Рішення № 1912809, 10.07.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2008

Справа №2-7/3876-2008

За позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Полуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827)

До відповідача Державного підприємства «Кримські генеруючі системи» (95493, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 1, ідентифікаційний код 30909683)

Про стягнення 3 214 921, 56 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І. Дворний

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Плотніков А.О. – предств., дов. № 228/10 від 29.12.2007р.

Від відповідача – Чернега О.С. – зам. нач. юр. відділу, дов. № 2 від 08.01.2008р.

Обставини справи: Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до Господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства «Кримські генеруючі системи» про стягнення 3 214 921, 56 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організації за договором № 06/05-2766ТЕ 40 від 30.12.2005 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 2 195 331, 68 грн., що і стало приводом для звернення Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у розмірі 196 012, 38 грн., 700 325, 97 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 123 251, 53 грн.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

30.12.2005 р. між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Постачальник) та Державним підприємством «Кримські генеруючі системи» (Покупець) був укладений договір № 06/05-2766ТЕ-40 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організації (а. с. 10-11).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов’язується передати у власність Покупцю в 2006 році природний газ ( надалі - газ), а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

Відповідно до пункту 3.3.Договору приймання – передачі газу, поставленого Постачальника Покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання – передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, Покупець зобов’язується надати Постачальнику два примірники акта приймання – передачі газу, підписані та скріплені печаткою Покупця та погоджені газорозподільною або газотранспортною організацією. Акт приймання – передачі газу є підставою для остаточних розрахунків (пункт 3.4. Договору).

В подальшому між сторонами у справі укладалися додаткові угоди до договору, якими змінювалася ціна поставки газу тощо. Крім того, Додатковою угодою №5 від 16.11.2006 р. пункт 6.1 Договору був викладений у наступній редакції: «Оплата за газ та послуги з його транспортування проводяться грошовими коштами у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем здійснювалася поставки природного газу, що підтверджується наступними актами приймання-передачі:

- акт передачі-приймання природного газу від 31.01.2006 р. за січень 2006 р. на суму 517 167, 51 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 31.01.2006 р. за січень 2006 р. на суму 256 593,00 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 28.02.2006 р. за січень 2006 р. на суму 307 687,82 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 28.02.2006 р. за лютий 2006 р. на суму 893 559,14 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 31.03.2006 р. за березень 2006 р. на суму 776 581, 89 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 31.03.2006 р. за березень 2006 р. на суму 239,57 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 30.04.2006 р. за квітень 2006 р. на суму 185 091, 80 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 30.06.2006 р. за червень 2006 р. на суму 100 674, 73 грн.;

- акт передачі-приймання природного газу від 30.11.2006 р. за листопад 2006 р. на суму 1 433 320, 26 грн.

- акт передачі-приймання природного газу від 31.12.2006 р. за грудень 2006 р. на суму 1 890 160, 56 грн.

Отже, всього позивачем було поставлено природного газу за вказаний період на суму 6 361 076,28 грн.

Однак, отриманий природний газ був сплачений відповідачем лише частково, у зв’язку з чим заборгованість ДП «Кримські генеруючі системи» перед ДК «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» складає 2 195 331,68 грн., що стало приводом для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 2 195 331,68 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору № 06/05-2766ТЕ 40 від 30.12.2005 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості отриманого природного газу, через що позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 195 331,68 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 7.2 Договору сторони передбачили, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п.6.1. Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що сума заявленої до відшкодування пені у розмірі 196 012,38 грн. обчислена позивачем правомірно, через що підлягає стягненню з відповідача.

Посилання відповідача на те, що пункт 10.6 укладеного між сторонами договору суперечить статті 260 Цивільного кодексу України суд визнає безпідставними, оскільки вказаною статтею передбачена заборона на зміну порядку обчислення строку давності, а не самого цього строку, як це визначено в п. 10.6 Договору. У той же час, частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Крім того, договір № 06/05-2766ТЕ 40 від 30.12.2005 р. та, зокрема, його пункт 10.6, у судовому порядку недійсним визнаний не був. Іншого суду, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, доведено не було. Водночас, статтею 204 ЦК України закріплений принцип презумпції правочину.

Проте, ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду встановлено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський сд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що порушення відповідачем обов’язку по оплати ним заборгованості не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Іншого, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, суду не доведено. За таких обставин суд вважає за доцільне зменшити розмір неустойки на 10% та стягнути з Державного підприємства «Кримські генеруючі системи» пеню у сумі 176 411,14 грн.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Державного підприємства «Кримські генеруючі системи» 700 325, 97 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 123 251, 53 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суми інфляційних втрат та 3% річних також розраховані позивачем правомірно, через що підлягають стягненню з відповідача.

Посилання відповідача на акт від 18.06.2007 р. про надзвичайний стан суд вважає неперконливими, позаяк зі вказаного акта вбачається, що форс-мажорні обставини виникли на початку травня 2007 року, у той час як позивачем заявлені вимоги про стягнення вартості природного газу, поставленого за період січень-квітень, червень, листопад-грудень 2006 року, тобто за період, який передував виникнення форс-мажору.

Згідно з п. 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем. Таким чином, суми понесених відповідачем судових витрат підлягають стягненню з Комунального підприємства «Комбінат благоустрою м. Бахчисарая».

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Кримські генеруючі системи» (95493, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 1, ідентифікаційний код 30909683) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Полуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) суму заборгованості у розмірі 2 195 331,68 грн., пеню у сумі 176 411,14 грн., 700 325, 97 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 123 251, 53 грн., 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.