Ухвала суду № 19205515, 18.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2011 р. м. КиївК-20648/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Островича С.Е.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року

у справі № 25/83-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007 року , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі відповідач) задоволено. Визнано неправомірними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва, які полягають в неправильному застосуванні норм чинного законодавства України і неправильному встановленні порушення щодо неправомірності віднесення до валових витрат сум відсотків по кредиту, залученому для сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури міста згідно акту виїзної планової документальної перевірки № 407/23-8-231678114 від 29 серпня 2006 року, в результаті чого зменшено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток за перше півріччя 2006 року на суму 612625,00 грн. Повернуто ТОВ «Три О»з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 203,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В звязку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Три О»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 407/23-8-23167814 від 29 серпня 2006 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат за перше півріччя 2006 року нарахованих та сплачених протягом травня червня 2006 року відсотків за отриманий кредит згідно з договором № 1076-01-06 від 11 травня 2006 року, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит», на загальну суму 612 625,10 грн., які не повязані із веденням основної господарської діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки відповідача про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР не відповідають положенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України.

Однак, судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень не враховано, що вимоги про визнання неправомірними дій ДПІ у Печерському районі м. Києва в результаті чого зменшено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, у звязку з чим судам необхідно було відмовити у відкритті провадження у справі за зазначеним адміністративним позовом, а у разі відкриття провадження - закрити його у відповідності до вимог статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Адже, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення ТОВ «Три О»з позовною заявою) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З огляду на те, що компетенція органів державної податкової служби щодо зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток визначена, зокрема, Законом України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Законом № 334/94-ВР, то в даному випадку розцінити зазначені дії як порушення певних прав позивача можна було б лише у разі прийняття ДПІ у Печерському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення внаслідок неправильного визначення обєкта оподаткування податком на прибуток.

Оскільки, таке податкове повідомлення-рішення прийнято не було, обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 16 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року скасувати із закриттям провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийРибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.