Постанова № 19180502, 21.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2011                                                                                           № 56/170

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева М.Л.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.10.2011 року по справі № 56/170 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна», м. Київ на рішення господарського суду м. Києва від 27.07.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 01.08.2011 року) у справі № 56/170 (суддя – Джарти В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг

і Продаж Україна», м. Київ

до           товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіем-Сервіс»,

м. Київ

про: стягнення 1730,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіем-Сервіс», м. Київ про стягнення заборгованості в розмірі 1730,69 грн. за договором поставки товарів № 1642, з яких 1664,32 грн. сума основного боргу та 66,37 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року (підписаного 01.08.2011 року) позов задоволено частково: вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіем-Сервіс» на користь позивача 850,24 грн. основного боргу, 24,19 грн. пені, 51,54 грн. державного мита та 119,24 грн. інформаційних послуг. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна», м. Київ звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1664,32 грн. та пеню у розмірі 44,70 грн.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також, на думку скаржника, судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011 року по справі № 56/170 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 13.09.2011 року. Розгляд справи неодноразово відкладався, в зв’язку з невиконанням позивачем вимог ухвали апеляційного суду.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив. З матеріалів справи вбачається, що ухвала про прийняття до провадження апеляційної скарги та ухвали про відкладення розгляду справи разом з конвертами, повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідками відділення поштового зв’язку з зазначенням причини повернення, що було направлено відповідачу були повернуті з причин, що адресат за зазначеною адресою не проживає.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. А тому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначкою «за зазначеною адресою не проживає» та з урахуванням наявності всіх необхідних матеріалів справи для розгляду, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення апеляційним судом процесуальних дій. А відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує і позивач.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року по справі № 56/170 – частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.09.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» (надалі - постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юдіем - Сервіс» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки товарів № 1642 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов’язується передати покупцю, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати, товар в строки, визначені даним договором. Найменування, кількість, асортимент товару та вартість товару, що постачається за даним договором, визначається у заявці покупця та накладній. У випадку виникнення розбіжностей між даними заявки та даними товарної накладної, вірними вважаються дані, вказані в товарній накладній.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.2. договору право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару покупцем. При прийманні товару покупець зобов’язаний в накладній поставити підпис, вказавши при цьому розшифровку підпису, посаду особи, що приймає товар, та поставити печатку (штамп) організації, що прийняла товар. Відповідальність за неналежне оформлення накладних при прийнятті товару покладається на покупця, який зобов’язаний забезпечити прийняття товару та підписання накладних уповноваженою особою. При прийнятті товару на складі покупця перевірка повноважень робітників покупця зі сторони постачальника не вимагається. Порушення покупцем порядку встановленого оформлення накладних не є перешкодою для підтвердження факту прийняття товару.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що покупець здійснює оплату поставлених товарів протягом 35 календарних днів з дня поставки в гривні в формі готівкового або безготівкового розрахунку на розрахунковий рахунок, вказаний постачальником.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. 692 Цивільного кодексу України зазначено, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

На виконання умов договору позивачем поставлено товар на користь відповідача на загальну суму 2 041,30 грн. відповідно до видаткових накладних:

№ РН-104396 від 29.11.2010 р. на загальну суму 525,90 грн.

№ РН-104397 від 29.11.2010 р. на загальну суму 101,16 грн.

№ РН-107983 від 13.12.2010 р. на загальну суму 370,20 грн.

№ РН-107986 від 13.12.2010 р. на загальну суму 27,84 грн.

№ РН-111740 від 28.12.2010 р. на загальну суму 946,60 грн.

№ РН-111741 від 28.12.2010 р. на загальну суму 69,60 грн.

Отже, позивачем поставлено, а відповідачем отримано, про що свідчить підпис уповноваженої особи та штамп відповідача, товар на загальну суму 2 041,30 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач частково розрахувався за поставлений товар по видатковій накладній № РН104396 від 29.11.2010 року на суму 376,98 грн., що підтверджується позивачем. Таким чином, відповідач в порушення умов договору не виконав грошове зобов’язання та не розрахувався за поставлений товар в сумі 1664,32 грн.

Проте, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги частково, а саме зменшивши суму позову до 850,24 грн. суми основного боргу, виходив з того, що в матеріалах справи наявні накладні на повернення товару на загальну суму 814,08 грн. (№ LAR000001558 від 01.03.2011 року на загальну суму 649,20 грн. та № LAR000001559 від 01.03.2011 року на загальну суму 164,88 грн. (а.с. 22, 23).

Однак, з таким висновком не погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору № 1642 від 10.09.2010 року, позивачем здійснювалися поставки, починаючи з вересня 2010 року, а саме накладними № РН-089759 від 27.09.2010 р. на загальну суму 753,20 грн.; № РН-089760 від 27.09.2010 р. на загальну суму 69,60 грн.; № РН-094305 від 18.10.2010 р. на загальну суму 174,50 грн.; № РН-101212 від 16.11.2010 р. на загальну суму 467,50 грн.; № РН-101219 від 16.11.2010 р. на загальну суму 69,60 грн.; № РН-104396 від 29.11.2010 р. на загальну суму 525,90 грн.; № РН-104397 від 29.11.2010 р. на загальну суму 101,16 грн.; № РН-107983 від 13.12.2010 р. на загальну суму 370,20 грн.; № РН-107986 від 13.12.2010 р. на загальну суму 27,84 грн.; № РН-111740 від 28.12.2010 р. на загальну суму 946,60 грн.; № РН-111741 від 28.12.2010 р. на загальну суму 69,60 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу за поставлений товар лише на підставі накладних № РН-104396 від 29.11.2010 р. на загальну суму 525,90 грн.; № РН-104397 від 29.11.2010 р. на загальну суму 101,16 грн.; № РН-107983 від 13.12.2010 р. на загальну суму 370,20 грн.; № РН-107986 від 13.12.2010 р. на загальну суму 27,84 грн.; № РН-111740 від 28.12.2010 р. на загальну суму 946,60 грн.; № РН-111741 від 28.12.2010 р. на загальну суму 69,60 грн.

У видаткових накладних на повернення (№ LAR000001558 від 01.03.2011 року на загальну суму 649,20 грн. та № LAR000001559 від 01.03.2011 року на загальну суму 164,88 грн.) відсутні посилання на накладні по поставці товару, а тому ідентифікувати товар, який був повернутий та на підставі спірних накладних не можливо.

Колегія апеляційного суду, двічі зобов’язувала позивача надати докази щодо відповідності переліку повернутого товару накладним, що є предметом розгляду по даній справі. Однак, позивачем так і не виконано вимоги ухвали суду апеляційної інстанції. Внаслідок цього, перегляд рішення здійснюється за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та передчасного висновку, що товар повернуто саме по спірним накладним та в зв’язку з цим, суд першої інстанції безпідставно зменшив суму боргу на суму 814,08 грн.

До того ж, в матеріалах справи наявний двосторонній акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2011 року по 04.03.2011 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 664,32 грн., та 814,08 грн. за повернутий товар сторонами віднято (а.с. 24).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів оплати вартості товару на загальну суму 1 664,32 грн. не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань встановлений колегією апеляційного суду та по суті не оспорений відповідачем.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 66,37 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 3.4. договору у випадку прострочки оплати товару постачальник в односторонньому порядку нараховує на суму заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення оплати товару, поставленого за даним договором.

Враховуючи те, що апеляційним судом встановлено факт наявності боргу, то вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правомірно заявлені позивачем до стягнення у розмірі 66,37 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку, перевіреного колегією суддів апеляційного суду.

Таким чином, колегія апеляційного суду вважає висновок місцевого господарського суду щодо зменшення суми пені неправомірним.

В зв’язку з викладеним, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року у справі № 56/170 – частковому скасуванню.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року у справі № 56/170 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року у справі № 56/170 скасувати. Прийняти нове рішення:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіем - Сервіс» (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 60/5, кв. 2, ідентифікаційний код 36284434) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» (юридична адреса: 03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1; фактична адреса: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 201-203 (літера 2-А), ідентифікаційний код 35432061) суму основного боргу у розмірі 1664,32 грн., пеню у розмірі 66,37 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу..

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2011 року залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіем - Сервіс» (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 60/5, кв. 2, ідентифікаційний код 36284434) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» (юридична адреса: 03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1; фактична адреса: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 201-203 (літера 2-А), ідентифікаційний код 35432061) 51,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видати накази.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 56/170 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.10.11 (відправлено)