Постанова № 19174395, 10.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2011 р. Справа № 5021/873/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г.

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргуСумської міської ради

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.07.11

у справі№5021/873/2011 господарського суду Сумської області

за позовомСумської міської ради

доЗакритого акціонерного товариства "Суми-Лада"

третя особаДержавна податкова інспекція в м. Суми

провнесення змін до договору

за участю представників сторін від:

позивача: не з"явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: ОСОБА_4 (дов. від 04.11.11),

третьої особи: не з"явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

ВСТАНОВИВ:

Сумська міська рада звернулася з позовом до ЗАТ "Суми-Лада", в якому просить вважати укладеними зміни до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 164 від 09.12.97 в частині розміру орендної плати, якими передбачити, що плата за землю вноситься землекористувачем у вигляді орендної плати на рік у розмірі 3,0% від нормативної грошової оцінки землі на рахунок міського бюджету щомісячно рівними частками до 30 числа місяця, наступного за звітним. Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, статтю 188 Господарського кодексу України та статтю 30 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 29.11.2005 р. орендна плата, а саме: розмір відсотку від нормативної грошової оцінки землі та сама нормативна грошова оцінка землі підлягають щорічній зміні, тобто як умовами договору, так і діючим законодавством встановлене волевиявлення контрагентів при укладенні договору забезпечити відповідність сплачуваної орендної плати за користування землею в кожному році поточній вартості земельної ділянки, встановленій на той момент законодавством.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.05.11, ухваленим суддею Кіяшко В.І., в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI від 03.06.08, яким внесено зміни до статті 21 Закону України "Про оренду землі", не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки набрав чинності з 04.06.08, тобто вже після укладення між сторонами даного спору договору оренди земельної ділянки, а тому суд вважає вимоги позивача про внесення змін до договору в частині розміру орендної плати безпідставними та такими, що суперечать статті 58 Конституції України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Медуниця О.Є. головуючого, Івакіна В.О., Пелипенко Н.М., постановою від 11.07.11 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих підстав, що позивачем було порушено вимоги статті 188 Господарського суду України, а саме не надіслано на адресу відповідача пропозицій щодо внесення змін до спірного договору, у зв"язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Сумська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 632, 651 Цивільного кодексу України, статей 2, 21, 30 Закону України "Про оренду землі", статтю 142 Конституції України, статтю 188 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.12.97 між Сумською міською радою та ЗАТ "Суми-Лада" був укладений договір тимчасового користування землею, відповідно до якого позивач передав відповідачу в тимчасове користування землю, загальною площею 3,21 га. Відповідно до пункту 1.2 Договору він є укладений строком на 25 років під виробничу базу. Згідно з пунктом 2 Договору сума орендної плати за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати у розмірі середньої ставки земельного податку і становить 1% на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Судами встановлено, що 26.12.07 рішенням Сумської міської ради № 1119-МР нормативна грошова оцінка земель м. Суми була відкоригована і перевищує розмір, за яким орендна плата обчислюється відповідачем. Докази скасування зазначеного рішення відсутні. 24.06.09 Сумською міською радою прийнято рішення № 2763-МР, яким затверджено розміри відсотків від грошової оцінки землі, що застосовуються для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Суми. Такий розмір для відповідача складає 3%. У вересні 2010 року Управління земельних ресурсів Сумської міської ради зверталось до відповідача з листами-повідомленнями про необхідність внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати в зв'язку з внесенням змін до статті 21 Закону України "Про оренду землі". У відповідях на листи-повідомлення відповідач відмовився вносити відповідні зміни. За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 3 червня 2008 року № 309-УІ (309-17) внесено зміни до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для інших категорії земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції вказане було залишено поза увагою, що призвело до винесення неправильного по суті рішення. Переглядаючи рішення місцевого господарського суду апеляційний суд вказаних недоліків не усунув. Крім того, апеляційний суд невірно застосував положення статті 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів. Так апеляційний господарський суд зазначив, що необхідною передумовою звернення зацікавленої сторони до господарського суду з позовом про розірвання договору чи про внесення змін до нього є надіслання пропозиції про розірвання такого договору другій стороні та сплив 20-денного строку з моменту одержання вимоги контрагентом, якщо остання позитивно не вирішена або залишена без відповіді. Водночас, колегія суддів визнає, що рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.02 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Відтак недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про внесення змін до договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до Господарського суду Сумської області. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.11 і рішення Господарського суду Сумської області від 19.05.11 у справі № 5021/873/2011 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя: Т.Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В.Швець