Постанова № 1912490, 16.07.2008, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2008 р. Справа № 6/69

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Паскаря А. Д., при секретарі судового засідання Байталюку В. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

Приватного підприємства “Круїз-2000”

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Маяковська І. Г.;

від відповідача: Чмола І. І.,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство “Круїз-2000”, м. Чернівці, звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.08.2007 № 000055220/1 та від 14.06.2007 № 000066220/48/ск, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням вимог статті 13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та статті 250 Господарського кодексу України.

Відповідач позов не визнає у зв’язку з тим, що оскаржувані рішення повністю відповідають законодавству.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Актом № 2439/23-3/30311792 від 05.06.2007 про результати виїзної планової документальної перевірки приватного підприємства «Круїз-2000»з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.03.2007 встановлено, що на протязі 2006 року на підставі агентських договорів, укладених між ПП «Круїз-2000»та Представництвом Чайна Саузын Эрлайнз Лтд, позивач надав представництву вказаного підприємства послуги по продажу авіабілетів на загальну суму 39847 доларів США або 201227 грн., у тому числі за II квартал 2006 року –5100 доларів США, або 25755 грн., за III квартал –27485 доларів США, або 138799 грн., за IV квартал –7262 доларів США, або 36673 грн.

Однак при виплаті доходу нерезиденту позивач не сплатив суму податку на прибуток з доходів, отриманих нерезидентом, який сплачується до бюджету під час такої виплати в 2006 році в сумі 15092 грн. Крім того, актом перевірки також встановлено неподання позивачем в ДПІ у м. Чернівці декларації про прибуток нерезидента і розрахунок податку на прибуток нерезидента Чайна Саузын Эрлайнз Лтд в м. Москва за II, III, IV квартали 2006 року, в яких проводилася виплата валютних коштів з валютного рахунку ПП «Круїз -2000»за реалізовані авіаквитки.

За наслідками встановлених порушень прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.06.2007 № 000066220/0 про сплату донарахованого основного платежу по податку на прибуток юридичних осіб в сумі 15092 грн. та застосованої штрафної санкції в сумі 8056 грн.

Під час розгляду скарги підприємством були надані додаткові документи, які стали підставою для проведення позапланової виїзної перевірки, про що був складений акт № 3144/23-3/30311792 від 03.08.2007, яким було встановлено, що ПП «Круїз-2000»надало агентські послуги по продажу авіабілетів для представництва Чайна Саузын Эрлайнз Лтд в м. Москва на загальну суму 40340 доларів США або 203717 грн. При цьому податок на прибуток від вказаних операцій становить 15279 грн., однак ПП «Круїз-2000»декларацію про прибуток нерезидента і розрахунок по податку на прибуток нерезидента Представництва Чайна Саузын Эрлайнз Лтд в м. Москва за II, III, IV квартали 2006 року, в яких проводилася виплата валютних коштів за реалізовані авіаквитки на рахунок нерезидента в ДПІ у м. Чернівці не подавало, та податок на прибуток не сплачувало.

Зазначені дії позивача суперечать вимогам абзацу 3 пункту 13.8 статті 13 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон), відповідно до якого у разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Пунктом 13.9 статті 13 вказаного Закону, визначено, що резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок і на користь нерезидента (включаючи укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок з доходу, одержаного таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації у податкових органах як платники податку на прибуток.

У відповідності до пункту 16.11 статті 16 Закону, нерезиденти, що проводять діяльність на території України через постійне представництво, ведуть бухгалтерський облік та звітність згідно з законодавством України, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з пунктом 16.13 статті 16 Закону, відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Підпунктом 17.1.1, пункту 17.1, статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 (надалі –Закон № 2181-ІІІ) встановлено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Відповідно до підпункту 17.1.2, пункту 17.1, статті 17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «а»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посилання позивача на рішення Вищого адміністративного суду України від 17.05.2007 щодо застосування санкцій лише протягом строку, встановленого ст. 250 Господарського Кодексу України, судом визнається безпідставним, оскільки зазначений строк застосовується при порушенні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», законодавства про ліцензування тощо, але не при порушенні податкового законодавства. Крім того, у правовідносинах стосовно застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, органи державної податкової служби не є суб'єктами, наділеними господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснюють організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 4 Господарського кодексу не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Враховуючи вищезазначене, дія ст. 250 Господарського кодексу не поширюється на строки застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону № 2181-ІІІ. Таке правове трактування закону повністю кореспондується також і з існуючою судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема з ухвалою цієї спеціалізованої судової інстанції від 27.02.2007 у справі за позовом ДКП «Чернівціводоканал»до ДПІ у м. Чернівці про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці прийнято без будь-яких порушень законодавства України.

Тому, відмовляючи у задоволенні безпідставного позову, судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 94, 160-163, 167, 185, 186, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили через десять днів з дня її проголошення, якщо протягом цього строку не подано заяву про її апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Чернівецької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, та подачею апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, встановленого частиною 5 статті 186 КАС України.

Суддя А. Паскарь