Рішення № 19217351, 01.01.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

01.01.2011Справа №5002-7/4456-2011

За позовом Приватного підприємства «Фірма «Кенгуру» (95033, м. Сімферополь, вул. Лугова, 6, ідентифікаційний код 31095569)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47, ідентифікаційний код 32973371)

Про стягнення 14382,94 грн.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1, предст., дов. №451 від 01.02.2011 р.

Від відповідача не зявився.

Сутьспору Приватне підприємство «Фірма «Кенгуру» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» 14382,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обовязків за договором поставки №450168-СС від 18.10.2010 р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 14382,94 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, Приватне підприємство «Фірма «Кенгуру» просить зобовязати ТОВ «Стайер» надати ПП «Фірма «Кенгуру» офіційну інформацію про реалізацію товару для розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат для збільшення ціни позову.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

18.10.2010 р. між Приватним підприємством «Фірма «Кенгуру» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайер» (Покупець) був укладений договір поставки №450168-СС, пунктом 1.1 якого передбачено, що Постачальник зобовязується поставити товар в строки, обумовлені даним договором, згідно замовлення покупця, що є невідємною частиною договору, а покупець прийняти його та оплатити на умовах. Обумовлених в додатку №4 до цього договору «Додаткові умови», що є невідємною частиною договору.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка підтверджує факт передачі товару (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 7.2 Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в строк, встановлений сторонами в пункті 6 додатку №6 до цього договору «Додаткові умови».

Згідно з додатком до договору «Додаткові умови» покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника від суми реалізованого покупцем товару кожні 30 календарних днів.

Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання умов договору був переданий товар на загальну суму 15030,77 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а. с. 21-23).

Проте, вартість товару в повному обсязі оплачена на була, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 14382,94 грн., яку позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 14382,94 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обовязків за договором поставки №450168-СС від 18.10.2010 р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, у звязку з чим вимоги Приватного підприємства «Фірма «Кенгуру» про примусове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14382,94 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У той же час, стосовно позовних вимог про спонукання відповідача надати ПП «Фірма «Кенгуру» офіційну інформацію про реалізацію товару для розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат для збільшення ціни позову суд зазначає, що наведеною вимогою позивач фактично просить суд створити належні умови для предявлення нових вимог в рамках цієї справи, що суперечить принципу рівності всіх учасників перед законом і судом.

Так, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність субєктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обовязку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобовязаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обовязку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.

Отже, суд вважає, що вимоги позивача про спонукання відповідача надати інформацію щодо реалізації товару для подальшому збільшення ціни позову суперечать принципам рівності та змагальності, а тому задоволенню не підлягають. При цьому вказані вимоги за своєю суттю не є позовними, у звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47, ідентифікаційний код 32973371) на користь Приватного підприємства «Фірма «Кенгуру» (95033, м. Сімферополь, вул. Лугова, 6, ідентифікаційний код 31095569) 14382,94 грн. заборгованості, 143,83 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 04.11.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.