Постанова № 19174179, 09.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"09" листопада 2011 р. Справа № 5021/785/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В.,

суддівБарицької Т.Л.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011

та на рішеннягосподарського суду Сумської області від 07.06.2011

у справі№5021/785/2011 господарського суду Сумської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" в особі філії АТ "Укрексімбанк"

доВідкритого акціонерного товариства "Сумихімпром"

простягнення 55 156 221,47 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Борсук С.В.,

- відповідача Фанта Т.О.,

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.11.2011 №03.07-05/611 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя –Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.06.2011 у справі №5021/785/2011 (судді: Коваленко О.В., Спиридонова Н.О., Заєць С.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011 (судді: Здоровко Л.М., Плахов О.В., Шутенко І.А.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" в особі філії АТ "Укрексімбанк" (надалі позивач/банк) до Відкритого акціонерного товариства "Сумихімпром" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 15105К75 від 06.12.2005 зі змінами та доповненнями в сумі 29 674 874,01 грн., з яких 23 880 000,00 грн. борг по кредиту, 3 525 417,53 грн. борг по процентам за користування кредитом, 149 302,66 грн. борг по комісії за управління кредитною лінією, 11 930,11 грн. борг по комісії за зміну умов договорів, 2 108 223,71 грн.; заборгованість по кредитному договору № 11508К10 від 16.10.2008 зі змінами та доповненнями в сумі 25 481 347,46 грн., з яких 18 958 077,38 грн. борг по кредиту, 4 726 968,75 грн. борг по процентам за користування кредитом, 119 435,85 грн. борг по комісії за управління кредитною лінією, 10 426,90 грн. борг по комісії за зміну умов договорів, 1 666 438,58 грн. пені.

Крім того, частково задоволено заяву Відкритого акціонерного товариства "Сумихімпром" про розстрочення виконання рішення господарського суду Сумської області та розстрочено виконання судового рішення у справі № 5021/785/2011 на 12 місяців шляхом сплати позивачу рівнозначних платежів за таким графіком:

1. до 09.07.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

2. до 09.08.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

3. до 09.09.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

4. до 09.10.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

5. до 09.11.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

6. до 09.12.2011 року –4 596 351 грн. 79 коп.

7. до 09.01.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

8. до 09.02.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

9. до 09.03.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

10. до 09.04.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

11. до 09.05.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

12. до 09.06.2012 року –4 596 351 грн. 79 коп.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині часткового задоволення його заяви про розстрочку виконання судового рішення та зменшення штрафних санкцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення в частині розстрочення виконання рішення на 12 місяців та прийняти нове рішення, яким розстрочити виконання рішення на 18 місяців рівними частинами та зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

Відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимоги позивача стягнути з відповідача заборгованість, яка складається з основного боргу за кредитними договорами № 15105К75 від 06.12.2005 та № 11508К10 від 16.10.2008, боргу по сплаті процентів за користування кредитними коштами, боргу по комісії за управління кредитною лінією, боргу по комісії за зміну умов договорів, пені.

Підставами позову є порушення відповідачем виконання грошових зобов'язань за вказаними кредитними договорами.

Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій погодились із доводами позивача, та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 536, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України, задовольнили позовні вимоги в повному обсязі.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

При прийнятті судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій, керуючись вищенаведеними нормами, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, встановивши, що: ? 06.12.2005 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №15105К75, відповідно до умов якого з урахуванням укладених до нього додаткових угод, позивач надав відповідачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в сумі 3 000 000,00 дол. США; ? 16.10.2008 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №1І508К10, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до нього, позивач надав відповідачу кредит у сумі 18 958 077,38 грн.; ? за кредитним договором №15105К75 відповідач був зобов'язаний повернути кредитні кошти до 10.09.2010, а за договором №1І508К10 –до 16.10.2010; ? крім того, за вказаними кредитними договорами відповідач був зобов'язаний сплачувати проценти, за користування кредитними коштами, комісії за управління кредитною лінією, комісію за зміну умов кредитних договорів; ? всупереч умов вказаних кредитних договорів, відповідач не виконав покладених на нього зобов'язань, як в частині повернення кредитних коштів, так і в частині сплати процентів за користування кредитними коштами та комісій; ? позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-претензіями з вимогами погасити заборгованість за кредитними договорами, які залишились без реагування з боку відповідача, прийшли до правомірних висновків про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи у місцевому господарському суді, відповідач подав заяву про розстрочення виконання рішення у даній справі на 18 місяців та про зменшення на 50% належних до сплати штрафних санкцій, яка (заява) була задоволена частково, а саме: розстрочено виконання прийнятого у даній справі судового рішення на 12 місяців, а не на 18 місяців, як того просив відповідач, в задоволенні зменшення штрафних санкцій –відмовлено повністю.

У касаційній скарзі, як зазначалося вище, скаржник оскаржує прийняті у даній справі судові рішення виключно в частині часткового задоволення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, його заяви про розстрочення виконання рішення у даній справі та про зменшення розміру штрафних санкцій, при цьому посилається на те, що такі дії судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення заяви можуть призвести до блокування роботи підприємства. Крім того, скаржник заявляє, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що боржник (відповідач) не є недобросовісним боржником, а наявність стягнутої судовим рішенням заборгованості викликана рядом причин, що не залежать від скаржника. Розстрочення виконання судового рішення саме на 18 місяців, надало б можливість скаржнику розрахуватися з позивачем за рахунок часткового погашення ПДВ з державного бюджету, отриманих прибутків від реалізації продукції. До того ж, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано приписів ст. 551 ЦК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та аналогічних приписів, що містяться в ст. 233 ГК України, що призвело до відмови у задоволенні заяви про зменшення стягуваних з відповідача штрафних санкцій.

Дослідивши прийняті у даній справі судові рішення в частині розгляду заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення у даній справі та зменшення штрафних санкцій, колегія суддів не вбачає підстав не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, в розумінні наведеної норми розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/333 від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами –виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції і не вбачає підстав не погодитися й суд касаційної інстанції, господарський суд першої інстанції, врахувавши матеріальний стан сторін, дослідивши подані відповідачем документи про наявність у нього заборгованості за кредитним договорами у значному розмірі, заборгованості за постачання електроенергії, тощо прийшов до правомірного висновку про часткове задоволення заяви відповідача, тим самим надавши відповідачу можливість належним чином виконати судове рішення у даній справі шляхом розстрочення його виконання протягом 12 місяців.

Відповідачем не надано доказів, які спростували б висновки суду першої про необхідність розстрочення виконання судового рішення саме на 18 місяців, а не на 12, що й було зроблено місцевим господарським судом; наведені скаржником доводи щодо кризи, скрутного фінансового становища, тощо були враховані судом першої інстанції, наслідком чого є розстрочення виконання судового рішення.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду; до того ж, з їх системного аналізу, а також з аналізу ст.101, ст.ст. 1115,1117 ГПК України вбачається, що повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають саме суди першої та апеляційної інстанцій, які на відміну від касаційної інстанції, наділені правом на встановлення таких обставин, як-от: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що мають істотне значення, тощо, оскільки саме ці обставини можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції і не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, стягуваних з відповідача, не вбачивши в доводах заявника, якими останній обґрунтовував необхідність зменшення стягуваних з відповідача штрафних санкцій, винятковості випадку, що зумовило б зменшення штрафних санкцій, адже складний фінансовий стан, на який посилався заявник не є винятковим випадком в контексті ст. 83 ГПК України, прийшов до правомірного висновку про недоведеність відповідачем підстав для зменшення штрафних санкцій.

Доводи касаційної не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка як судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Господарськими судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є прийняття юридично правильних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2011 та рішення господарського суду Сумської області від 07.06.2011 у справі №5021/785/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  С.В. Мирошниченко

Судді:                                                  Т.Л. Барицька

                                                                                           О.О. Хрипун