Рішення № 19282051, 08.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/34808.11.11 За позовом Спільного Українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм, ЛТД”

До Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

про стягнення 20309,56 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю

від відповідача: не зявився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.11.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 20309,56 грн. за договором № 50490 від 20.10.2010 р., з яких 16924,63 основний борг та 3384,93 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, а також відшкодування судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 було порушено провадження у справі № 47/348, розгляд справи було призначено на 20.10.2011, а також зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

В судовому засіданні 08.11.2011 р. представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у дане судове засідання своїх представників не направив, вимог суду не виконав, причини неявки суду не повідомив, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав, про розгляд справи був повідомлений за адресою свого місця проживання, зазначеної у позові.

Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначено в ухвалі суду про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2010 р. між Спільного Українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм, ЛТД” та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 50490, за умовами якого позивач зобовязався передати у власність (повне господарське відання) відповідача товар, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є його невідємною частиною.

Відповідно до п. 1.2.1. договору № 50490 від 16.08.2010 р. предметом поставки є лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Згідно з п. 2.2. договору № 50490 від 16.08.2010 р. загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.

Пунктом 3.1. договору № 50490 від 16.08.2010 р. передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих відповідачем та погоджених позивачем заявок на поставку товару.

Відповідно до п. 3.6. договору № 50490 від 16.08.2010 р. датою поставки товару є дата відвантаження партії товару зі складу позивача. Місцем поставки є місце поставки товару, вказане відповідачем в заявці на поставку відповідної партії товару.

Згідно з п. 3.7. докази передачі товару покупцю є видаткова накладна з відміткою відповідача про отримання товару та довіреність на отримання товару, з посиланням на номер і дату даного договору.

Відповідно до п. 3.10. договору № 50490 від 16.08.2010 р. в видатковій накладній обовязково вказується номер та дата укладання цього договору, а також асортимент, кількість та загальна вартість товару.

Пунктом 4.1. договору № 50490 від 16.08.2010 р. сторони погодили, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент передачі товару відповідачу.

Відповідно до п. 5.1. договору № 50490 від 16.08.2010 р. ціна за одиницю товару визначається на підставі прас-листа позивача, що діє на момент замовлення товару відповідачем.

Пунктом 5.4. договору № 50490 від 16.08.2010 р. встановлено, що загальна сума по договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до даного договору.

Згідно з п. 6.1. договору № 50490 від 16.08.2010 р. оплата відповідачем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу.

Відповідно до п. 6.2. договору № 50490 від 16.08.2010 р. при здійсненні відповідачем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк протягом якого відповідач зобовязаний здійснити оплату за товар на користь позивача, вказується позивачем у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару відповідачу, що вказана у видатковій накладній. Надання позивачем відповідачу рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обовязковим.

Пунктом 6.4. договору № 50490 від 16.08.2010 р. відповідач здійсню оплату товару шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Судом встановлено, що на виконання умов договору № 50490 від 16.08.2010 р. за період з 17.03.2011 р. до 11.04.2011 р. позивачем була здійснена відповідачу поставка товару на загальну суму 24 085,32 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін та скріпленими печатками субєктів господарської діяльності (копії - у матеріалах справи).

Кінцевий строк оплати відповідачем за отриманий товар визначений позивачем в видаткових накладних від 08.08.2011р., від 11.04.2011 р. з відстрочкою платежу в один день від дати поставки товару та від 17.03.2011 р. з відстрочкою платежу в 30 днів від дати поставки товару.

Таким чином, відповідача вважається таким, що прострочив виконання зобовязання по оплаті за отриманий товар за видатковими накладними від 08.08.2011р., від 11.04.2011 р. з 10.04.2011 р. та з 13.04.2011 р. відповідно; за видатковою накладною від 17.03.2011р. з 18.04.2011 р.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач свої зобовязання за договором № 50490 від 16.08.2010 р. виконав частково, перерахувавши на банківський рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 7160,69 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує зобовязання щодо сплати за поставлений товар за договором № 50490 від 16.08.2010 р. у звязку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 16924,63 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 50490 від 16.08.2010 р. є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобовязання.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобовязань по оплаті поставленого позивачем товару за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 утворилась заборгованість в розмірі 16924,63 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором № 50490 від 16.08.2010 р. не здійснив.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобовязання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 16924,63 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач посилаючись на договір № 50490 від 16.08.2010 р. та просить стягнути з відповідача 20 % процентів за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми оплати товару за договором № 50490 від 16.08.2010 р. в сумі 3384.93 грн. посилаючись на норми Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Положенням ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, п. 10.4. № 50490 від 16.08.2010 р. встановлено, що у випадку несвоєчасної поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого в строк товару за кожен день прострочки.

Відповідно ж до п. 12. 5. № 50490 від 16.08.2010 р. за умови прострочення відповідачем строків оплати за товар за цим договором, він повинен сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення та штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.

Разом з тим, дослідивши умови договору № 50490 від 16.08.2010 р. суд не вбачає двостороннього погодження сторонами процентів за користування чужими грошовими коштами. Сторонами до суду не надано доказів погодження між ними у письмовій формі процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 % за неналежне виконання відповідачем умов договору № 50490 від 16.08.2010 р.

Суд зазначає, що стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами і стягнення штрафу мають неоднакову правову природу та регулюються різними правовими нормами чинного законодавства України.

Натомість, позивачем у прохальній частині не заявлено вимоги про стягнення з відповідача за договором № 50490 від 16.08.2010 р. пені, суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції чи штрафу в розмірі 20 % .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Разом з тим, клопотань в порядку ст. 83 ГПК України до суду не надходило, не заявлялось.

З урахуванням викладеного суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 20 % процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3384, 93 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Спільного Українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Фарм, ЛТД” (код ЄДРПОУ 21642228, місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-А) 16 924 (шістнадцять тисяч девятсот двадцять чотири) грн. 63 коп. заборгованості, 169 (сто шістдесят девять) грн. 25 коп. витрат по сплаті державного мита та 196 (сто девяносто шість) грн. 67 коп. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата підписання рішення 11.11.2011р.