Рішення № 19283178, 15.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/28715.11.11 За позовомЦентральної бази ресурсного забезпечення МВС України До Товариства з обмеженою відповідальністю «С. Марія»

Про стягнення 26268,93 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1. по дов. № 13 від 10.01.2011

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «С. Марія»25020,73 грн. основного боргу та 1248,20 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору відповідального зберігання майна № 406 від 01.01.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2011 порушено провадження у справі № 3/287 та призначено її до розгляду на 15.11.2011.

Позивач в судовому засіданні 15.11.2011 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 15.11.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 01.11.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 01.11.2011 надсилалась відповідачу за адресою, що зазначена в позовній заяві : м. Київ, б-р Чоколівський, 27 та як вбачається з повідомленням про вручення поштового відправлення відповідач отримав її 04.11.2011.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2008 між Центральною базою ресурсного забезпечення МВС України (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С. Марія»(поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 406 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобовязався забезпечити належним чином зберігання та повернути у схоронності майно зазначене у п. 2 цього договору (далі майно), яке передане відповідачем на відповідальне зберігання (без передачі права власності), а поклажодавець зобовязався оплатити вказані послуги на умовах, визначених договором та забрати майно після припинення дії договору.

Пункт 2 договору містить характеристику майна (товару, матеріальних цінностей, тощо):

2.1.1. найменування мисливські товари;

2.1.2. кількість вказується в приймальних актах;

2.1.3. спосіб пакування тарний.

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання майна, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 25020,73 грн. та за неналежне виконання зобовязань нарахована пеня в розмірі 1248,20 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 7.1. договору договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2008. договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний термін, якщо жодна із сторін не заявила про свій намір розірвати договір за 30 днів до його закінчення.

Сторонами доказів в підтвердження того, що однією із сторін договору було виявлено не бажання продовжувати договірні відносини не подано.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що за результатами надання послуг зберігач складає і надає до 10 числа кожного місяця наступного за звітним, а поклажодавець зобовязується підписати і повернути один примірник акту наданих послуг (виконаних робіт), який свідчить про виконання зобовязань поклажодавцем у повному обсязі.

В матеріалах справи наявні наступні акти виконаних робіт, що підписані та скріплені печатками обох сторін: № 725 від 31.01.2011 на суму 4111,08 грн., № 750 від 28.02.2011 на суму 4119,47 грн., № 773 від 31.03.2011 на суму 4115,44 грн., № 795 від 30.04.2011 на суму 4135,97 грн., № 816 від 31.05.2011 на суму 4132,13 грн., № 836 від 30.06.2011 на суму 4111,42 грн., № 864 від 29.07.2011 на суму 4094,80 грн., № 885 від 31.08.2011 на суму 4078,36 грн., № 908 від 30.09.2011 на суму 4078,36 грн., загалом на суму 36977,03 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору поклажодавець на підставі акту виконаних робіт та рахунку зобовязується оплатити зберігачеві надані послуги до 10 числа кожного наступного місяця.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.4.1. договору відповідач зобовязався оплатити позивачу наданні послуги.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення плати за зберігання майна у період з січня по вересень 2011 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно підписаного та скріпленого печатками обох сторін акту звірки взаєморозрахунків складає 25020,73 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг зберігання, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 25020,73 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за надані послуги зберігання не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що у випадку прострочення поклажодавцем терміну оплати послуг, обумовленого п. 5.2. договору, поклажодавець зобовязаний сплатити на користь зберігача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, обчислену від суми простроченої оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобовязання щодо оплати наданих послуг оренди.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.1. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 1248,20 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1248,20 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С. Марія»(м. Київ, б-р Чоколівський, 27, код ЄДРПОУ 20014151) на користь Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України (м. Київ, вул. Святошинська, 27, код ЄДРПОУ 24521399) 25 020 (двадцять пять тисяч двадцять) грн. 73 коп. основного боргу, 1248 (одну тисячу сто сорок вісім) грн. 20 коп. пені, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 69 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 16.11.2011.