Рішення № 19312563, 10.11.2011, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.11.2011 Справа №2-7511/11

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої Герчаківської О.Я.,

з участю секретаря Сесик Х.Я.,

позивачаОСОБА_1,

представника позивачаОСОБА_2,

представника відповідачаОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням шляхом встановлення сервітуту,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням шляхом встановлення сервітуту. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 16 лютого 1989 року вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_6 вселилась у квартиру АДРЕСА_1. Вселення позивачки у вищевказану квартиру відбувалось на підставі ордера №44 серії МК від 16 лютого 1989 року та рішення виконкому Тернопільської міської ради №52 від 16 лютого 1989 року, в якості члена сімї житлово-будівельного кооперативу №61. З часу вселення ОСОБА_1 стала постійно проживати однією сімєю з чоловіком та донькою, вести спільне господарство та користуватися квартирою нарівні з усіма членами сімї. Після повної сплати паю ЖБК квартира була приватизована на чоловіка позивача. 23 жовтня 2007 року чоловік позивача ОСОБА_5, надавши довіреність своїй матері ОСОБА_7, подарував відповідачу 86/100 частки квартири АДРЕСА_1. 13 січня 2009 року, на підставі вищевказаного договору дарування, рішенням Тернопільського міськрайонного суду у цивільній справі №2-132/09 відповідач набула право власності на цілу квартиру, однак у даній квартирі вона не проживала та не проживає. З 27 липня 2011 року під приводом вселення ОСОБА_4 отримала ключі від квартири, але в даній квартирі не проживає, проте з цього часу розпочала активно вчиняти дії, направлені на унеможливлення нормально користуватися квартирою. Зокрема, відповідач декілька разів самовільно здійснила відключення води, світла та газопостачання у квартирі, зруйнувала електромережу, а 15 серпня 2011 року зламала замок кімнати та викрала гроші позивача. 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 направила відповідачці лист з проханням не чинити перешкоди у користуванні на праві сервітуту квартирою, проте остання на даний лист не відповіла, а своїми діями продовжила чинити перешкоди у користуванні квартирою та ставить вимогу про виселення позивача із квартири. На підставі викладеного позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право на користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом встановлення сервітуту.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на мотиви, викладені у позовній заяві, просять суд позов задовольнити, визнати за позивачем право на користування квартирою АДРЕСА_1, шляхом встановлення сервітуту.

Представник відповідача проти позову заперечила та просила суд відмовити у його задоволенні з тих підстав, що сервітут позивача припинено.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, суд встановив наступні обставин справи.

Відповідно до архівного витягу з протоколу засідання виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 16.02.1989 року №52 «Про розгляд заяв громадян з питань обміну і бронювання жилих приміщень та переоформлення ордерів»вирішено, переоформити ордер на кооперативну квартиру з 3-х кімнат площею 38,05 кв.м. та кухні АДРЕСА_1, з прізвища ОСОБА_8., який виписався з зазначеної квартири 20.12.1988 року і переїхав на інше місце проживання, на прізвище його сина ОСОБА_5, склад сімї - 3 особи (він, дружина та дочка). Правлінню житлово-будівельного кооперативу №61 провести часткові зміни в списках пайщиків кооперативу та грошові розрахунки між гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_5

16 лютого 1989 року виконавчим комітетом Тернопільської ради народних депутатів видано ордер на житлове приміщення №44 серії МК гр. ОСОБА_5 з сімєю з трьох осіб на право зайняття житлового приміщення житловою площею 39,05 кв.м., яке складається з трьох кімнат по адресу АДРЕСА_1.

Згідно ст.156 ЖК Української РСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку, (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За чинним житловим законодавством, членами сімї власника житлового приміщення визнаються: дружина (чоловік) власника житла за умови, якщо подружжя не стало співвласниками цього житла; їх діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть спільне з ним господарство (ч.2 ст.64 ЖК Української РСР).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.11.2006 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задоволено частково. За ОСОБА_1 визнано право власності на 14/100 частин квартири АДРЕСА_1, решту 86/100 частин даної квартири залишено у власності ОСОБА_5

З наведеного вбачається, що з набуттям права власності на 14/100 частин квартири АДРЕСА_1, з підстав визначених п.1 ч.1 ст.406 ЦК України (сервітут припиняється у разі поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут і власника майна обтяженого сервітутом), сервітут позивача припинено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 січня 2009 року припинено право власності ОСОБА_1 на належні їй 14/100 частин квартири АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_4 на цілу квартиру за вищевказаною адресою. Стягненено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 55000 грн. вартості її частини квартири.

Згідно витягу №22830831 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 26 травня 2009 року, ОСОБА_4 набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 січня 2009 року.

На даний час, як зазначає позивач ОСОБА_1, вона продовжує проживати у спірній квартирі в якості члена сімї житлово-будівельного кооперативу, а тому має право на користування квартирою АДРЕСА_1, шляхом встановлення сервітуту.

З твердженнями позивача ОСОБА_1 та її представника не можна погодитись, виходячи з наступного.

Згідно положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

В обґрунтування зазначеної норми закону позивач ОСОБА_1 надала суду довідку №15405 від 26 серпня 2011 року, видана ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», з якої вбачається, що ОСОБА_1 згідно обліку технічної інвентаризації в м.Тернополі не має зареєстрованого права приватної власності на будинок (квартиру) в м.Тернополі.

Згідно принципу змагальності, який закріплений у ст.10 ЦПК України, позивач повинен довести ті обставини на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що відповідач ОСОБА_4 є власником спірної квартири АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1 є колишнім власником 14/100 частин квартири АДРЕСА_1 та дружиною колишнього власника 86/100 частин даної квартири - ОСОБА_5 Вбачається, що набувши статус співвласника спірного житла позивач не може вважатися членом сім'ї колишнього власника, а тому, з проаналізованого слідує що з припиненням для співвласника ОСОБА_1 права власності на 14/100 частин квартири АДРЕСА_1, вона втратила право користування цим приміщенням з підстав визначених п.1 ч.1 ст.405 ЦК України. Втрата права користування жилим приміщенням є наслідком припинення права власності на жиле приміщення у колишнього власника житла.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх повній сукупності, суд приходить до висновку, що підстав, для визнання за ОСОБА_1 права на користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом встановлення сервітуту за наслідками розгляду справи не встановлено, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.401, 405 ЦК України, ст.ст.64, 150, 156 ЖК Української РСР, ст.ст.3, 10, 11, 60, 64, 160, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням шляхом встановлення сервітуту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Головуючий суддяО. Я. Герчаківська