Рішення № 19217622, 07.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 203

РІШЕННЯ

Іменем України

07.11.2011Справа №5002-29/4426-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТТА» (61040, м. Харків, вул. Швидкісна, 43, ЄДРПОУ 25196855);

До відповідача Колективного підприємства «Альянс» (95033, м. Сімферополь, вул. Глінки/Дерюгіної, 57в/2а, ЄДРПОУ 32468182);

Про визнання недійсним договору

Суддя Башилашвілі О.І.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1, представник, довіреність від 31.10.2011р.;

Від відповідача ОСОБА_2, представник, довіреність від 28.09.2011р.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОТТА» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача колективного підприємства «Альянс» з позовними вимогами про визнання договору субпідряду від 26.07.2010 року № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний недійсним, а також застосування до даної угоди наслідків недійсності нікчемного правочину. Крім того позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати, понесені ним при подачі позову до суду.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що вказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочинах, є таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та порушує ч.1, 5 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228, 626, 629, 662, 655, 656 ЦК України та ст.207 ГК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 19.10.2011року позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТТА» прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.11.2011р., за результатами якого оголошено перерву в засіданні, позивач надав заяву в порядку ст. 22 ГПК України, згідно з якою просить у звязку з допущеною помилкою, при написанні прохальної частини позову, визнати договір субпідряду №1313 від 26.07.2010р. недійсним, в іншій частині вимоги залишити без змін та надав копії документів, зокрема акт ДПІ, які оглянуті у судовому засіданні та долучені в матеріали справи. Заяву позивача в порядку ст. 22 ГПК України суд вважає можливим задовольнити.

Відповідач у судове засідання 01.11.2011р. надав відзив на позов від 31.10.2011р., який судом оглянуто в судовому засіданні та долучено в матеріали справи. У своєму відзиві проти позову відповідач зазначав, що спірний договір не містять ознак недійсності (нікчемності) та позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що спірний договір порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Навпаки, наявність у відповідача відповідних дозвільних документів, матеріально-технічної бази, а також наявність у позивача усієї первісної бухгалтерської документації, її відображення в обліку та податковій звітності, сплати податків сторонами до державного бюджету, проведення розрахунків за спірним договором свідчать про реальність спірного договору.

У продовженому судовому засіданні 07.11.2011р. позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на задоволенні останніх та надав копії статутних документів, які судом долучені в матеріали справи.

Відповідач у судовому засіданні 07.11.2011р. проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

У судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представників сторін, суд -

встановив:

26.07.2010 року між ТОВ «Лотта» та КП «Альянс» було укладено договір субпідряду № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний Вартість робіт за договором складає 27925721,09 грн. з ПДВ. У відповідності до умов даного договору ТОВ «ЛОТТА» було придбано ряд необхідних будівельних матеріалів, меблів та обладнання для оснащення даного вагономийного депо.

Загальна сума виконаних робіт з будівництва вагономийного комплексу Харківської вагонної дільниці ст. Харків-Сортувальний за вказаний період складає 6049321,70 (шість мільйонів сорок девять тисяч триста двадцять одна грн.)70 коп., що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 р. (Типова форма КБ-3) від 24.12.2010 р. На суму 3024642,85 грн. з ПДВ. Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 р. (Типова форма КБ-2в) від 24.12.2010 р. На суму 2221948,93 грн. з ПДВ. Актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 р. (Типова форма КБ-2в) від 24.12.2010 р. На суму 802693,92 грн. з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи умови спірного договору були сторонами виконані в зазначеному обсязі. Це підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками накладні на переданий товар , акти приймання передачі обладнання і інші документи, складені по результатам господарської діяльності між підприємствами ТОВ «Лотта» та КП «Альянс» за підписами та печатками обох сторін правочину.

Аналізуючи вищевказані документи, суд дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість» та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірних правочину), якими обумовлено всі істотні умови договору.

Позивач посилається на те, що договір субпідряду від 26.07.2010 року № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний суперечить вимогам діючого законодавства, є таким, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та порушують ч.1, 5 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228, 626, 629, 662, 655, 656 ЦК України та ст.207 ГК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Як встановлено частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положення ч. 1 ст.215 ЦК України встановлюють, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договорів відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Суд встановив, що висновки позивача про те, що договір субпідряду від 26.07.2010 року № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний є нікчемним та недійсним ґрунтуються, зокрема на підставі висновків Акту перевірки від 23.03.2011р. № 3131/23-4/35096833 (складений фахівцями ДПІ в м. Сімферополь) „ Про результати позапланової виїзної перевірки КП“Альянс” за жовтень, листопад, грудень 2010 року.

Посилання позивача, на акт перевірки від 23.03.2011р. № 3131/23-4/35096833 (складений фахівцями ДПІ в м. Сімферополь) «Про результати позапланової виїзної перевірки КП “Альянс” за жовтень, листопад, грудень 2010 року), яким нібито встановлено недодержання вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених КП «Альянс» та покупцями, у т.ч. ТОВ „Лотта” повністю спростовуються матеріалами справи, які свідчать про факт виконання спірного договору.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що висновок податкового органу та позивача щодо відсутності факту поставки товарів (робіт, послуг) внаслідок відсутності трудових ресурсів, складських приміщень та транспорту, як необхідних факторів для здійснення господарської діяльності, зроблений на припущенні. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон повязує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем, всупереч вимог ст.4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Хоча податковий орган і використав в акті перевірки від 23.03.2011р. № 3131/23-4/35096833, складений фахівцями ДПІ в м. Сімферополь, «Про результати позапланової виїзної перевірки КП “Альянс” за жовтень, листопад, грудень 2010 року такий термін, як «нікчемний правочин», позивач, спираючись виключно на висновки податкового органу, не звернув увагу на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Податковим органом, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Як свідчать матеріали справи, відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за якими спірний договір субпідряду від 26.07.2010 року № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний або окремі його умови визнані відповідними судами недійсними. Крім того, жодна із вищезазначених норм Цивільного та Господарського кодексів України не містить таких підстав для визнання правочину нікчемним та недійсним які зазначені у в акті перевірки від 23.03.2011р. № 3131/23-4/35096833 «Про результати позапланової виїзної перевірки КП “Альянс” за жовтень, листопад, грудень 2010 року та наведені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон повязує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір субпідряду № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частина 2 та частина 3 цієї ж статті встановлюють, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, договір підписаний двома сторонами, в ньому зазначені всі необхідні умови, що характерні для договорів такого виду. Крім того, сторони вчинили всі необхідні дії, спрямовані на виконання зобовязань, які виникли на підставі спірного договору.

Надані позивачем в обґрунтування позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору субпідряду № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний були направленні на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з цього договору. Таким чином, спірний правочин (субпідряду № 1313 на будівництво вагономийного комплексу на 600 вагонів на добу на Харківській вагонній дільниці №1 ст. Харків-Сортувальний) спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положення ст. 33 ГПК України встановлюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з положеннями ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Стаття 43 ГПК України встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору та застосування до нього наслідків недійсності є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на позивача в порядку ст.49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБашилашвілі О.І.