Рішення № 19218758, 01.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/17901.11.11

За позовом Приватного підприємства «Міратех Телеком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»

про стягнення 166818,82 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 001-27 від 27.01.2011 р.;

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Міратех Телеком»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»про стягнення з відповідача на користь позивача 166818,82 грн., а саме: 128016,91 грн. основного боргу, 29354,27 грн. збитків від інфляції, 9447,64 грн. 3% річних. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов Договору поставки № 01/02/09 від 01.02.2009 р. щодо оплати поставленої продукції, в звязку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило нарахування 3% річних та збитків від інфляції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/179, розгляд справи призначено на 01.11.2011 р.

В судовому засіданні 01.11.2011 р. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 01.11.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/179 не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 01.11.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2009 р. між Приватним підприємством «Міратех Телеком»(далі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будресурс»(далі Покупець) укладено Договір поставки № 01/02/09 (далі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобовязується поставляти Покупцю окремими партіями заморожені м'ясо птиці та інші продукти/напівфабрикати із мяса птиці в асортименті, іншу продукцію, вказану у накладних (далі продукція), а Покупець зобовязується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату в порядку та на умовах, визначених Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору загальна сума Договору складає загальну вартість продукції, поставленої Постачальником Продавцю в рамках даного Договору.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одинцю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до Договору (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.5 Договору кожна партія продукції, що постачається оформлюється видатковими накладними.

Пунктом 7.1 Договору сторонами погоджено, що Покупець зобовязаний оплатити кожну окрему партію поставленої продукції. Оплата продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів з моменту поставки продукції Покупцю.

Строк дії Договору сторонами погоджено з моменту його підписання (01.02.2009 р.) і до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим Договором.

На виконання вказаних вище умов Договору, 01.02.2009 р. сторонами було підписано та скріплено печатками додаток № 1 до даного Договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем за видатковою накладною № РН-0030.1 від 23.02.2009 р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 128016,91 грн. Поставлений на підставі вказаною видатковою накладною товар повністю відповідає специфікації № 1 від 01.02.2009 р., яку підписано сторонами та скріплено печатками підприємств..

Факт одержання товару підтверджується підписом уповноваженої особи та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»на видатковій накладній № РН-0030.1 від 23.02.2009 р. (належним чином завірену копію якої долучено до матеріалів справи) та не заперечується відповідачем у справі.

Проте, відповідач в порушення покладеного на нього Договором та чинним законодавством України обовязку по оплаті поставленого товару не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідачем всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів на спростування позовних вимог й зокрема, погашення суми боргу у встановлений п. 7.1 Договору строк суду не надано.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою Договір поставки № 01/02/09 від 01.02.2009 р. є договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, всупереч наведених норм права, не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.

При цьому, суд відзначає, що між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звіряння № б/н за період з 01.02.2009 р. по 26.10.2011 р. (оригінал якого наявний в матеріалах справи), з якого вбачається, що сторонами погоджено розмір основної заборгованості за взаємними розрахунками відповідача перед позивачем, яка становить 128016,91 грн., зауважуючи, що вказаний акт звіряння № б/н згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не є первинним документом.

Разом з тим, що позивачем на адресу відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України направлено вимогу № 16-10-09 від 16.10.2009 р. з проханням сплатити існуючу заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на вказану вимогу Приватного підприємства «Міратех Телеком»надано відповідь, відповідно до якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Будресурс»визнано свою заборгованість станом на жовтень 2010 р. в розмірі 128016,91 грн.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 128016,91 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 128016,91 грн. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 9447,64 грн. 3% річних та 29354,27 грн. збитків від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Пунктом 8.3 Договору сторонами погоджено розмір відсотків річних, а саме 3% від суми грошових коштів, що знаходяться в неправомірному користуванні Покупця, які справляються по день сплати сум цих коштів Постачальнику.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

З поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції, які мають відємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційних нарахувань, що підлягає стягненню з відповідача становить 28419,75 грн.

Разом з тим, суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунком 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 9447,64 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката, суд встановив наступне.

На підтвердження наданих позивачу послуг адвоката, Приватним підприємством «Міратех Телеком»надано суду Договір № 0001-27 про надання правової допомоги від 21.01.2011 р., квитанцію до прибуткового касового ордера № 27 від 31.01.2011 р. та довіреність адвоката № 001-27 від 27.01.2011 р., діючого на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3670/10 від 22.05.2008 р. ОСОБА_1

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», в якій зазначається, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

Аналіз поданих позивачем на обґрунтування понесених витрат на правову допомогу документів дає підстави стверджувати, що між позивачем та ОСОБА_1 27.01.2011 р. укладено Договір про надання правової допомоги № 001-27, за яким останній зобовязується здійснити комплекс адвокатських послуг щодо захисту інтересів позивача по веденню та представництву по справі за позовом Приватного підприємства «Міратех Телеком»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»про стягнення заборгованості.

Відбиток печатки ОСОБА_1 на даному договорі свідчить про те, що вказана особа є адвокатом у розумінні положень ГПК України та Закону України «Про адвокатуру».

Згідно з п. 4.1 вказаного вище Договору вартість послуг адвоката складає 5000,00 грн.

Оплату позивачем витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн. підтверджує й залучена до справи квитанція № 27 від 31.01.2011 р.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Організаційні форми діяльності адвокатури встановлені в ст. 4 Закону України «Про адвокатуру».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Стаття 12 даного Закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/УІ), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України»заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до п. 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»№ 02-5/78 від 04.03.1998 р., вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обмеження розміру оплати послуг адвоката, та враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, а також розмір заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про вмотивованість стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, які входять до складу судових витрат в розмірі 5000,00 грн.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс»(03143, м. Київ, вул. Заболотного, б. 15; ідентифікаційний код 32614557) на користь Приватного підприємства «Міратех Телеком»(03118, м. Київ, вул. Козацька, б. 118; ідентифікаційний код 32245601) 128016 (сто двадцять вісім тисяч шістнадцять) грн. 91 коп. основного боргу, 28419 (двадцять вісім тисяч чотириста девятнадцять) грн. 75 коп. збитків від інфляції, 9447 (девять тисяч чотириста сорок сім) грн. 64 коп. 3% річних, 1 661 (одна тисяча шістсот шістдесят одну) грн. 48 коп. державного мита, 235 (двісті тридцять пять) грн. 05 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000 (пять тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 02.11.2011 р.