Рішення № 19242996, 08.11.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.11 Справа № 3/5009/5759/11

Суддя Соловйов В.М.

За позовом: Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора Запорізької області

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах

позивач-1: Фонд державного майна України, м. Київ

позивач-2: Відкрите акціонерне товариство “Завод “Прилив”, Запорізька область, м. Бердянськ

до відповідача: Бердянської міської ради, Запорізька область, м. Бердянськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, Запорізька область, м. Бердянськ

про скасування пункту 4.14 рішення № 12 від 29.05.2008р.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від прокуратури: не зявився

від позивача-1: ОСОБА_2, провідний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 128 від 15.02.2011р.

від позивача-2: ОСОБА_3, керуючий санацією, ухвала господарського суду Запорізької області від 11.03.2011р. №5/3/300 (суддя Ніколаєнко Р.А.)

від відповідача: ОСОБА_4, головний спеціаліст відділу з представництва інтересів виконкому в судах юридичного управління виконавчого комітету Бердянської міської ради, довіреність № 944 від 04.01.2011р.

від третьої особи: не зявився

Бердянський природоохоронний міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах Фонду державного майна України (позивача-1) та ВАТ “Завод “Прилив” (позивача-2) звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Бердянської міськради, третя особа ОСОБА_1 про скасування пункту 4.14 рішення сорок третьої сесії V скликання Бердянської міської ради № 12 від 29.05.2008р. “Про передачу у приватну власність та в оренду земельних ділянок громадянам”.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 26.09.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 121 Конституції України, ст. 2, 12, 29, 54 ГПК України, ч. 4 ст. 21, 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, ч. 2, 3 ст. 84, 158 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України “Про управління обєктами державної власності”.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.09.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/5759/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 05.10.2011р. об 11 годині 20 хвилин.

Ухвалою суду від 05.10.2011р. розгляд справи відкладений на 08.11.2011р. о 12 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 08.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 11.11.2011р.

Під час розгляду справи представники позивачів та відповідача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судове засідання прокурор не зявився. Про час і місце проведення судового розгляду повідомлений належним чином.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги в позовній заяві № 94-1748 вих.11 від 23.08.2011р., прокурор зазначив, що приймаючи рішення № 12 від 29.05.2008р. пунктом 4.14 Бердянська міська рада затвердила проект відведення земельної ділянки та передала громадянці ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку, площею 0,0611 га, розташовану АДРЕСА_2 в м. Бердянську Запорізької області. При цьому відповідачем були грубо порушені норми чинного законодавства та перевищено свої повноваження, а саме, розпорядження землею державної форми власності ВАТ “Завод “Прилив”.

Позивачі підтримують позовні вимоги заявлені прокурором.

Бердянська міська рада (відповідач) проти задоволення позовних вимог заперечує, стверджує, що оскаржуване рішення прийнято в межах наданих повноважень та у спосіб передбачений законом.

Вважає, що у звязку з перетворенням ДП “Завод “Прилив” у ВАТ “Завод “Прилив”, останній втратив право на постійне користування земельною ділянкою, а для переоформлення у визначеному законом порядку не звертався. На спірній ділянці відсутні будь-яки будівлі та споруди, що належать позивачу-2. Оскільки ВАТ “Завод “Прилив” є акціонерним товариством і не відноситься до держаної форми власності, спірна ділянка не є державною і право розпоряджатися нею належить органу місцевого самоврядування Бердянській міській раді, а не Фонду Державного майна України.

У звязку з цим Бердянська міськрада вважає, що позовні вимоги прокурора необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, Бердянська міськрада надала письмове клопотання про припинення провадження у справі по п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки заявлені позовні вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 (третя особа) пояснення на позовну заяву та витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надала, в судове засідання жодного разу не зявилась.

Копії ухвали від 29.09.2011р. про порушення провадження у справі № 3/5009/5759/11, ухвали від 29.09.2011р. про відмову в задоволені вжиття заходів до забезпечення позову, ухвали від 05.10.2011р. про відкладення розгляду справи, направлені на адресу третьої особи, до господарського суду не повертались.

Господарський суд враховує, що третя особа не повідомила суд про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника третьої особи у засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

До того ж, надані прокурором при зверненні до суду, та позивачами і відповідачем під час судового розгляду матеріали свідчать про те, що неявка прокурора та третьої особи не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників позивачів та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Бердянської міськради народних депутатів Запорізької області № 7 від 26.05.1992р. ДП “Завод “Прилив” надана в постійне користування під будівництво школи та дитячого садочка земельна ділянка площею 5,5 га за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Серафимовича.

Державний акт на право постійного користування землею зареєстрований в книзі записів державних актів на праві постійного користування землею за № 200 від 25.02.1994р.

11.06.1998р. наказом в. о. голови Фонду Державного майна № 13-АТ Державне підприємство “Завод “Прилив” перетворене у Відкрите акціонерне товариство “Завод “Прилив”.

Згідно п.1.1 Статуту ВАТ “Завод “Прилив”, затвердженого 11.06.1998р. в.о. голови ФДМУ Крюковим В. Та зареєстрованим у виконкомі Бердянської міськради народних депутатів 24.06.1998р., відкрите акціонерне товариство (надалі Товариство), засноване згідно з рішенням засновника Фонду державного майна України, наказ від 28.07.1998р. № 28-ДП, шляхом перетворення державного підприємства “Завод “Прилив” м. Бердянськ у відкрите акціонерне товариство “Завод “Прилив” м. Бердянськ відповідно до Закону України “Про Державну програму приватизації на 1998 рік”, Закону України “Про приватизації державного майна” та “Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.96 № 1099.

Пунктом 4.1 Статуту встановлено, що засновником ВАТ “Завод “Прилив” є держава Україна в особі Фонду державного майна України.

Державна частка у статутному капіталі ВАТ “Завод “Прилив” становить 100 %, відповідно розпорядження всіма активами підприємства та землею проводиться лише з дозволу та погодження з ФДМУ.

Пунктом 4.14 рішення сорок третьої сесії V скликання Бердянської міської ради № 12 від 29.05.2008р. “Про передачу у приватну власність та в оренду земельних ділянок громадянам” затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 (71100, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку площею 0,0611 га, розташовану АДРЕСА_2 в м. Бердянську Запорізької області.

Бердянською природоохоронною міжрайонною прокуратурою проведено перевірку законності використання земельної ділянки, площею 5,5 га, розташованої по вул. Фестивальна, Серафимовича, Старова, наданої заводу “Прилив” у постійне користування під будівництво школи та дитячого садочка.

В ході перевірки встановлено, що протягом 2007-2009 років земельна ділянка площею 5, 5 га по вул. Серафимовича в м. Бердянську була поділена на земельні ділянки в районі вулиць Лазо, Серафимовича, Старова та Фестивальної та передана громадянам у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків.

Фонд державного майна України не надавав згоди на відчуження (вилучення) зазначеної земельної ділянки.

За результатами проведення перевірки 12.08.2011р. Бердянською природоохоронною міжрайонною прокуратурою порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Управління земельних ресурсів в м. Бердянську при погодженні проектів відведення у власність громадянам земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності ВАТ “Завод “Прилив”.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України від 05.11.1991р. N 1789-XII “Про прокуратору”, при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

участь у розгляді судами справ;

внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурором правомірно визначено Фонд державного майна України.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Позивачем у справі прокурором також обґрунтовано визначено ВАТ “Завод “Прилив”.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності з ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997р. N 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні”, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Крім того, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. З ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За приписами ч. 1, 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно п.1, 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду N 02-5/618 (v_618800-00) від 06.11.2000, N 02-5/467 (v_467800-01) від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 (v_609600-02) від 31.05.2002, Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/934а (v934a600-02) від 16.08.2002, N 04-5/202 (v_202600-05) від 04.07.2005, N 04-5/198 (v_198600-07) від 22.10.2007), акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. “ж” ч. 3 ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Абзацами 1, 2 пункту 12 Розділу X “Перехідні положення” ЗК України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

25.02.1994р. ДП “Завод “Прилив” виданий державний акт на право постійного користування землею, згідно якого ДП “Завод “Прилив” в постійне користування була надана земельна ділянка площею 5,5 га. для будівництва школи та дитячого садочку. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування 25.02.1994р. за № 200.

Як встановлено господарським судом, школа та дитячий садочок на вказаній земельній ділянці не збудовані, земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується.

Відкрите акціонерне товариство “Завод “Прилив” є правонаступником державного підприємства “Завод “Прилив”.

Пункт 3 ч.1 ст. 27 ЗК України від 18.12.1990р. (в редакції яка діяла на момент перетворення Державного підприємства “Завод “Прилив” у відкрите акціонерне товариство), встановлював, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених п.п. 1-8 ч.1 та ч. 3 ст. 27 Земельного кодексу України, провадяться у межах населених пунктів відповідною радою народних депутатів, за межами населених пунктів сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому п. 9 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України за рішенням Ради, що має вилучати земельні ділянки.

Доказів, що Бердянською міською радою було припинено право користування земельною ділянкою, яка була надана ВАТ “Заводу “Прилив”, відповідачем суду не надано. Державний акт на право постійного користування землею від 25.02.1994р. за № 200 не скасовано.

Стаття 37 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на час перетворення ДП “Завод “Прилив” у відкрите акціонерне товариство) встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Таким чином, діюче на той час законодавство передбачало, що юридична особа припиняла свою дію лише у випадках або ліквідації або у випадках злиття, поділу або приєднання.

Закон України від 27.03.1991р. N 887-XII “Про підприємства в Україні”, який втратив чинність на підставі Господарського кодексу N 436-IV від 16.01.2003, не містив такого поняття, як “припинення юридичної особи”.

Крім того, згідно Положенню про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України за № 740 від 25.05.1998р., яке діяло на той час, у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності відбувалася лише перереєстрація такого суб'єкта ( п.20-22 Положення).

В даному випадку відбулося перетворення Державного підприємства “Завод “Прилив” у Відкрите акціонерне товариство, в якому 100 % акцій належать державі. Тобто було змінено лише організаційно-правову форму юридичної особи.

Згідно з вимогами п. “и”, “й” ч. 2 ст. 7 Закону України від 21.09.2006р. N 185-V “Про управління об'єктами державної власності”, Фонд державного майна України відповідно до законодавства, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна:

и) дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством;

й) погоджує (приймає) рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Відповідач не надав докази, які б підтверджували або вилучення спірної земельної ділянки, або припинення право користування цією земельною ділянкою згідно приписам ЗК України.

Таким чином, Бердянська міська рада Запорізької області, приймаючи рішення № 12 від 29.05.2008р., пунктом 4.14 якого затвердила проект відведення земельної ділянки та передала ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку, площею 0,0611 га, розташовану АДРЕСА_2 в м. Бердянську Запорізької області, за рахунок земель державної форми власності, які надані у постійне користування під будівництво школи та дитячого садочка ВАТ “Завод “Прилив”, державна частка статутного капіталу якого становить 100%, допустила грубі порушення чинного земельного законодавства України, перевищивши надані їй законом повноваження, а також суттєво обмежила гарантоване Конституцією України право держави на землю.

За приписами ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, п.4.14 рішення сорок третьої сесії V скликання Бердянської міської ради № 12 від 29.05.2008р. “Про передачу у приватну власність та в оренду земельних ділянок громадянам”, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права ВАТ “Завод “Прилив” (позивача-2), як землекористувача земельної ділянки, оскільки відповідно до цього рішення земельна ділянка передається незаконно у власність іншій особі без згоди на це дійсного землекористувача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задовольняються у повному обсязі.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі по п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки заявлені позовні вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як розяснив Пленум Вищого господарського суду України в п.1 постанови від 17.05.2011р. № 6 “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин”, питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК.

Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

До спорів про право цивільне належать також спори, пов'язані з правом на використання природних ресурсів у господарській діяльності, гарантованим статтею 14 Конституції, главою 15 ГК України.

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III-V ЗК України:

- щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”);

- пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);

- про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства;

- про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок;

- про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

- пов'язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту;

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою;

- про стягнення шкоди, у тому числі упущеної вигоди, завданої порушеннями прав власників, у тому числі держави та територіальних громад, і користувачам земельних ділянок;

- інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.

Владні повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування реалізуються у відносинах, пов'язаних з управлінням у галузі використання, охорони земель і врегульованих розділом VII ЗК України, зокрема, із встановленням та зміною меж адміністративно-територіальних утворень, плануванням використання земель, землеустроєм, веденням державного земельного кадастру, моніторингом земель, а також у відносинах охорони земель та контролю за їх використанням, врегульованих розділом VI ЗК України. Рішення або інший індивідуальний акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, пов'язаний із здійсненням повноважень управління у відповідних галузях, є правовим актом, спрямованим на реалізацію владних повноважень.

Відповідні акти мають обов'язковий характер з ознаками, притаманними публічно-правовим відносинам.

Відповідно до частини третьої статті 19 ГК України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю у сферах використання і охорони земель, вод і лісів, відтворення водних ресурсів і лісів. Ці відносини пов'язані з здійсненням державної влади і мають публічно-правовий характер.

В силу приписів частини першої статті 16 Закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності” спори, пов'язані із зверненням до адміністративного суду органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з позовом про примусове відчуження від власника необхідних для суспільних потреб земельних ділянок, не підлягають вирішенню в господарських судах.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:

справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно статті 16 ГПК України, якою встановлено виключну підсудність справ, справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Оскільки відповідача Запорізьку міську раду не віднесено до переліку органів, зазначеному в ч. 4 ст. 16 ГПК України, матеріали справи № 3/5009/5759/11 не містять державну таємницю, то цілком очевидно, що спір про визнання недійсним пункту 4.14 рішення сорок третьої сесії V скликання Бердянської міської ради № 12 від 29.05.2008р. “Про передачу у приватну власність та в оренду земельних ділянок громадянам”, яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 (71100, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку площею 0,0611га, розташовану АДРЕСА_2 в м. Бердянську Запорізької області, підвідомчий господарському суду Запорізької області.

Провадження у справі № 3/5009/5759/11 порушено 29.09.2011р., таким чином приписи п.п. “1)” п. 2 ст. 10 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 08.07.2011р. N 02/163-48, яким внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, судом не застосовується.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 4.14 рішення сорок третьої сесії V скликання Бердянської міської ради № 12 від 29.05.2008р. “Про передачу у приватну власність та в оренду земельних ділянок громадянам”, яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 (71100, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку площею 0,0611га, розташовану АДРЕСА_2 в м. Бердянську Запорізької області.

3. Стягнути з Бердянської міської ради Запорізької області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської ради, 2, ідентифікаційний код 02140805) в доход Державного бюджету України (отримувач Державний бюджет Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, банк отримувач: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 34677154, рахунок № 31119095700007, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095) 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. держмита.

4. Стягнути з Бердянської міської ради Запорізької області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської ради, 2, ідентифікаційний код 02140805) в доход Державного бюджету України (отримувач Державний бюджет Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, банк отримувач: Головне управління Державного казначейства у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 34677145, рахунок № 31212259700007, код бюджетної класифікації 22050000, символ звітності банку 264) 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 11.11.2011р.