Постанова № 19174590, 15.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2011 р. Справа № 5005/1863/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ПАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"

на постанову від 14.06.2011 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№5005/1863/2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомНікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі:

Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області

доПАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"

третя особаНікопольська об'єднана державна податкова інспекція

про- стягнення збитків в сумі 48 424,66 грн.;

- звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 21.04.2011, №40; ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 03.10.2011 №166;

третьої особи: не з'явився;

Генеральної прокуратури України: старший прокурор відділу Ходаківський М.П., посвідчення від 27.10.2008, №147;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2011 (суддя О. Васильєв) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 (судді Р. Бахмат, Л. Лотоцька, О. Чаус) позовні вимоги задоволено частково. На користь позивача стягнуто 32 386,6 грн. збитків, завданих внаслідок зайняття земельної ділянки площею 1,1096 га на території Покровської сільської ради Нікопольського району за період з 01.07.2008 по 31.12.2010 р. У задоволенні вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовлено. Судові рішення мотивовані наявністю права власності відповідача на об'єкти, що розташовані на спірній земельній ділянці.

Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині стягнення з нього на користь держави 32386,06 грн. збитків і в цій частині в позові відмовити. Скаржник вважає, що апеляційним судом безпідставно застосовані ст.156 ЗК України, яка не передбачає стягнення збитків завданих самовільним зайняттям земельної ділянки; як і "Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 р. Судом не застосовувалась "Методика визначення розміру шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу" від 25.07.2007 р. Судом не дана оцінка тим фактам, що договори оренди землі не були своєчасно оформлені з вини Нікопольської РДА, а земельний податок відповідачем сплачено в повному обсязі (ст. ст.2, 13 ЗУ "Про плату за землю").

Розмір збитків визначено невірно, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Відповідно ст.10 ЗК "Про плату за землю" за такі ділянки плата справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області. В акті, на який посилається суд розмір збитків безпідставно розраховується за ставкою податку у розмірі 50% від грошової оцінки ріллі по області. Скаржник вважає, що вимоги позивача не були підтверджені належними доказами, що є порушенням вимог ст.32, 34 ГПК України. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адмінпорушення, припис з вимогою усунути порушення земельного законодавства, акт обстеження земельної ділянки позивач суду не представив, а тому судові рішення прийняті по недоведеним обставинам. Додаткові докази у справі прийняті апеляційним судом з порушенням вимог ст.101 ГПК України. Суд вийшов за межі заявлених позовних вимог без наявності заявленого позивачем клопотання. В позовній заяві не вказано на користь кого необхідно стягнути збитки. Суд самостійно визначився стягнути збитки на користь держави в особі Нікопольської РДА, чим порушив вимоги п.2 ст.83 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Нікопольською міжрайонною прокуратурою Дніпропетровської області проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства ВАТ "ОГЗК"при користуванні земельною ділянкою площею 1,1096 га лісового фонду для рекреаційного призначення (розміщення бази відпочинку), розташованої на території Покровської сільської ради Нікопольського району. За наслідками перевірки встановлено, що відповідач користується спірною земельною ділянкою за відсутності правовстановлювальних документів на неї та не сплачує плату за її користування в розмірі, передбаченому чинним законодавством. За наслідками перевірки комісією з визначення та відшкодування збитків (створеною відповідно до Розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 29.12.10 р. № 1067-р-10 на підставі вимог Постанови КМУ від 19.04.93 р. № 284 ) було розраховано збитки, завдані безоплатним користуванням відповідачем земельною ділянкою, в розмірі 48 424,66 грн. за період з 1 липня 2008 р. до 31 грудня 2010 р., про що складено відповідний акт від 30.12.10 р. ( т.1, арк. 12-13 ), затверджений розпорядженням голови райдержадміністрації № 1069-р-10 від 30.12.

Відповідачем не було надано господарському суду належних доказів на підтвердження наявності відповідного правовстановлюючого документу (договору оренди, державного акту на право власності або права постійного користування), що встановлює право користування або право володіння спірною земельною ділянкою 10 р. ( т.1, арк. 11 ).

Одночасно відповідачем надано на вимогу суду правовстановлювальні документи на обєкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці - витяги про реєстрацію права власності на будівлю їдальні ( інв.№1030 ) та будівлю спального корпусу (інв. № 1029), розташовані на території с. Олексіївна ( т.1, арк. 136, 137) .

Наявними в матеріалах справи доказами : довідкою Відділу Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області від 21.05.10 р. № 1752/4 ( т.2, арк. 138 ) ; довідкою ВАТ "ОГЗК"від 04.03.11 р. № 167-102 ( т.2, арк. 125 ) спростовуються твердження відповідача про невизначеність площі спірної земельної ділянки .

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно необхідно враховувати, що така особа має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, і відсутність у цієї особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з вищевикладеним висновком судів, зважаючи на наступне.

Положеннями ЗК України не визначена категорія "самовільне зайняття земельної ділянки".

Поряд з цим зміст визначеної категорії викладений в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", якою передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Аналіз викладених положень свідчить про те, що не вважається самовільним використанням земельної ділянки, тобто використанням без правовстановлюючих документів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства, таке, якщо щодо цієї земельної ділянки вчинений правомірний правочин або, якщо щодо цієї земельної ділянки вчинені правомірні дії. Правомірний правочин та дія передбачені чинним законодавством.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Судами попередніх інстанцій встановлено правомірне набуття Відповідачем права власності на будівлі, що розташовані на спірній земельній ділянці. Отже, відповідно до визначених положень ст. 120 ЗК України до відповідача перейшло право на земельну ділянку, що розташована під нерухомим майном, що йому належить на праві власності. Однак відповідно до ст. 125 ЗК України визначене право на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Незважаючи на відсутність зареєстрованого за відповідачем права на спірну земельну ділянку та користування нею без правовстановлюючих документів, щодо спірної земельної ділянки були вчинені правомірні дії, направлені на правомірне її користування та реєстрацію права на неї в установленому законом порядку.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що в даному випадку ст.212 ЗК України не може бути застосована, оскільки звільнення земельної ділянки шляхом знесення об'єктів нерухомості відповідача порушує його право власності на майно, оформлення в установленому порядку (Ухвала ВСУ від 04.10.2010 р. №32/184-09).

Що стосується плати за землю, яку відповідач використовував без належно оформлених документів, то суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Комісією з визначення та відшкодування збитків (створеною відповідно до Розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 29.12.10 р. № 1067-р-10 на підставі вимог Постанови КМУ від 19.04.93 р. № 284) було розраховано збитки, завдані безоплатним користуванням відповідачем земельною ділянкою, в розмірі 48 424,66 грн. за період з 1 липня 2008 р. до 31 грудня 2010 р., про що складено відповідний акт від 30.12.10 р. ( т.1, арк.12-13), затверджений розпорядженням голови райдержадміністрації № 1069-р-10 від 30.12.10 р. (т.1, арк.11) Станом на час прийняття рішення у справі відповідачем не надано доказів скасування чи визнання недійсним вищезазначеного розпорядження в установленому законом порядку. Відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції з липня 2008 р. та до 30.12.10 р. ) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності , не може бути меншою : для інших категорій земельтрикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Відповідно до ст.9 Законом України "Про плату за землю"( що діяв на час проведення розрахунку) податок за земельні ділянки, надані для оздоровчого та рекреаційного призначення, справляється з розрахунку 50 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Враховуючи вищезазначені обставини та приписи чинного законодавства, комісія встановила суму орендної плати за користування спірною земельною ділянкою відповідачем,яку б за наявності відповідного договору оренди землі, повинен був сплатити ВАТ "ОГЗК" за період з 01.07.2008 р. по грудень 2010 р.; та яку власник землі фактично не отримав 48 424,66 грн.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 року N 284.

Оскільки у відповідача відсутній державний акт на землю, договір оренди землі, суди дійшли висновку що відповідач зобов'язаний відшкодувати землевласнику збитки у вигляді не отриманих доходів за термін тимчасового невикористання земельної ділянки у вигляді не отриманої за цей період орендної плати.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

У випадках самовільного зайняття земельних ділянок та інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до ст. ст.211, 212 Земельного Кодексу, глава 51 та 82 Цивільного кодексу особами, які її заподіяли. Держава, як власник землі теж має право на відшкодування шкоди. Відповідно ст.156 Закону України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Відшкодування збитків здійснюється особами, з вини яких земельні ділянки не використовувалися. Судами встановлено, що відповідач набув право власності на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці але не оформив в установленому порядку право користування земельною ділянкою. За таких обставин суди дійшли правильного висновку що відсутність у даному випадку правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. У таких випадках ст.212 ЗК України застосуванню не підлягає (п.3.4. Постанови пленуму ВГСУ від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"). І як наслідок, розмір шкоди не може розраховуватися на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок" від 25.07.2007 р. Власники землі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків у випадках встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджених постановою КМУ від 19.04.1993 р. №284.

Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови №7 від 16.04.2004 р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" постановив, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських рад відповідно до порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затвердженим постановою КМУ від 19.04.199з р. №284). У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників землі та землекористувачів"

З наведеного слідує, що доводи скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини ? є безпідставними.

Стягуючи шкоду у вигляді упущеної вигоди (неотриманої орендної плати) на користь органів державної влади або місцевого самоврядування, суди крім спеціальних норм повинні брати до уваги загальні положення статі 22, глави 82 ЦК України, тобто слід встановлювати в діях винної особи всі чотири елементи складу цивільного правопорушення(протиправна поведінка,, збитки, причинний зв'язок між поведінкою та збитками і вина (ступень вини в розумінні ст.1193 ЦК України). Мають враховуватися дії щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб'єкта оформити право землекористування. На виконання цих вимог судами попередніх інстанцій встановлено що відповідач, з 2006 р. належним чином не оформив документи на землекористування і з цього часу власник землі не отримує очікувану орендну плату за землю. По розрахунку комісії збитки власника землі за період з липня 2008 по грудень 2010 р. склали 48424 грн. 66 коп. Відповідачем порушені вимоги ст. ст. 125, 126 ЗК України де вказано, що приступати до використання землі до встановлення її меж в натурі і одержання документу, що посвідчує право на неї (держакт, договір оренди)?забороняються. Відповідач використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач у встановленому порядку звертався до власника землі для оформлення договору оренди землі і отримав відмову. Відсутні і докази звернення до адмінсуду з вимогою до власника землі в установлені строки розглянути питання оренди землі відповідачем(ст.123 п.11 Земельного кодексу України). Таким чином вина РДА у неукладенні договору оренди землі не доведена.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з відповідача завдані позивачу збитки у вигляді неотриманої орендної плати.

Доводи скарги про неналежний розрахунок розміру збитків колегія суддів до уваги не приймає, оскільки додаткове дослідження доказів у справі виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, встановлені ст.1117 ГПК України. Доводи про порушення вимог ст. ст. 83 та 101 ГПК України безпідставні. Суди попередніх інстанцій за межі позовних вимог не виходили. Позивач просив стягнути 48424 грн. збитків і на його користь стягнуто 32386,06 грн. Відповідно ст.84 ГПК України зміст резолютивної частини рішення суду повинен містити найменування сторони на користь якої вирішено спір. Суд апеляційної інстанції виносив постанову без врахування додаткових доказів, наданих при апеляційній скарзі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута судами попередніх інстанцій відповідно встановленим обставинам з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням вимог процесуального права.

Підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11113 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 у справі №5005-1863/2011 без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун