Рішення № 19269043, 08.08.2011, Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 2-381/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2011 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі :

головуючого судді Волощука В.В.

при секретарі Федорчук О.В.

з участю:

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олевську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олевської центральної районної лікарні Житомирської області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення різниці в заробітній платі за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

30.06.2011 року ОСОБА_1, звернулася в суд з позовом до Олевської центральної районної лікарні Житомирської області (далі Олевської ЦРЛ), в якому просила суд визнати незаконним наказ № 237-к від 09.06.2011 року про звільнення її з посади завідуючої пологовим відділенням Олевської ЦРЛ (далі завідуючої), поновити ОСОБА_1, на посаді завідуючої пологовим відділенням Олевської ЦРЛ з 09.06.2011 року, стягнути з відповідача різницю в заробітній платі за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі та стягнути на її користь 5000.00 грн., у відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.

Позивачка посилалася на те, що 09.06 2011 року вона була вимушена написати заяву на імя головного лікаря Олевської ЦРЛ ОСОБА_3, під його ж натиском про звільнення з посади завідуючої пологовим відділенням Олевської ЦРЛ за власним бажанням та прийняття на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ, яку заявою від 10.06.2011 року відкликала, однак не дивлячись на це головним лікарем Олевської ЦРЛ був виданий наказ № 237-к від 09.06.2011 року про звільнення позивачки з посади завідуючої пологовим відділенням Олевської ЦРЛ з 09.06.2011 року і параграфом № 3 цього ж наказу позивачку було прийнято на посаду лікаря-акушера гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ з 09.06.2011 року. Звільнення вважає незаконним та таким, що не відповідає вимогам ст.38 КЗпПУкраїни.

Вказувала, що з огляду на поспішну та скорочену процедуру звільнення, вважає, що її звільнення викликане насамперед упередженим ставленням до неї зі сторони головного лікаря Олевської ЦРЛ, і, в звязку з порушенням її трудових прав, їй завдано моральну шкоду, яка виразилася в душевних стражданнях та погіршенню стану здоровя.

Позивачка та її представник у судовому засіданні звялені позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу № 237-к від 09.06.2011 року, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітній платі за час вимушеного прогулу підтримали повністю, а в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, позовні вимоги збільшили з 5000 грн., до 10000 грн., оскільки позивачка бажає стягнуту моральну шкоду в разі задоволення її позову до відповідача, витратити не на свою користь а на користь Олевської ЦРЛ для придбання медичного приладу, який застосовується в акушерстві.

Представник відповідача ОСОБА_4, у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на подане до суду 04.08.2011 року письмове заперечення, із якого слідує, що 09.06.2011 року від завідуючої акушерсько-гінекологічного відділення Олевської ЦРЛ ОСОБА_1, надійшла заява про переведення її на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ, і у звязку з чим та на підставі ст.32 КЗпП України було видано наказ № 237-к, яким було переведено ОСОБА_1, з посади завідуючої акушерсько-гінекологічного відділення Олевської ЦРЛ на посаду лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ. Вважає, що вимоги трудового законодавства відповідачем відносно позивачки дотримано у повному обсязі. Крім того тиску з боку головного лікаря Олевської ЦРЛ на позивачку щодо написання заяви від 09.06.2011 року, не було. Головним лікарем ОСОБА_3, було розглянуто заяву позивачки від 10.06.2011 року про відкликання раніше поданої заяви, але в її задоволенні було відмовлено, оскільки вже станом на 10.06.2011 року видано наказ № 237-к, яким задоволено заяву позивачки від 09.06.2011 року та переведено її з посади завідуючої акушерсько-гінекологічного відділення Олевської ЦРЛ на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації цієї ж лікарні.

Представник відповідача головний лікар Олевської ЦРЛ, ОСОБА_3, у судовому засіданні заявлений позов ОСОБА_1, не визнав, підтримавши доводи його представника ОСОБА_4, наданими ним у судовому засіданні та надав пояснення суду про те, що в роботі позивачки було багато недоліків, як завідуючої так і лікаря, надходили нарікання і скарги від пацієнтів на позивачку, і у звязку з чим він запропонував ОСОБА_1, написати заяву щодо її звільнення із посади завідуючої акушерсько-гінекологічного відділення Олевської ЦРЛ та залишитися на посаді лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ. Тиску з його сторони у відношенні ОСОБА_1, не було. Вважає, що необхідності щодо розгляду заяви ОСОБА_1, про її звільнення на профкомі Олевської ЦРЛ не було, так як була подана її особиста заява про звільнення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні позивачка відповідно до наказу № 48 від 14.04.1994 року була переведена на посаду завідуючої акушерсько-гінекологічним відділенням Олевського ТМО, яке в подальшому було реорганізовано в Олевську Центральну Районну Лікарню, що стверджується копією трудової книжки позивачки.

Відповідно до наказу Олевської ЦРЛ від 09.06.2011 року за № 237-к, параграф 1, ОСОБА_1, була звільнена з посади завідуючої пологовим відділенням Олевської ЦРЛ з 09.06.2011 року на підставі її письмової заяви від 09.06.2011 року,/а.с.12/, і цим же наказом, параграф 4 прийнято ОСОБА_1, на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації Олевської ЦРЛ з 09.06.2011 року.

Із наказом № 237-к від 09.06.2011 року ОСОБА_1, ознайомлена не була у встановленому законом порядку, про існування такого вона дізналася тільки 15.06.2011 року, що стверджується копією відповідного наказу./а.с.8/, та її звернення до відповідача про надання відповіді на її заяву про відкликання від 10.06.2011 року, яка була залишена без відповіді.

Заявою від 10.06.2011 року/а.с.13/ позивачка відкликала подану 09.06.2011 року заяву щодо її звільнення із посади завідуючої, оскільки вона вважала, що під час написання заяви 09.06.2011 року, остання була написана під тиском зі сторони головного лікаря Олевської ЦРЛ, ОСОБА_3

Свій наказ № 237-к від 09.06.2011 року про звільнення позивачки ОСОБА_1, відповідач Олевська ЦРЛ не мотивували і не зазначили статті КЗпП України на підставі якої та керуючись якою було звільнено ОСОБА_1, із роботи, та на підставі якої статті цього Кодексу прийнято на нижче оплачувану роботу.

Так відповідно до ст.24 КЗпП України слідує, що трудовий договір укладається, як правило у письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

За змістом зазначеної статті цього Кодексу, слідує, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Однак власник не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Водночас працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це безумовне право працівника.

Із заяви ОСОБА_1, поданої відповідачу 09.06.2011 року, слідує, що остання просить звільнити її із займаної посади завідуючої, однак позивачка не просила у поданій заяві і не вказала строк у який вона просить її звільнити. Представниками відповідача ж у судовому засіданні не надано належних доказів, які б свідчили про те, що між сторонами було укладено домовленості про строки звільнення, а тому відповідач не вправі був звільняти ОСОБА_1, з посади завідуючої до закінчення двотижневого строку після подачі нею заяви про звільнення, так як вона про це не просила.

Крім того із заяви ОСОБА_1, від 10.06.2011 року «про відкликання заяви від 09.06.2011 року про звільнення», поданої відповідачу 10.06.2011 року, яка належним чином зареєстрована відповідачем про, що свідчить запис на заяві «Вх.№ 30 від 10.06.2011 року», слідує, що вона відкликає раніше подану заяву про звільнення від 09.06.2011 року, оскільки остання була подана під тиском головного лікаря Олевського ЦРЛ. Заява подана до закінчення двотижневого строку, встановленого ст.38 КЗпП України.

Пунктом 12 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 року за № 9, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. У справах про звільнення за ст.38 УЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Так якщо після закінчення двох тижнів після письмового попередження працівником власника про розірвання трудового договору працівник не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, власник не вправі звільнити його відповідно до раніше поданої заяви.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, ствердила, що вона і на день розгляду справи виконує свої посадові обовязки завідуючої до вирішення її позову у суді, ввірені матеріальні цінності, отримані у свій час під звіт вона нікому не передавала. Відповідачем не створювалося відповідної комісії щодо прийому-передачі переданих їй у під звіт матеріальних цінностей, книг обліку. Ревізії не проводилося, актів, які б свідчили про передачу цінностей не складалося з метою передачі іншому призначеному на її посаду завідуючої працівнику.

Зазначені твердження позивачки представником відповідача та головним лікарем Олевської ЦРЛ, ОСОБА_3, у судовому засіданні не заперечувалися і не спростовані відповідними письмовими доказами.

Посилання представників відповідача на те, що фактично ОСОБА_1, була переведена на іншу роботу, у порядку ст.32 КЗпП України будь-якими доказами у судовому засіданні не підтверджені, а навпаки спростовуються: самою заявою ОСОБА_1, від 09.06.2011 року (а.с.12), наказом № 237-к від 09.06.2011 року, де зазначено про звільнення ОСОБА_1, із займаної посади без посилання на відповідну статтю КЗпП (а.с.8), копією трудової книжки із аналогічним записом (а.с.9-11), довідкою № 1757 від 30.06.2011 року про виплату невикористаної відпустки та розрахункових коштів при звільненні (а.с.36), що не передбачено ст.32 КзпП, а також відповіддю № 3682/01-2 від 08.07.2011 року, заступника начальника управління охорони здоровя Житомирської облдержадміністрації Торбоса О.М., на скаргу ОСОБА_1, щодо дій адміністрації Олевської ЦРЛ, де комісія дійшла висновку про порушення трудових прав ОСОБА_1, та було рекомендовано поновити ОСОБА_1, на посаді, яку вона займала до звільнення.(а.с.37). Крім того відповідачем не надано письмових доказів відносно того, що ОСОБА_1, надала свою згоду на переведення на іншу роботу в порядку ст.32 КЗпП.

Разом з тим знайшли своє підтвердження і посилання позивачки на те, що в даному випадку мало місце упереджене ставлення до неї зі сторони головного лікаря Олевської ЦРЛ, оскільки останній у судовому засіданні стверджував те, що у ОСОБА_1, було багато недоліків по роботі, як завідуючої так і лікаря, надходило багато нарікань і скарг від пацієнтів на ОСОБА_1, однак жодного доказу (перевірки, службові розслідування, тощо) у підтвердження своїх доводів не надав.

Так відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ч.1 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи наведене вище суд приходить до висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_1, із посади завідуючої пологовим відділенням Олевської центральної районної лікарні Житомирської області.

Статтею 235 КЗпПУ передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, як за один рік.

Так із довідки Олевської ЦРЛ № 1957 від 02.08.2011 року слідує, що з 01.06.2011 року по 02.08.2011 року ОСОБА_1, згідно табеля відпрацювання робочого часу вимушених прогулів не мала.

Враховуючи зазначену довідку а також те, що позивачка у поданій позовній заяві не ставила вимоги про стягнення із відповідача на її користь різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, а навпаки просила стягнути різницю в заробітній платі за час вимушеного прогулу, суд в межах заявлених позовних вимог позивачки та на підставі поданої відповідачем довідки № 1957 від 02.08.2011 року, в задоволенні даної позовної вимоги відмовляє, оскільки позивачка не мала вимушеного прогулу.

У звязку з порушенням трудових прав позивачки, суд вирішив, що вимоги позивачки щодо відшкодування їй моральної шкоди, яка виявилася у душевних стражданнях через втрату можливості себе та свою сімю матеріально утримувати, є правомірною. Визначаючи розмір моральної шкоди та покладаючи на відповідача обовязки щодо її відшкодування, суд керуючись ст.237-1 КЗпПУ та враховуючи розяснення, що містяться у постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди»від 31.03.1995 року № 4, згідно якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних та фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та тривалість страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивачці завдано такої шкоди внаслідок неправомірного звільнення. Однак, як зазначила позивачка ОСОБА_1, у судовому засіданні, що вона бажає стягнуту моральну шкоду в разі задоволення її позову до відповідача, витратити не на свою користь для поліпшення, відновлення стану здоровя, а на користь Олевської ЦРЛ для придбання медичного приладу, який застосовується в акушерстві. Враховуючи дану обставину та пояснення позивачки, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1, про стягнення моральної (немайнової) шкоди не підлягає до задоволення, оскільки моральна шкода за загальним правилом може бути стягнута на користь тільки особі якій зазначеної шкоди завдано.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.36, 38, 233, 235, 236, 237-1 Кодексу Законів про працю України ст.ст.3,10,11,15,57,60,81,88,209,212-215,217, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Олевської центральної районної лікарні Житомирської області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення різниці в заробітній платі за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати наказ № 237-к від 09.06.2011 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючої пологовим відділенням Олевської центральної районної лікарні Житомирської - незаконним.

ОСОБА_1 поновити на посаді завідуючої пологовим відділенням Олевської центральної районної лікарні Житомирської області з 10.06.2011 року.

В решті позову ОСОБА_1, до Олевської центральної районної лікарні відмовити за безпідставністю.

Стягнути з Олевської центральної районної лікарні Житомирської області, з рахунку № 35417006002236, код 01991872, МФО 811039 в ГУДКУ у Житомирській області в бюджет держави 51 грн., судового збору.

Стягнути з Олевської центральної районної лікарні Житомирської області, з рахунку № 35417006002236, код 01991872, МФО 811039 в ГУДКУ у Житомирській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду Олевським районним судом цивільної справи у сумі 120 грн., на р/р 31217259700460, Код ЗКПО: 20413477 Банк отримувача ГУ ДКУ в Житомирській області, МФО 811039.

Рішення може бути оскарженим до Апеляційного суду Житомирської області через Олевський районний суд Житомирської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:В. В. Волощук