Постанова № 1909319, 22.07.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.07.2008

Справа №2-27/12113-2007А

За позовом - ДПІ в м. Сімферополь, м. Сімферополь, вул.. М. Залкі, 1/9.

До відповідачів - 1. Паливно – енергетичний комплекс «Современник», м. Сімферополь, вул.. Київська, 73.

2. Приватне підприємство «Час», Луганська область, Перевальський район, м. Артемівськ, вул.. Московська, 26/2.

Про визнання недійсною угоди та стягнення 469477,90 грн.

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Пономаренко Н. О.

представники:

Від позивача – Щербіна, дор. у справі.

Від відповідачів – 1. Аметова, дор. у справі.

2. не з’явився.

Сутність спору:

Позивач звернувся до Господарського суду з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсною угоди та стягнення 469477,90 грн.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач №1 явку представника в судове засідання не забезпечив, клопотанням від 17.12.2007 р. просив провадження по справі зупинити до розгляду по суті справ №2-23/11021 – 2007А і №2-23/11022 – 2007А. Вказане обґрунтовує тим, що в провадженні ГС АР Крим знаходяться адміністративні позови ДПІ в м. Сімферополь до ПЕК «Современник» з аналогічним предметом спору, з посиланням на ті ж самі статті закону.

Відповідач №2 явку представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Перевальненський районний суд Луганської області у відповіді на запит суду від 23.11.2007 р. повідомив про те, що постанова Перевальненського районного суду Луганської області від 27.01.2006 р. по справі №2-А-4 вступила в законну силу 07.02.2006 р.

Таким чином, суд ухвалою від 20.12.2007 р. провадження по справі зупинив до закінчення провадження по справам №2-23/11021 – 2007А, №2-23/11022 – 2007А.

Позивач проти зупинення провадження по справі не заперечував.

Судом встановлено, що постановою ГС АР Крим від 12.12.2007 р. по справі 2-23/11021-2007А у позові було відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2008 р. постанову ГС АР Крим від 12.12.2007 р. по справі 2-23/11021-2007А залишено без змін.

Також постановою ГС АР Крим від 12.12.2007 р. по справі 2-23/11022-2007А у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2008 р. постанову ГС АР Крим від 12.12.2007 р. по справі 2-23/11022-2007А залишено без змін.

При таких обставинах, суд ухвалою від 13.06.2008 р. провадження по справі поновив.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Також в судовому засіданні повідомив про те, що ДПІ в м. Сімферополь готуються касаційні скарги на судові рішення по справам №2-23/11021 – 2007А і №2-23/11022 – 2007А.

Відповідач №1 проти позовних вимог заперечує по мотивам, викладеним у запереченнях на позов.

Відповідач №2 явку представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, заперечень на позов не представив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача №1, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно статтям 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.

Діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва –підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Таким чином, з аналізу зазначених норм законодавства не випливає, що господарська діяльність підсумком якої є збиток, або неотримання очікуваного прибутку, не є господарською діяльністю у розумінні чинного законодавства.

Суб’єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).

Позивачем було проведено у відношенні відповідача №1 планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства України за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р.

По результатам перевірки було складено акт №2760/23-2/24870616 від 21.04.2006 р.

В ході проведення перевірки було встановлено, що 27.01.2005 р. між відповідачем №1 і відповідачем №2 було укладено договір поставки нафтопродуктів.

Відповідно до умов вказаного договору відповідач №1 забовязався прийняти і оплатити товар з відстрочкою платежу на протязі 30 банківських днів з дня виставлення рахунку, а Постачальник ( відповідача №2 ) забовязався передати товар за першою вимогою відповідача №1.

Відповідно до податкової накладної №НН – 1254 від 01.04.2005 р. на адресу відповідача №1 було поставлено відповідачем №2 товар на суму 469477,90 грн.

Судом встановлено, що постановою Перевальненського районного суду Луганської області від 27.01.2006 р. по справі №2-А-4 було визнано недійсними статут відповідача №2 з моменту його реєстрації, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість відповідача №2.

Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим прийшла до висновку, що у даному випадку наявність умислу підтверджується навмисними діями засновника відповідача №2, який створив підприємство без наміру займатися підприємницькою діяльністю, усвідомлював або повинен був усвідомлювати протиправність дій щодо підписання установчих документів.

Однак, поза увагою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим залишився той факт, що поставки нафтопродуктів підтверджується відповідною податковою накладною, що не оспорюється позивачем по справі.

Судова палата з адміністративних справ Верховного Суду України у постанові від 14.02.2006р. (справа №21-321), вказує, що сам факт скасування державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх правочинів, які укладені з моменту його реєстрації і до моменту виключення із державного реєстру.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надані суду докази, які підтверджують, що відповідача №2 виключено із Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України.

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим не прийнято до уваги, що визнання у судовому порядку недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту реєстрації не є підставою для визнання недійсними вчиненими їм з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність тільки при наявності вини, що знайшло своє відображення у постанові Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 11.11.2004р.

Що стосується посилань Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим на рішення Перевальненського районного суду Луганської області від 27.01.2006 р. по справі №2-А-4, яким було визнано недійсними статут відповідача №2 з моменту його реєстрації, визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість відповідача №2, то слід зазначити, що предметом дослідження за цим спором була лише відповідність засновницьких документів відповідача №2 вимогам діючого законодавства. Сам факт припинення державної реєстрації не свідчить про те, що правочини, які були укладені Паливно-енергетичним комплексом “Современник” з приватним підприємством «Час» протиречать інтересам держави та суспільства, тобто, є протиправними.

Більш того, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його засновницьких документів недійсними повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, в ході якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх правочинів, укладених з моменту його реєстрації і до моменту виключення із Державного реєстру (постанова Судової палати з адміністративних справ Верховного Суду України від 14.02.2006р. по справі №21-321).

Також необхідно вказати на той факт, що угода між відповідача по справі була укладена 27.01.2005 р., а засновницькі документи відповідача №2 по справі було скасовано Перевальненським районним судом Луганської області лише 27.01.2006 р.. при цьому постанова даної судової інстанції вступила в законну силу лише 07.02.2006 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем на підтвердження виконання умов договору від 25.02.2005р. №46 були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Державною податковою інспекцію у м. Сімферополі АР Крим не спростовані доводи відповідача про те, що на момент здійснення господарської операції, продавець – ПП «Час» перебував в Єдиному державному реєстрі.

За таких обставин покупець (Паливно-енергетичний комплекс “Современник”) не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим робить висновок про наявність наміру тільки у однієї сторони за договором – у ПП «Час». Однак, згідно частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, за наявності намірів лише у однієї із сторін все отримане нею повинне бути повернене іншій стороні, а отримане останньою, що належить їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Проте, позивач просить стягнути в дохід держави всю суму, отриману за договором.

Кодекс адміністративного судочинства України, зокрема, стаття 162 не передбачає рішення за позовам суб’єкта владних повноважень про визнання недійсним договору, укладеного між двома суб’єктами господарювання.

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим не вказана норма права, відповідно до якої договір може бути визнаний недійсним. Статті 207 і 208 Господарського кодексу України передбачають недійсність господарських зобов’язань, а не визнання договору недійсним.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначені загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов’язання.

Статтею 626 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що договором є угода двох або більш сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, договір може бути розірваний тільки у судовому порядку.

Відповідно до ст.. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визнання недійсними установчих документів відповідача №2 не тягне за собою визнання недійсними укладених ним угод.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Згідно ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції і Законов України, іншіх нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не підлягають задоволенню.

Вступна і резолютивна частини проголошено 22.07.2008 р.

Постанова у повному обсязі складена 28.07.2008 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дійсну постанову направити сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.