Рішення № 19242938, 31.10.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.11 Справа № 17/5009/5186/11

Суддя Корсун В.Л.

за позовною заявою: публічного акціонерного товариства “Київський маргариновий завод”, 03039, м. Київ, пр-т Науки, 3

до відповідача: приватного підприємства “Виробнича-комерційна фірма “Базис”, 69098, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 98

про визнання договору недійсним

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 19.09.11 № 819

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 25.10.11 № 35

СУТЬ СПОРУ:

31.08.11 до господарського суду Запорізької області звернулось публічне акціонерне товариство “Київський маргариновий завод” (далі ПАТ “Київський маргариновий завод”) з позовною заявою до приватного підприємства “Виробнича-комерційна фірма “Базис” (надалі ПП “ВКФ “Базис”) про визнання договору поставки від 10.02.11 № 17ВУ недійсним.

Ухвалою від 31.08.11 судом порушено провадження у справі № 17/5009/5186/11, судове засідання призначено на 29.09.11. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи.

В судовому засіданні 29.09.11 судом оголошувалась перерва до 31.10.11.

За заявою представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні 31.10.11, на підставі ст. ст. 821, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін розяснено про час написання рішення у повному обсязі.

Позивач на позовних вимогах наполягав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначав наступне. 10.02.11 між сторонами у справі укладено договір поставки № 17ВУ на виконання умов якого відповідач передав позивачу олію соняшникову нерафіновану, не дезодоровану у кількості 36,676 тонн загальною вартістю 433274,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 72212,33 грн. Факт поставки підтверджується видатковою накладною від 10.02.11 № РН-0000012. Платіжним дорученням від 16.02.11 № 535 позивач оплатив поставлений товар в повному обсязі. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ “Київський маргариновий завод” з питань правових відносин з ПП “ВКФ “Базис” за період з 01.02.11 по 28.02.11, за результатами якої складено акт від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799. Згідно з цим актом, укладений між сторонами договір суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України. Крім того, вказаним актом встановлено, що договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, в результаті чого він є фіктивним правочином. Отже, на думку позивача, оскільки згідно з висновками ДПІ, викладеними в акті перевірки від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799, договір поставки від 10.02.11 № 17ВУ, є нікчемним, позивач, керуючись ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, просить суд позов задовольнити та визнати договір поставки від 10.02.11 № 17ВУ недійсним.

Відповідач у відзиві від 10.10.11 на позовну заяву проти позовних вимог заперечив повністю зазначивши, що жодних доказів, крім посилання на акт державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 на підтвердження того, що спірний договір суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України позивачем не надано. Акт перевірки ДПІ, на думку відповідача, не є нормативним актом оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово. Також цей акт не є правовим актом індивідуальної дії, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обовязкові для виконання позивачем. В силу ст. 35 ГПК України акт ДПІ від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 та зазначені в ньому відомості не є підставою для звільнення від доказування. Отже, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених вимог. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.11 між відкритим акціонерним товариством “Київський маргариновий завод”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Київський маргариновий завод” (Покупець), та приватним підприємством “Виробнича-комерційна фірма “Базис” (Постачальник) укладено договір поставки № 17ВУ, за умовами якого (п. 1.1. договору) Постачальник зобовязався передати в установлений строк у власність Покупця товар згідно Специфікації, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, товар постачається партіями. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість товару, у кожної партії, що постачається згідно цього договору, визначається в Специфікаціях до договору, які вступають в силу з моменту підписання обома сторонами, і є його невідємною частиною.

Договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31.12.11, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ “Київський маргариновий завод” ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ “Київський маргариновий завод” з питань правових відносин з ПП ВКФ “Базис” за період з 01.02.11 по 28.02.11”. Відповідно до змісту вказаного акту, до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надійшов акт ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 29.04.11 № 69/23-5/20493453 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП ВКФ “Базис” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.11 по 28.02.11. В акті вчинено запис, що підприємством ПП ВКФ “Базис” без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, проведено документально фактично не здійснені господарські операції з ТОВ “Доміно 2010”, ВАТ “Мелітопольський ОЕЗ” для надання податкової вигоди - ВАТ “Мелітопольський ОЕЗ”, ВАТ “Київський маргариновий завод”. Згідно висновку викладеного в акті перевірки від 29.04.11 № 69/23-5/20493453, (…) операції купівлі-продажу між ТОВ “Доміно 2010”, ТОВ “Радар”, ВАТ “Мелітопольський ОЕЗ” та ПП ВКФ “Базис” не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до вигодо набувача - ВАТ “Мелітопольський ОЕЗ”, ВАТ “Київський маргариновий завод”. Враховуючи викладене, відповідно до акту перевірки, правочин ВАТ “Київський маргариновий завод” з ПП ВКФ “Базис” є нікчемним.

Предметом позову у справі № 17/5009/5186/11 є визнання договору поставки від 10.02.11 № 17ВУ недійсним з підстав наявності фактів, встановлених в акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ “Київський маргариновий завод” з питань правових відносин з ПП ВКФ “Базис” за період з 01.02.11 по 28.02.11”.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою для недійсності вчиненого договору, як вказує позивач, є наявність у змісті акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ “Київський маргариновий завод” з питань правових відносин з ПП ВКФ “Базис” за період з 01.02.11 по 28.02.11” висновку про те, що позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Юридичною формою рішень державного чи іншого органу є акт - офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальний акт), то вони породжують права і обов'язки тільки у того субєкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Акт перевірки від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 складений ДПІ у Голосіївському районі м. Києва за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ “Київський маргариновий завод” не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.

Також цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обовязки у ПАТ “Київський маргариновий завод”.

Тобто, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обовязкові для виконання ПАТ “Київський маргариновий завод”.

Зазначений акт перевірки, як і інші подібні документи, складені посадовими особами податкових органів (у т.ч. їх керівниками чи заступниками керівників), а саме: акти документальних перевірок, акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, повязаних із обчисленням і сплатою податків (обовязкових платежів), довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо, не можуть розглядатись як нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії.

Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії.

Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 1). Факти, встановлені рішенням господарського суду (…) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2). Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. 3). Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ч. 4). Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Поняття і види доказів визначено статтею 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ч. 2).

Розглядаючи справу суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ін. особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи. Які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34).

Враховуючи, що акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 25.07.11 № 358/1-23-40-32798799 та зазначені в ньому відомості в силу вимог ст. 35 ГПК України, не є підставою для звільнення від доказування, а позивачем в ході розгляду справи не надано належних доказів на підтвердження недодержання сторонами в момент вчинення спірного правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України для визнання судом спірного правочину недійсним, суд не вбачає правових підстав для визнання договору від 10.02.11 № 17ВУ недійсним.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, у задоволенні позову судом відмовляється.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 45, 22, 33, 34, 49, 69, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя В.Л. Корсун

Повне рішення складено 07.11.2011