вважатись допустимими доказами по даній справі, оскільки складені позивачем в односторонньому порядку і не містять фактичних даних щодо проходження Бузько-Дніп-ровсько-лиманським каналом суднами відповідача.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверд-женого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні доку-менти повинні мати такі обовязкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані ДП “Дельта Лоцман ” в обґрунтування позову документи, зокрема, квитанції служби регулювання руху суден, виписки з вахтових журналів та рахунки не є первинними документами, що підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем (надання та отримання послуг служби регулювання руху суден та послуг по плаванню в ка-налі) в розумінні вимог вказаних вище нормативних актів, оскільки не відповідають законодав-чим вимогам до первинних документів. Вказаними вище квитанціями служби регулювання ру-ху суден, виписками з вахтових журналів та рахунками не фіксуються будь-які операції, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, вказані документи носять лише і-формаційний характер (лист Міністерства фінансів України від 09.07.2007 року №31-34000-20/23-4579/4800).

Отже, вказані документи не є допустимими доказами по цієї справі.

Позивач вважає, що , в звязку з необхідністю забезпечення безпеки мореплавства проходження суден в зоні дії Правил плавання є неможливим без користування послугами служби регулювання руху суден.

Проте, вказаний довід не ґрунтуються на приписах КТМ України, Правил плавання або інших актів законодавства України.

Чинним законодавством користування послугами служби регулювання руху суден не віднесено до обовязкових послуг, які надаються суднам на внутрішніх водних шляхах України. Отже, користування зазначеними послугами носить добровільний характер і залежить від воле-виявлення сторін.

Плавання суден, зокрема суден групи В, в зоні дії Правил плавання без користування послугами служби регулювання руху суден ані Правилами плавання ані іншими актами законодавства не заборонено.

Відповідно до ст. 115 КТМ України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним ор-ганом виконавчої влади з питань економічної політики.

Отже, законом встановлено підставу справляння збору за користування послугами служби регулювання руху суден використання суднами послуг служби регулювання руху суден. За відсутності відповідного юридичного факту, тобто факту користування послугами служби регулювання руху суден, передбачені законом підстави для сплати збору за послуги служби регулювання руху суден відсутні.

Надані позивачем роздруківки радіообміну між суднами відповідача і постами регулювання руху суден не можуть вважатись допустимими доказами користування послугами служби регулювання руху суден, оскільки не містять фактичних даних про існування обставин, з якими законодавство повязує наявність підстав для сплати збору за послуги служби регулювання ру-ху суден.

Позивач вимоги про стягнення збору за послуги служби регулювання руху суден обґрунтовує тим, що під час проходження каналом суднам відповідача надавались послуги служби регулювання руху суден, за що стягується збір за послуги служби регулювання руху суден.

Відповідно до п. 62 Зборів і плати за послуги, що надаються суднам закордонного пла-вання у морських портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 року №214, при наданні судновласником послуг, що не передбачені вказаними Зборами і платою, застосовуються вільні ціни відповідно до законодавства. Відповідно до п. 2.6.1 Резолюції ІМО А.857(20) (т 7 аркуш справи 141) при плаванні в районі, де є служба руху суден, судна повинні використовувати її послуги, а відповідно до п. 2.2.2 Правил плавання у районі дії Правил рух суден цілодобово регулюється службою регулювання руху суден позивача.

Зазначені доводи позивача необґрунтовані з наступного.

Позивачем не надано доказів укладення з відповідачем договору про надання послуг служби регулювання руху суден, а також доказів того, що відповідач замовляв послуги служби регулювання руху суден і фактично користувався такими послугами.

Підставою для оплати послуг служби регулювання руху суден є, насамперед, факт проходження суднами каналу, заявка судновласника або його уповноваженого представника на надання послуг служби регулювання руху суден із зобовязанням замовника здійснювати оплату наданих послуг, а факт надання послуг служби регулювання руху суден має підтверджуватись лоцманськими квитанціями, підписаними державними лоцманами ДП «Дельта-лоцман»і капі-анами відповідних суден. Зазначені обставини повинні мати місце в сукупності. Саме така пра-вова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постанові від 24.06.2009 року по справі №46/148 (т. 6 аркуш справи 50).

Існування зазначених обставин позивачем не доведено, а тому, враховуючи відсутність документальних підтверджень існування зазначених обставин та відсутність інших доказів на-дання відповідачеві послуг служби регулювання руху суден, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 28 Зборів і плат збір за послуги служби регулювання руху суден, що мають берегові радіолокаційні системи, справляється за встановленими ставками за один ку-бометр об'єму суден груп А, Б, Д, Е (судна, що проходять ходові випробування), при кожному вході в порт, виході з порту, а також за кожний транзитний прохід каналом.

Відповідно до примітки 1 до п. 28 Зборів і плат судна груп В, Г, Е (крім суден, які про-ходять ходові випробування) звільняються від сплати збору за послуги служби регулювання руху суден.

Окрім того, п.1 Зборів і плат збори та плата (лоцманський збір, збір за користування пос-лугами служби регулювання рухом суден, швартовний збір, плата за роботу буксирів при швартовних операціях, плата за користування плавзасобами, плата за агентські послуги, супервай-зерська винагорода) справляються у морських портах із суден закордонного плавання зазначе-них груп і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземним пра-пором.

Відповідно до п. 2 Порядку суднового постачання в морських і річкових портах України, відкритих для заходу суден закордонного плавання, затвердженого постановою Кабінету Мі-ністрів України від 05.08.2009 року №846, судно закордонного плавання це українське або іноземне судно, яке прибуває на митну територію України або вибуває за її межі.

Судно закордонного плавання це судно, що здійснює міжнародні перевезення (Типова технологічна схема пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2003 року №1989).

Відповідно до п. 1.4 Порядку здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й паромного видів транспорту, затвердженого наказом Державної митної служби України від 23.01.2001 року №26, судно закордонного плавання це будь-який плавзасіб, який прибуває на митну територію України або вибуває за межі цієї території.

Позивачем не надано доказів перетинання суднами відповідача державного кордону і на-лежності суден відповідача, з приводу яких виник спір, до суден закордонного плавання.

Законодавством України не передбачено розміру збору за послуги служби регулювання руху суден та порядку його справляння з суден каботажного плавання.

За таких обставин підстави справляння з відповідача збору за послуги служби регулю-вання руху суден, передбачені Зборами і платами, в тому числі і п. 62, на який посилається позивач, відсутні.

Відповідно до ст. 131 КТМ України каботажними перевезеннями є перевезення між портами України, які здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу цент-рального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Отже, з суден відповідача при здійсненні ними каботажних перевезень (каботажного плавання) збір за користування послугами служби регулювання руху суден на підставі самих лише Зборів і плат не справляється. Інших підстав для справляння з відповідача збору за пос-луги служби регулювання руху суден позивачем не наведено.

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству Ук-раїни. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Резолюція ІМО А.857(20) не належить до джерел права, визначених ст. 4 ГПК України. З огляду на наведені положення ГПК України положення Резолюції ІМО А.857(20) застосуванню при вирішенні спору не підлягають. До того ж у пункті 2.6.1 вказаної резолюції зазначено, що «в залежності від норм і правил, які регулюють діяльність СРС, участь суден в СРС може бути або добровільною, або обовязковою. Слід дозволяти суднам використовувати СРС, якщо обовязкової участі не вимагається».

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелекту-

альної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

Таким чином, цивільні права та обовязки виникають при настанні певного юридичного факту. Цивільний кодекс України встановлює перелік юридичних фактів, як визнаються підставами виникнення цивільних прав та обовязків.

Юридичні факти це передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові на-слідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності звязку із волею субєкта юридичні факти поділяються на події та дії. Подіями є обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Події можуть мати природний (повінь, землетрус, ураган тощо) або соціальний (війна, страйк тощо) характер. Дії (бездіяльність) це життєві факти, що є результатом свідомої, повязаної з волею діяльності людей, зокрема, правочини, що породжують права і обовязки; адміністративні акти, які містять припи-си зобовязального характеру; дії, що створюють обєктивний результат.

Плавання суден, в тому числі і проходження суден каналом, не може відноситись до подій, оскільки безпосередньо залежить від волі людей (в даному випадку судновласника) і їхньої свідомої поведінки.

Позивачем не наведено доказів існування передбачених законом підстав виникнення між позивачем і відповідачем цивільних прав і обовязків, що виключає можливість виникнення між сторонами правовідносин зобовязального характеру.

Посилання позивача на ту обставину, що оскільки строк виконання зобовязання (сплати канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден) не встановлений, то відповідно до ст. 530 цивільного кодексу України кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати свій обовязок у семиденний строк з моменту предявлення вимоги не обґрунтовано, оскільки позивачем не доведено виникнення у відповідача зобовязання перед позивачем зі сплати канального збору та плати за послуги служби ре-гулювання руху суден.

ДП «Дельта Лоцман»не спростовані заперечення відповідача про те, що останній не замовляв послуги служби регулювання руху суден.

Позивачем не доведено, що отримання послуг з користування Бузько-Дніпровсько-ли-манським каналом і послуг служби регулювання руху суден є обовязковим і що без отримання цих послуг плавання суден відповідача було б неможливим.

Позивачем не доведена обґрунтованість заявлених ним позовних вимог щодо стягнення канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден.

Отже, в стягненні 67527 грн. 96 коп. заборгованості з канального збору та 19683 грн. 61 коп. заборгованості за послуги служби регулювання руху суден, які виникли за період серпень вересень 2010 року та лютий липень 2011 року слід відмовити.

В стягненні штрафних санкцій слід відмовити, оскільки вони є похідними та підлягають задоволенню лише у разі задоволення вимог щодо стягнення основного боргу. Для стягнення ж заборгованості з канального збору та заборгованості за послуги служби регулювання руху су-ден підстави відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22,44,49,82,84,85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Оформлене відповідно до статті 84 ГПК України, рішення підписано 16.11.2011 року.

Суддя А.К.Семенов