Постанова № 19173214, 02.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2011 р. Справа № 5004/550/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2011

та на рішеннягосподарського суду Волинської області від 11.05.2011

у справі№5004/550/11 господарського суду Волинської області

за позовомПриватного підприємства "Саді"

доПублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

треті особи, які не заявляють позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_4;

2. ОСОБА_5;

пророзірвання договору поруки та іпотеки в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Тарашевський С.В.;

- відповідача Гусаківський С.А.;

- третьої особи 1 повідомлений, але не з'явився;

- третьої особи 2 повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.05.2011 у справі №5004/550/11 (суддя Гончар М.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 (судді: Дужич С.П., Юрчук М.І., Василишин А.Р.), задоволений позов Приватного підприємства "Саді" (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (надалі відповідач/скаржник) про розірвання договору поруки та іпотеки; за рішенням розірвано договір поруки №14/109"/ПОЗ/07-ПМК від 17.08.2007, укладений між позивачем та відповідачем; розірвано іпотечний договір №14/109"/101/07-ІМК від 17.08.2007, укладений між позивачем та відповідачем; зобов'язано Приватного нотаріуса Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_4 (надалі третя особа 1 у справі) виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідні записи, що стосуються предмету іпотеки за іпотечним договором №14/109"/101/07-ІМК.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, з огляду на таке.

Предметом даного спору (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) є вимоги позивача - розірвати договір поруки №14/109"/ПО3/07-ПМК від 17.08.2007 та іпотечний договір №14/109"/І01/07-ІМК від 17.08.2007, укладені між позивачем та відповідачами, - зобов'язати приватного нотаріуса виключити з державного реєстру іпотек запис за реєстраційними номерами 5503338 та 5503475 про обтяження іпотекою майна, яке є предметом іпотечного договору №14/109"/І01/07-ІМК, - зобов'язати приватного нотаріуса виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи за реєстраційними номерами 5502941, 5503192 та 5503254 про заборону на нерухоме майно (яке є предметом договору іпотеки №14/109"/І01/07-ІМК ).

Підставами для розірвання вказаного договору поруки є наступні факти, про які стверджує позивач: - змінення процентної ставки за кредитним договором без згоди ПП "Саді", яке є поручителем третьої особи 2 у справі перед відповідачем у справі за кредитним договором №14/109/07-КМК від 17.08.2007, призвело до збільшення зобов'язань поручителя та істотного порушення вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України, що є підставою для розірвання даного договору; підставами для розірвання договору іпотеки є наступні факти: - укладення між відповідачем та третьою особою у справі додаткового договору до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки призвело до заміни основного зобов'язання самого кредитного договору, за виконання якого третьою особою позивач поручався відповідно до оспорюваного договору поруки, та відбулася новація; відповідно ж до ч. 4 ст. 604 ЦК України новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісними зобов'язаннями.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги позивача, погодилися із доводами останнього та прийшли до висновку, що договір поруки припинився на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки зміна розміру відсотків за користування кредитом відбулась без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності; розриваючи оспорюваний позивачем договір іпотеки, суди попередніх інстанцій зазначили, що умовами договору поруки не встановлено право банку в односторонньому порядку без повідомлення поручителя змінювати умови договору і тим самим збільшувати обсяг відповідальності поручителя; стосовно розірвання договору іпотеки, суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки умовами договору поруки не встановлено право банку в односторонньому порядку без повідомлення поручителя змінювати умови договору і тим самим збільшувати обсяг відповідальності поручителя, однак, враховуючи порушення банком при односторонній зміні обсягу відповідальності поручителя, шляхом збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, зобов'язання майнової поруки підлягає припиненню шляхом розірвання договору іпотеки в порядку ч. 2 ст. 202 ГК України.

Вищий господарський суд України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки №14/109"/ПО3/07-ПМК від 17.08.2007.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між собою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника

Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобовязань поручителя визначається як умовами поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 17.01.2011 №5020-10/012).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, обґрунтований, зокрема, приписами ст. 559 ЦК України, були зобов'язані дослідити належним чином та достовірно встановити наявність/відсутність/ згоди поручителя (позивача) на укладення додаткових угод (договорів) до кредитного договору, яка (згода) може бути виражена не обов'язково в окремому документі, а, можливо, передбачена в самому забезпечувальному зобов'язанні, на розірванні яких наполягає позивач.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Водночас, суди попередніх інстанцій, задовольняючи даний позов в частині розірвання договору поруки та роблячи висновок про відсутність згоди позивача (поручителя) на зміну відповідачем та третьою особою 2 умов кредитного договору (укладення додаткових договорів до кредитного договору) в частині збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами з 13% до 14,5% не зазначили, якими конкретно умовами (пунктами) оспорюваного позивачем договору поруки, визначено, що позивач поручається за сплату третьою особою 2 процентів за користування кредитом саме у розмірі 13%.

Крім того, перш ніж робити висновки щодо збільшення відповідальності поручителя у зв'язку з укладенням між відповідачем та третьою особою 1 у справі договорів про збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами за кредитним договором №14/109/07-КМК від 17.08.2007 без згоди поручителя, слід було дослідити належним чином положення договору поруки, зокрема, щодо наявності в ньому умов про обсяг зобов'язань третьої особи 2 за кредитним договором, за які поручитель дав поруку за цим договором, зокрема, п. 1.2. договору поруки, який має наступну редакцію: "процентні ставки за користування кредитними коштами встановлюються в додаткових угодах за кожним кредитом до кредитного договору".

Аналіз наведеного пункту договору в поєднанні з іншими умовами як оспорюваного позивачем договору поруки, так і кредитного договору (з умовами якого позивач обізнаний та згідний /п. 1.2. договору поруки/) і яким, серед іншого, визначено порядок внесення змін до цього договору (п. 5.5. та належні до нього підпункти), не був здійснений судами попередніх інстанцій, що призвело до передчасних висновків - про відсутність згоди поручителя на зміну процентних ставок в майбутньому, - про необхідність узгодження з позивачем відповідних змін і за встановленої судами попередніх інстанцій відсутності такого узгодження - про визнання оспорюваного позивачем договору розірваним.

Щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору іпотеки №14/109"/І01/07-ІМК від 17.08.2007.

Розриваючи оспорюваний позивачем договір поруки, суди попередніх інстанцій в обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав для його розірвання послалися на приписи ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 651 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про іпотеку".

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що до умов іпотечного договору застосовуються положення § 3 глави 49 ЦК України про поруку, зокрема і ст. 559 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

З огляду на приписи вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобовязання, а відтак застосування судами попередніх інстанцій до договору іпотеки положень ст. 559 ЦК України, якою визначені підстави припинення поруки є безпідставним, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобовязання.

По-друге, є передчасними й посилання судів попередніх інстанцій на ст. 19 Закону України "Про іпотеку", приписи якої зобов'язують здійснювати державну реєстрацію змін до договору іпотеки у разі збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачено у договорі іпотеки.

Тобто, перш ніж робити висновок про необхідність державної реєстрації змін до договору іпотеки у зв'язку зі збільшенням процентної ставки за основним зобов'язанням та про відсутність такої реєстрації відповідних змін у даному випадку, судам попередніх інстанцій слід було дослідити належним чином умови договору іпотеки, зокрема, п. 1.3., яким передбачено, що процентні ставки за користування кредитними коштами встановлюються в додаткових угодах за кожним кредитом до кредитного договору, та зробити висновки чи не свідчить підписання позивачем договору іпотеки, який містить таку умову, про надання згоди на збільшення процентної ставки за кредитним договором у майбутньому.

Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги вищевикладене колегія суддів прийшла до висновку, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, обєктивно зясувати всі обставини справи, надати обєктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону; крім того, слід врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.01.2011 №5020-10/012.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 та рішення господарського суду Волинської області від 11.05.2011 у справі №5004/550/11 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддяО.О. Євсіков

Судді:Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун