Постанова № 19158177, 12.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"12" жовтня 2011 р. Справа № 5023/2741/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,

суддівКостенко Т.Ф.,

Швеця В.О.

розглянувши матеріали

касаційної скаргиДержавної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова, м. Харків

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від 25.07.2011 року

у справі господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Технопром", м Харків

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тубний завод", м. Харків

простягнення коштів за участю представників

скаржника: не з’явився,

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Технопром" (далі за текстом –ТОВ "ТПК "Технопром") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до товариства з обмеженою відповідальністю "Тубний завод" (далі за текстом –ТОВ "Тубний завод") про визнання недійсними договорів поставки №ЗЧ-1/01-09 від 19.01.2009 року, №СВ-2/03-09 від 23.03.2009 року, №СВ-12/07-10 від 20.07.2010 року, що укладені між ТОВ “Тубний завод” та ТОВ “ТПК “Технопром” та визнання недійсним правочинів у вигляді додаткових угод №1 від 30.11.2009 року до договору поставки №ЗЧ-1/01-09 від 19.01.2009 року, № 1 від 23.03.2009 року до договору поставки №СВ-2/03-09 від 23.03.2009 року, № 1 від 31.01.2010 року до договору поставки № СВ-12/07-10 від 20.07.2010 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.2011 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "ТПК "Технопром" було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовані відсутністю передбачених законом підстав визнання спірних правочинів недійсними.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розпорядженням від 10.10.2011 року № 03.08-05/700 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Божок В.С. у відпустці та плановою відпусткою судді Полянського А.Г. сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя –СибігаО.М., судді –Костенко Т.Ф., Швець В.О.

Позивачем та відповідачем відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Позивача, відповідача та ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова згідно з приписами ст.1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2009року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № ЗЧ-1/01-09, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити запасні частини до промислового обладнання на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 30.11.2009 року до договору поставки № ЗЧ-1/01-09 від 19.01.2009 року сторони дійшли згоди, що в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 3 прості векселі власної емісії загальною номінальною та договірною вартістю 930 000,00 грн.

23.03.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № СВ-2/03-09, згідно умов якого відповідач (продавець) зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити сировину для виготовлення туб на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 30.11.2009 року до договору поставки № СВ-2/03-09 від 23.03.2009 року сторони дійшли згоди, що в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 14 простих векселів власної емісії загальною номінальною та договірною вартістю 10 280 000,00 грн.

20.07.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № СВ-12/07-10, згідно умов якого відповідач (продавець) зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити сировину для виготовлення туб на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 31.01.2010 року до договору поставки № СВ-12/07-10 від 20.07.2010 року сторони дійшли згоди, що в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 29 простих векселів власної емісії загальною номінальною та договірною вартістю 14 290 000,00 грн.

Виконання всіх зазначених договорів підтверджено залученими до матеріалів справи актами прийому-передачі товару, видатковими та податковими накладними.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що складені первинні документи відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Закону України “Про податок на додану вартість” та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку і підтверджують факт виконання господарських операції за всіма вищезазначеними угодами.

З акту невиїзної документальної перевірки ТОВ “ТПК “Технопром” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства №922/233/35858881 від 09.03.2011 року вбачається, що податковим органом всі вищезазначені правочини, вчинені сторонами спору, кваліфіковані як недійсні з посиланням на приписи ч.1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, ці правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України правовою підставою недійсності правочину є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержано всі необхідні вимоги чинного законодавства України, зокрема, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені всі істотні умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов’язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договорів.

Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було надано жодних належних доказів того, що спірні правочини є недійсними.

З урахуванням того, що з наявних у матеріалах справи документів не вбачається порушення відповідачем законних прав позивача, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність відмови позивачу у позові з огляду на те, що позивачем у даному випадку не було доведено порушення права зі сторони відповідача.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В своїй касаційній скарзі ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова зазначила, що спірні угоди протирічать інтересам держави і суспільства відповідно до вимог ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, оскільки є нікчемними.

Однак, такі твердження скаржника судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки, по-перше, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова не входить до кола осіб, які можуть заявляти вимогу про визнання оспорюваних правочинів недійсними, а, по-друге, скаржник з позовною заявою про визнання таких угод недійсними до сторін не звертався.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу –без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв’язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 року у справі № 5023/2741/11 –залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                                О.М. Сибіга

Судді:                                                                                          Т.Ф. Костенко

В.О. Швець