Рішення № 19217336, 03.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2011Справа №5002-32/4025-2011 За позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523).

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (97576, АДРЕСА_2; 97571, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про розірвання договору оренди, спонукання до виконання певних дій та стягнення 226437,57 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_3, представник, дов. № 02 від 04.01.2011р.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди нежитлових приміщень, які належать комунальної власності м. Сімферополя № 25/4 від 01.01.2004р., площею 234,0 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3, який був складений між КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, та стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 226437,57 грн.

Ухвалою господарського суду від 21.09.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 04.10.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 04.10.2011р., від 24.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, відповідачем не виконувались обовязки зі сплати орендної плати за договором оренди, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 222000, 00 грн., що і стало приводом для звернення позивача то суду із позовом про стягнення заборгованості та розірвання договору. Крім того, позивач просить суд зобовязати відповідачку повернути орендоване приміщення шляхом виселення.

Відповідач , втретє, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Крім того, Господарським судом направлялась кореспонденція за всіма відомим адресами відповідача, у тому числі й за адресою, що міститься у довідці з ЄДРЮОФОП на відповідача (а.с. 56).

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання відповідачем відзиву, якими він без поважних причин не скористався.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого передбаченого статтями 22, 33 Господарського процесуального кодексу України права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.11.2011р. в частині стягнення пені та компенсації експлуатаційних витрат позов залишений без розгляду.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2003 року між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Київського району міста Сімферополя та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлових приміщень №25/4. ( а.с. 14-15).

В якості підтвердження того, що сторони приступили до виконання обовязків за договором, 01.01.2004р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі . ( а.с. 20).

Відповідно до пункту 3.11 договору орендар зобовязаний своєчасно та у повному розмірі вносити орендодавцю орендну плату.

Пунктом 4.2 договору передбачено що орендна плата та інші платежі вносяться на рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця.

Згідно з пунктом 5.1 договору у разі невиконання умов цього договору, а також затримки платежів від двох місяців та більше, орендодавець вправі вимагати дострокового розірвання цього договору.

01.05.2005 року між сторонами було укладено угоду про зміну та доповнення договору оренди нежитлових приміщень №25/4 від 25.12.2003 року та викладено його у новій редакції (а.с. 16-17).

Додатковою угодою від 06.11.2008 року до договору оренди №25/4 від 01.01.2004 року пункт 3.1 викладено у наступній редакції: орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 з усіма змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України та складає без ПДВ за базовий місяць розрахунку 5514,45 грн. (а.с. 15, том 1).

З розрахунку заборгованості з орендної плати року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 222000, 31 грн. (а.с. 10).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна позиція міститься у статті 283 Господарського кодексу України. Відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 1 статті 19 вищезазначеного закону встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, як вказувалося вище, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення в межах визначеного заявником період стягнення від виконання обовязку із здійснення платежу з орендної плати.

Таким чином матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 222000, 31 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 4 170, 39 грн. експлуатаційних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2005р. між сторонами підписаний договір на компенсацію витрат балансоутримувачеві на утримання орендованих нежитлових приміщень ( а.с. 18).

Так, в пункті 2.1.1 зазначеного Договору сторони погодили, що розмір плати визначається кошторисом .

Орендар зобовязаний здійснювати ці оплати не пізніше 12-го числа місяця , наступного за розрахунковим, що сторони погодили пунктом 2.2.3 Договору.

Відповідно до розрахунку експлуатаційних платежів, який був отриманий відповідачкою, про що свідчить її підпис та печатка, розмір платежу складав 126, 36 грн. на місяць станом на 01.01.2004р. ( а.с. 19).

Проте позивач не надав суду обґрунтування нарахування експлуатаційних послуг по 154, 44 грн. за місяць, не зміг надати суду документів, які б підтвердили погодження між сторонами нового розміру компенсації витрат на експлуатаційні послуги.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 262, 33 грн. пені за прострочення заборгованості з орендної плати та 4, 54 грн. за прострочення компенсації за експлуатаційні послуги.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 7 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Так, при призначенні справи до розгляду, суд зобовязав надати позивача детальний обгрунтований розрахунок стягуваної суми.

Проте, позивач проігнорував вказану вимогу суду.

У розрахунку пені, наданому позивчем не зазначені ані період нарахування пені, ані платежі на які нараховується пеня ( а.с. 11, 13).

Ненадання позивачем детального обгрунтованого розрахунку пені позбавляють суд можливості первірити правільність нарахування її позиваечем, а отже й зробити висновок щодо обгрунтованості стягуваної суми в цій частині.

Також ненадання суду позивачем документального обгрунтування нарахування витрат на експлуатаційні послуги позбавляє суд можливості перевірити правомірність та банальну арифметичну правільність розрахунку позивача.

Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.

За таких обставин, суд змушений залишити позовні вимоги в частині нарахування пені та компенсацій витрат на експлуатаційні послуги без розгляду.

Стосовно вимоги позивача щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 25/4, необхідно зазначити наступне:

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам статті 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобовязань за договором оренди), їх сумісний розгляд не ускладнює вирішення справи а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому позиції щодо можливості висування в межах однієї позовної заяви вимог про розірвання договору та повернення обєкту оренди дотримується і Вищий господарський суд України, що вбачається із змісту пункту 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором оренди та застосування наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені та розірвання договору оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Посилання позивача на нездійснення орендних платежів як на підставу вимоги про розірвання Договору оренди, судом розцінюються, як обґрунтовані з огляду на наступне:

як вже зазначалося, за змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Загальні вимоги до виконання зобовязання сформульовані в статті 526 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Умова про внесення орендної плати, частиною 1 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» віднесена до істотних умов договору оренди у розумінні частини 1 статті 180 Господарського кодексу України та частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Дотримання зазначеної умови є обовязковим для Відповідача згідно статті 629 Цивільного кодексу України, а їх порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору згідно частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, які свідчать про наявність заборгованості з орендних платежів, а також ту обставину, що зазначена умова спірного договору є істотною, несплата орендних платежів, судом трактується як суттєве порушення умов договору у розумінні статі 610, пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно статті 611 цього Кодексу, законодавець визначає розірвання договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається перманентний характер порушення відповідачем договору оренди в частині оплати орендних платежів, оскільки заборгованість за договором оренди, проте за інший період, вже не одноразово була предметом розгляду в рамках інших справ ( а.с. 57-61).

Отже за таких обставин, з матеріалів справи вбачається недобросовісність виконання обовязків відповідачем, яка до того ж призвела до утворення дуже суттєвої заборгованості, що впливає на фінансовий стан орендодавця.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що у позивача є достатньо підстав, у розумінні частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, для дострокового розірвання спірного договору оренди.

Такий висновок узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в абзаці 2 пункту 13 Розяснення „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна” від 25.05.2000 р. N 02-5/237.

Положення частини 3 статті 291 Господарського кодексу України вимагають дотримання порядку розірвання, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

Проте, у світлі приписів статті 124 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002, обставини дотримання (недотримання) такого порядку взагалі не впливають на можливість застосування судом відповідного способу захисту порушених прав Позивача.

Аналогічна правова позиція сформульована в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Верховним судом України, з посиланням на Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спору) також зазначалося, що недотримання позивачем частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання Договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

За таких обставин, вимоги Позивача про розірвання спірного договору також підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд зобовязати відповідача повернути нежитлове приміщення.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві обєкт оренди.

Відповідачем доказів повернення обєкту оренди не надано.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи, та дійшовши висновку про те, що факт передачі нерухомого орендованого майна за договором позивачу не відбувся, встановивши наявність недотримання відповідачем умов договору оренди № 25/4 від 25.12.2003 р. та норм чинного законодавства, що безумовно порушує право позивача, суд вважає позовні вимоги позивача щодо зобовязання відповідача звільнити приміщення за адресою: вул. Набережна, 51 у м. Сімферополь обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, пунктом 5 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (97576, АДРЕСА_2; 97571, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523) 222000, 31 грн. заборгованості, 2390, 00 грн. державного мита, 231, 69 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

3.Розірвати договір оренди нежитлових приміщень № 25/4 від 01.01.2004р., укладений між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (97576, АДРЕСА_2; 97571, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523).

4.Зобовязати Фізичну особу підприємця ОСОБА_2 (97576, АДРЕСА_2; 97571, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути Комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційне обєднання Київського району м. Сімферополя» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Лермонтова, 17, ідентифікаційний код 05480523) нежитлове приміщення площею 234, 0 кв.м., розташоване за адресою м. Сімферополь, вул.. Набережна, 51..

5.В частині стягнення пені та компенсації експлуатаційних витрат залишити позов без розгляду.

6.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 04.11.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.