Рішення № 19146867, 03.11.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.11.2011 Справа № 5024/1731/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" м.Генічеськ Херсонської області

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Генічеськ Херсонської області

про стягнення 3874грн. 17коп. та зобов'язання вчинити певні дії

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Генічеськ Херсонської області

до споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" м.Генічеськ Херсонської області

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача не прибув

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_2

Споживче товариство Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача) 3874грн. 17коп., в тому числі 3040грн.00коп. основного боргу та 834грн.17коп. пені, посилаючись на несвоєчасні розрахунки відповідача за договором від 01.01.2011 року № 93 про тимчасове розміщення торгівельного об'єкту.

Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача вивезти об'єкт торгівлі з території ринку, розташованого за адресою АДРЕСА_2.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач при підписані договору ввів його в оману, оскільки він не мав жодних підстав для укладення договору, так як видача дозволів на розміщення об'єктів торгівлі здійснюється органами місцевого самоврядування згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідач зазначає, що отримавши такий дозвіл, вона звернулась до позивача з заявою про розірвання з 01.04.2011року договору від 01.01.2011 року № 93, оскільки у позивача відсутнє право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт торгівлі, тому він взагалі не мав правових підстав для укладення договору від 01.01.2011року.

13.10.2011року відповідачем подано зустрічну позовну заяву, якою він просить визнати недійсним договір від 01.01.2011 року № 93 про тимчасове розміщення торгового об'єкту, посилаючись на те, що позивач не має права користування земельною ділянкою, оскільки Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт торгівлі, був виданий 22.03.1996року юридичній особі "Генічеська районна споживча спілка", яка згодом була реорганізована в "Генічеське районне споживче товариство Херсонської облспоживспілки", яке було ліквідовано ухвалою господарського суду Херсонської області від 05.0.62007року по справі № 6/194-Б-06 у зв'язку з банкрутством.

В засіданні суду відповідач позовні вимоги підтримав та пояснив, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні спірного договору, оскільки видача дозволів на розміщення об'єктів торгівлі здійснюється органами місцевого самоврядування, якими 17.03.2011року такий дозвіл відповідачу видано.

З урахуванням зазначених обставин відповідач просить визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.01.2011року на підставі ч.1 ст. 215, ч.2 ст. 203 ЦК України.

Ухвалою від 13.10.2011року суд прийняв зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним та зобовязав позивача надати відзив на зустрічний позов з обґрунтуванням норм матеріального права на підставі яких було укладено спірний право чин.

Позивач в засідання суду, яке відбулося 13.10.2011року свого представника не надіслав з невідомих суду причин і витребуваних судом доказів не надав.

В засідання суду 03.11.2011 року представник позивача знову не прибув, відзив на зустрічний позов і витребуваних судом доказів не надав, подавши через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи у звязку з зайнятістю в розгляді іншої справи в Генічеському районному суді.

Відповідно до статті 77 ГПК України суд відкладає розгляд справи але в межах строку вирішення спору, встановленого статтею 69 ГПК України, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, в тому числі і через неявку в засідання суду представників сторін. Відкладення розгляду справи є правом, а не обовязком суду і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, у звязку з тим, що розгляд справи судом неодноразово відкладався і у позивача було досить часу щоб надати до суду належні докази в обґрунтування позовних вимог за первісним позовом та відзив на зустрічний позов і обґрунтування викладених у відзиві обставин. Крім того, заява про відкладення розгляду спору подавалася через канцелярію суду представником позивача Чернишовим О.М. о 14.00год. 03.11.2011року (згідно зі штемпелем суду), тобто за 30 хвилин до початку судового засідання, що свідчить про те, що він знаходився в господарському суді безпосередньо перед початком засідання, в той час як його участь в розгляді іншої справи в Генічеському районному суді нічим не підтверджена.

Таким чином, позивач не обґрунтував належними доказами поважність неявки в засідання суду, а подальше відкладення розгляду справи є неможливим, оскільки це спричинить порушення строку вирішення спору встановленого ч.1 ст. 69 ГПК України, який закінчується 08.11.2011року.

За таких підстав, відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає можливим вирішити спір без участі представника позивача, за наявними в справі доказами.

Розглянувши матеріали первісного та зустрічного позову, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника відповідача, суд

встановив:

01 січня 2011року між споживчим товариством Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договір №93 про тимчасове розміщення торгівельного обєкту. Згідно з зазначеним договором позивач надає дозвіл на тимчасове розміщення торгівельного обєкту відповідача (кіоску площею 7, 6 кв.м.) за адресою АДРЕСА_2, а відповідач зобовязується сплачувати позивачу плату за його розміщення в сумі 608грн.00коп.в місяць.

Позивач при зверненні з позовом посилався на те, що 19.04.2011року відповідач подав заяву про розірвання договору з 01.04.2011року та припинив здійснювати розрахунки, не звільнивши при цьому площу, на якій розміщено торгівельний обєкт, у звязку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за фактичне розміщення торгівельного обєкту за період з 01.04.2011року по 01.09.2011року (за 5 місяців) в сумі 3040грн.00коп, а також пеню за несвоєчасне здійснення грошових розрахунків в сумі 834грн.17коп.

В той же час, відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом та просить визнати недійсним з моменту укладення договір №93 від 01.01.2011року відповідно до ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, посилаючись на те, що зазначений договір не відповідає вимогам закону, оскільки позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання оспорюваного договору.

У звязку з поданням зустрічного позову, судом перш за все досліджується законність укладеного між сторонами договору №93 від 01.01.2011року, оскільки саме цей договір позивач зазначає як підставу первісного позову.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Як встановлено із змісту пункту 1.1 договору споживче товариство Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" надає згоду на розміщення торгівельного обєкту відповідача (кіоску) за адресою АДРЕСА_2, а відповідач зобовязаний сплачувати позивачу за розміщення кіоску оплату в порядку і розмірі встановленому розділом Ш договору.

Від імені споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" договір підписано виконавчим директором ОСОБА_5

Відповідач, при зверненні з зустрічним позовом посилався на те, що позивач на момент укладення договору від 01.01.2011року №93 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення цього договору, а відповідно у його керівника відсутні повноваження на підписання договору, тому просив визнати його недійсним з моменту укладення.

Відповідно до ч.2 ст. 203 ЦК України, для укладення договору особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин від імені юридичної особи вчиняються їх органами, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 1 статі 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обовязки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до частини 4 вищезазначеної норми цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Таким чином, формують та виражають волю юридичної особи її органи, і саме їх дії розглядаються як дії юридичної особи.

Згідно з пунктом 33 Статуту споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація", державна реєстрація якого здійснена 04.02.21997року зі змінами станом на 18.06.2010року, голова правління, як перша особа товариства, організує щоденну роботу товариства, вправі без довіреності здійснювати відповідні дії, в тому числі і укладати договори (угоди) від імені товариства.

Із змісту договору від 01.01.2011року вбачається, що позивачем надано дозвіл на розміщення торгівельного обєкту на земельній ділянці розташованій за адресою АДРЕСА_2. Таким чином, позивач розпорядився земельною ділянкою надавши відповідачу дозвіл на розміщення на ній торгівельного обєкту.

Право володіння, користування та розпорядження майном відповідно до ст.317 ЦК України належить власникові .

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою відповідно до ч.1 ст. 125 Земельного Кодексу України виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації .

Відповідно до статті 126 Земельного Кодексу України єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є Державний акт.

Право оренди земельної ділянки оформляється договором, який укладається між орендодавцем та орендарем та реєструється відповідно до вимог закону.

Документи про набуття права власності на землю на підставі рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, договорів оренди та інших цивільно-правових угод повинні реєструватися у державних органах. Лише така реєстрація надає документам легітимності.

Доказів, на підтвердження правових підстав користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, на якій ним надано дозвіл на розміщення торгівельного обєкту, позивач суду не надав.

Надана ним до матеріалів справи при зверненні з первісним позовом копія Державного акту на право постійного користування землею виданого на підставі рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 21.02.1996року №60 та зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за №37 22.03.1996 року не посвідчує право власності позивача на цю земельну ділянку або його право постійного користування нею, оскільки вищезазначений Державний акт видавався не позивачу, а Генічеській районній споживчій спілці.

Відповідно до пунктів 1.13, 1.2 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання Державних актів направо власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999року №43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999року за № 354/3647 (із змінами та доповненнями), складання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і обєднанням громадян у постійне користування або при переоформлені правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Форми Державного акта на право власності та земельну ділянку та Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002року №449.

Відповідачем не надано доказів оформлення відповідно до вимог вищезазначеної Інструкції Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, чим не підтверджено своє право розпорядження цією ділянкою на надання дозволу на розміщення на ній обєкту відповідача.

Факт відсутності у позивача встановлених чинним законодавством право установчих документів на земельну ділянку підтверджується і наданими до матеріалів справи листами прокуратури Генічеського району Херсонської області №101/87-11 від 20.10.2011року та Херсонської обласної державної адміністрації №С-8712 від 25.10.2011року із яких вбачається, що Головним управлінням Держкомзему Херсонської області, державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель управління Держземінспекції Головного управління Держкомзему, на звернення громадян, 19.10.2011року було здійснено перевірку дотримання позивачем вимог чинного земельного законодавства та вжито заходів щодо усунення порушень земельного законодавства у звязку з відсутністю у споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" правоустановчих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2.

До того ж, надання дозволу на розміщення торгівельних обєктів не віднесено до повноважень позивача, оскільки відповідно до пункту 8.1 Положення «Про збір та видачу дозволу на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг», затвердженого рішенням Генічеської міської ради Херсонської області №832 від 10.02.2009року, видача дозволів на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг віднесена до компетенції виконавчого комітету Генічеської міської ради.

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відповідно до вищезазначеного Положення рішенням виконавчого комітету Генічеської міської ради №70 від 17.03.2011року видано дозвіл №3 на розміщення по АДРЕСА_2 обєкта торгівлі - кіоску НОМЕР_2.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем не підтверджено належними доказами наявності передбачених законом повноважень, які б надавали йому право надавати дозвіл на розміщення обєктів торгівлі інших субєктів по АДРЕСА_2, чим не доведено наявності цивільної правоздатності на укладення спірного договору №93 від 01.01.2011року, а відповідно і повноважень виконавчого директора ОСОБА_5 на підписання цього договору від імені споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація".

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню. Договір №93 від 01.01.2011року визнається судом недійсним з моменту укладення на підставі ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

При розгляді позовних вимог за первісним позовом суд виходить із того, що недійсний договір не породжує для сторін ніяких прав і обовязків, в тому числі права позивача вимагати оплати передбаченої договором вартості за розміщення торгового обєкту та обовязку відповідача сплачувати будь-які кошти позивачу.

До того ж позивачем нарахована заборгованість за період з 01.04.2011року по 01.09.2011рок, виходячи із встановленої договором щомісячної плати, однак матеріалами справи підтверджується, що в цей період обєкт торгівлі відповідачем було розміщено на підставі дозволу № 34 від 17.03.2011року, виданого іншим органом виконавчим комітетом Генічеської міської ради.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги за первісним позовом про зобовязання відповідача звільнити територію ринку по АДРЕСА_2 шляхом вивезення обєкту торгівлі, так як зазначений обєкт розташовано на підставі вищезазначеного чинного рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради.

Судові витрати за первісним та зустрічним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2.Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати недійсним договір №93 від 01 січня 2011року про тимчасове розміщення торгівельного обєкту, укладений між споживчим товариством Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

4. Стягнути з споживчого товариства Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" м.Генічеськ Херсонської області вул. Махарадзе №64, р/р 26004040780001 у філії ПАТ КБ «Надра»МФО 352770 ідентифікаційний код 01770898 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, інші реквізити невідомі 85 грн.00коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн.00коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

<Текст ><Текст >

Суддя З.І. Ємленінова

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 09.11.2011р.