Рішення № 19304145, 15.11.2011, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

                                                                                           Справа № 2-1162/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" листопада 2011 р.                    

          Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

                    в складі: головуючого –судді Заполовська Тетяна Григорівна

                    при секретарі Сарган О.А.

сторони по справі: позивач –ОСОБА_1, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3, відповідач –ПАТ КБ “ПриватБанк”, представник за довіреністю ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Новоград-Волинського відділення ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання недійсним договору кредитування, –

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з цим позовом та просять постановити рішення суду, яким визнати кредитний договір № ZHN2GA00000006 від 25.01.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ “ПриватБанк” недійсним з моменту його укладення та договір іпотеки від 25.01.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ “ПриватБанк”, застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені п.1 ст. 216 ЦК України.

В обґрунтування позову зазначають, що даний кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 5630 Доларів США не відповідає законодавству України. По-перше, не відповідає вимогам ЦК України, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Також банк як юридична особа не мав індивідуальної ліцензії на укладення такого договору, що тягне його недійсність. Також даний договір не відповідає вимогам ст.11 ЗУ “Про захист прав споживачів”, оскільки відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування. Таким чином даний договір суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тобто не відповідає загальним вимогам, визначеним ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. З цих підстав просить визнати кредитний договір недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину. Також оскільки недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, тому договір іпотеки, укладений з метою забезпечення кредитного договору, є також недійсним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали повністю. Пояснили, що на теперішній час ОСОБА_2 має заборгованість перед банком, але продовжує сплачувати кредит по мірі можливості.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав повністю. Вказує, що ст. 533 ЦК України допускає використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями в порядку, встановленому законом. ПАТ КБ “ПриватБанк” має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті. А стабільний курс долара США до національної валюти –гривні діючим законодавством не передбачений. Позивач підписав кредитний договір, не встановивши застережень чи зауважень та продовжує хоч і не належно, але виконувати його. Крім того, вважає, що позивачами пропущений строк позовної давності, так як договір був укладений 25.01.2008 року, тому просить відмовити в задоволенні заявлених вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши в судовому засіданні надані докази, судом встановлено наступне.

25.01.2008 року між позивачем ОСОБА_2 та “ПриватБанк” був укладений кредитний договір № ZHN2GA00000006 про надання кредитних коштів у розмірі 5630 Доларів США, а з метою забезпечення даного договору 25.01.2008 року між «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (а.с. 10-16), що визнавалось сторонами в судовому засіданні.

Тобто, між сторонами в справі виникли та існують правовідносини щодо виконання цивільно-правових угод, а саме: кредитного договору та договору іпотеки.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір, відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст. 192 та ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Згідно зі ст. 2 ЗУ “Про банки та банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями (п.2 ст.5 Декрету КМУ).

Згідно п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Тому суд приходить до висновку, що ПАТ КБ “ПриватБанк” мало і має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті (а.с. 41-43).

Суд критично ставиться до заяв позивачів, що оспорюваний кредитний договір укладений всупереч вимогам ЗУ “Про захист прав споживачів”, так як в судове засідання не були надані будь-які докази, крім слів позивача, що підтверджують конкретні факти порушень.

Зі слів позивачів –вони особисто підписали договори, зауважень чи застережень з їх сторони на момент укладення та підписання договору не було та по теперішній час ОСОБА_2 продовжує його виконувати, що підтверджується також копіями квитанцій (а.с. 18-25).

Також позивач мала можливість відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі відповідно до ч.2 ст. 1056 ЦК України чи протягом 14-денного терміну відмовитись від кредиту згідно ст. 14 ЗУ “Про захист прав споживачів”, однак не скористалася такими правами і продовжує виконувати договір, що суд трактує як бажання укладення саме такого договору, направленого на отримання коштів в іноземній валюті.

Тому суд вважає, що вимоги позивачів щодо визнання кредитного договору № ZHN2GA00000006 від 25.01.2008 року та договору іпотеки, укладені ними з ПАТ КБ “ПриватБанк” недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, передбачені п.1 ст. 216 ЦК України - є безпідставними і відмовляє в задоволенні позову.

Суд не застосовує за клопотанням представника відповідача наслідки спливу позовної давності, встановлені ст. 267 ЦК України, оскільки позов не є доведеним, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 3, 10-11, 57-60, 88, 208-209, 212-216, 232, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 533, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ЗУ “Про банки та банківську діяльність”, Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” в особі Новоград-Волинського відділення ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки - відмовити.

Апеляція на рішення може бути подана до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча