Рішення № 19282307, 07.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/30507.11.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон» до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»

про стягнення коштів

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність від 11.08.2011р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 15.08.2011р.);

В судовому засіданні 07.11.2011р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнсон»(надалі ТОВ «Юнсон», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»(надалі ПАТ КБ «Надра», відповідач) суми процентів за користування чужими коштами у розмірі 125998, 54 грн., 66829, 55 грн. 3% річних, 247015, 41 грн. інфляційних втрат.

З урахуванням результатів перегляду в касаційному порядку рішення у справі 47/33, позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вих. № 163 від 16.09.2011р.) згідно з якою на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача 66829, 55 грн. 3% річних, 247015, 41 грн. інфляційних втрат.

Зазначена заява свідчить про нову ціну позову з якої і підлягає вирішенню спір у даній справі, і як про те зазначено у п. 6 Листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., № 01-8/482 факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи; при цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем допущено порушення у виконанні своїх зобовязань за договорами строкового банківського вкладу (депозиту) № 05-08-2, № 05-08-3 в частині повернення суми вкладу та нарахованих відсотків, спір щодо стягнення сум заборгованості разом із нарахованими сумами інфляційних збитків та 3% річних, вже вирішено також і в судовому порядку.

Так, у звязку з допущенням прострочення у поверненні грошових коштів, з урахуванням такого обовязку по виконанню судового рішення у справі 34/404 (17/194-16/87) (вирішений Господарським судом міста Києва), з посиланням на ст. 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні збитки та 3% річних за період з 01.02.2011р. по 18.07.2011р. та просить стягнути їх з відповідача в межах заявленого позову.

Заперечення відповідача викладені письмово у відзиві на позов який залучено до матеріалів справи.

У відзиві на позов відповідач зазначав про неправомірність здійснення позивачем нарахування інфляційних збитків та 3% річних на всю суму присуджену до стягнення за рішенням суду у справі 34/404 (17/194-16/87), оскільки положення закону надають право кредитору здійснити їх нарахування саме у відношенні заборгованості (суми вкладу та процентів в даному випадку). Окрім того, позиція відповідача зводиться на непоширення на договірні відносини сторін положень ст. 625 ЦК України.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши обставини справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно укладених між сторонами договорів строкового банківського вкладу (депозиту) № 05-08-2, № 05-08-3 відповідачем допущено порушення в частині неповернення у строк суми вкладу та нарахованих відсотків, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення вказаних коштів разом із нарахованими процентами за користування коштами, інфляційними втратами та 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2010р. на користь ТОВ «Юнсон»стягнуто з відповідача 5 146158, 19 грн., з яких: 3640573, 77 грн. заборгованості щодо повернення вкладу, 115201, 73 грн. заборгованості по процентах згідно договорів, 626751, 47 грн. процентів за користування коштами, 580267, 10 грн. інфляційних втрат, 183364, 12 грн. 3% річних, а також судові витрати.

В подальшому, спір щодо стягнення з відповідача нарахованих сум процентів за користування коштами, інфляційних втрат та 3% річних за період з 11.10.2010р. по 10.02.2011р. вирішено в межах справи 47/33 (рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2011р., постанова Вищого господарського суду України від 16.08.2011р. залучені в копіях до матеріалів справи).

Зазначені судові рішення прийняті за результатами розгляду позовних заяв позивача набрали законної сили та є достатніми доказами наявного прострочення у виконанні відповідачем зобовязань щодо перерахування суми вкладу згідно депозитних договорів № 05-08-2, № 05-08-3 в розмірі 3640573, 77 грн. та нарахованих процентів в розмірі 115201, 73 грн..

Сума боргу (повернення вкладу та нарахованих відсотків) в загальному розмірі 3755934, 12 грн. була перерахована на рахунок позивача 27.07.2011р., що підтверджено наданою банківською випискою з рахунку.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню, у звязку з чим, враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобовязань, по поверненню суми вкладу в розмірі 3640573, 77 грн. та нарахованих відсотків за період дії договорів в розмірі 115201, 73 грн., суд визнає вимоги про стягнення з відповідача суми нарахованих інфляційних збитків та 3% річних такими що підлягають задоволенню частково в загальній сумі стягнення 229050, 85 грн.:

(3640573, 77 грн. сума вкладу + 115201, 73 грн. нараховані відсотки) х 3% : 365 х 158 (кількість днів прострочення в періоді з 11.02.2011р. по 18.07.2011р.) = 48773, 63 грн.;

(3640573, 77 грн. + 115201, 73 грн.) х 104, 8 % (середній індекс інфляції за період лютий 2011р. червень 2011р.) 3755775, 50 грн. = 180277, 22 грн..

Приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення, про що зокрема зазначено і у постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07, Ухвалі Верховного Суду від 12.03.2009 (Судова палата у цивільних справах Верховного Суду), постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 (11/061).

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих інфляційних сум та 3% річних по здійснених розрахунках у відношенні присуджених до стягнення за рішенням суду у справі 34/404 сумами процентів за користування коштами згідно ст. 1061 ЦК України в періоді з 24.02.2009р., інфляційних збитків та 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки ст. 625 ЦК України на яку посилається позивач грошовим зобов'язанням визначає суму боргу, яка виникла на підставі зобов'язальних відносин, а не всі грошові суми, які підлягають стягненню за рішенням суду з боржника на користь кредитора.

Зазначена позиція неодноразово викладалась у постановах Вищого господарського суду України (постанова у справі 11/253 від 29.11.2007р.; постанова у справі 13/238 від 12.08.2010р.) з текстом яких можливо ознайомитись в інформаційній системі «Ліга»при зазначенні номеру справи.

Вимоги про стягнення 3% річних та збитків від інфляції нарахованих позивачем на суми зазначені у рішенні суду у справі 34/404 не є самостійними, оскільки вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу (входять до складу грошового зобовязання).

Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 115 цього Кодексу встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Закон не передбачає права кредитора вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період невиконання відповідного судового рішення.

Посилання позивача на судові рішення Вищого господарського суду України, які надані в копіях до справи не мають відношення до викладеного, оскільки є судовою практикою щодо можливості вирішення питання про стягнення інфляційних збитків та 3% річних нарахованих у відношенні суми боргу, щодо якої вже вирішено спір, а не щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків нарахованих на суму присуджену до стягнення за рішенням суду включаючи 3% річних та інфляційні збитки.

Суд жодним чином не заперечує того, що інфляційні нарахування та 3% річних входять до складу грошового зобовязання, однак зазначене означає саме право кредитора здійснити їх нарахування до суми боргу, а норми ст. 625 ЦК України не надають права кредитору здійснювати обчислення інфляційних збитків та 3% річних на вже нараховані інфляційні збитки та 3% річних при їх несплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В даному випадку, судове рішення у справі 34/404 від 18.10.2010р. не є підставою виникнення грошового зобовязання, оскільки в судовому порядку розглядався спір, який виник між сторонами з приводу сплати боргу за договором, що не свідчить про виникнення такого зобовязання саме з судового рішення.

Враховуючи приклади приведені у коментованій статті кодексу, такими випадками є:

- рішення судів іноземних країн, які визнаються підставами виникнення цивільних прав та обов'язків на території України в порядку виконання та визнання рішень іноземних судів відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, Законів України «Про міжнародне приватне право», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про визнання і виконання рішень іноземних судів»,

- судові рішення по розгляду питань у зв'язку з правами інтелектуальної власності (рішенням суду може бути визнано право інтелектуальної власності творця, чи право використання певного об'єкта права інтелектуальної власності, або припинено відповідне інтелектуальне право) відповідно до норм ЦК (ст. 16 тощо), спеціальних законів про відповідні об'єкти права інтелектуальної власності; зокрема, ч. 1 ст. 469 ЦК передбачає можливість визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок з підстав і в порядку, встановлених законом; Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»і «Про охорону прав на промислові зразки»встановлюють, що патент може бути визнано недійсним лише в судовому порядку і за визначених цими законами підставами.

- судові рішення можуть бути підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у зв'язку з договірними та недоговірними зобов'язаннями. Наприклад, рішенням суду цивільно-правовий договір може бути визнано укладеним чи неукладеним, зміненим, розірваним або недійсним…

- та інші.

Таким чином, не будь-яке судове рішення є підставою виникнення для сторін спору цивільних прав і обов'язків, оскільки саме норма матеріального закону має вказувати на підставу виникнення відповідного цивільного права чи обовязку із судового рішення для сторін договірних відносин, а таких норм з приводу наявності судового рішення про стягнення боргу за договором банківського вкладу, чинне законодавство не містить.

В силу положень частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У постанові Вищого господарського суду України по справі 47/33 від 16.08.2011р. було зазначено, що дія договорів банківського вкладу припинилась ще 23.02.2009р., а отже тоді і припинились між сторонами зобовязальні правовідносини щодо нарахування процентів на банківський вклад на підставі ст. 1061 ЦК України.

Зазначені обставини свідчать про відсутність підстав для нарахування інфляційних збитків та 3% річних в періоді з 11.02.2011р. по 18.07.2011р. по сумі 626751, 47 грн., що є процентами за користування коштами згідно ст. 1061 ЦК України за період з 24.02.2009р. по 10.10.2010р..

Враховуючи встановлені обставини та надані позивачем розрахунки, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати позивача про сплату державного мита у сумі 4398, 43 грн. та 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2409, 90 грн..

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»(04053, м. Київ, вул. Артема 15, ідент. код 20025456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнсон»(36014, м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова 13, ідент. код 21045544) 180277, 22 грн. (сто вісімдесят тисяч двісті сімдесят сім гривень 22 копійки) інфляційних збитків, 48773, 63 грн. (сорок вісім тисяч сімсот сімдесят три гривні 63 копійки) 3% річних, 2409, 90 грн. (дві тисячі чотириста девять гривень 90 копійок) судових витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 11.11.2011