Рішення № 1908859, 06.08.2008, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.08.08 р. Справа № 20/27

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі: Донець О.Є. (головуючий), Мальцев М.Ю., Марченко О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Державного підприємства „Енергоринок”, м.Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Підприємство електричних мереж – „Енерговугілля”, м.Донецьк

про стягнення 10511603,51 грн.

За участю представників сторін

від позивача : Бойко М.О. – за довіреністю

від відповідача : Трофимова Н.А. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулося Державне підприємство „Енергоринок”, м.Київ, із позовом до Відкритого акціонерного товариства „Підприємство електричних мереж – „Енерговугілля”, м.Донецьк, про стягнення 10511603,51 грн., з яких 6750154,35 грн. – сума основного боргу, 607513,89 грн. – сума 3% річних, 2674674,32 грн. – сума інфляційних нарахувань, 6750,15 грн. – сума пені, 472510,80 грн. – сума 7 % штрафу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на Договір між членами оптового ринку електроенергії від 15.11.1996 р. (ДЧОРЕ); Інструкцію про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України (ІВКОР); рахунки – фактури; акт купівлі – продажу електроенергії; довідки про стан взаємних розрахунків; протоколи погоджень між сторонами про зарахування коштів за квітень 2002 р.; довідку про надходження коштів на рахунки позивача з рахунків відповідача за період з 01.01.02 р. по 31.12.06 р.; акти звірки взаємних розрахунків між сторонами.

Під час вирішення спору по суті позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, посилаючись на часткове погашення відповідачем боргу, та просив суд стягнути з відповідача 8719064,08 грн., з яких 4957614,92 грн. - сума основного боргу, 607513,89 грн. – сума 3% річних, 2674674,32 грн. – сума інфляційних нарахувань, 6750,15 грн. – сума пені, 472510,80 грн. – сума 7 % штрафу.

У відзиві від 01.03.06 р.№ 11/708 на позовну заяву відповідач проти її задоволення заперечив, посилаючись на пропущення позивачем строків позовної давності, надав суду заяву про застосування позовної давності від 20.03.06 р. № 11/965.

У відзиві від 06.08.08 р. № б/н на позовну заяву відповідач зазначив про погашення ним під час вирішення спору основного боргу, про що надав суду копію акту звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.05.08 р., просив суд у задоволенні решти позовних вимог відмовити, посилаючись на необґрунтованість позову в частині вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань, трьох процентів річних, пені, штрафу.

Позивач надав суду пояснення від 06.08.08р., у яких стверджував, що строк позовної давності стосовно вимог про стягнення основного боргу, а отже й сум інфляційних нарахувань, трьох процентів річних, ним не пропущено, оскільки відповідач підписував акти звірки взаємних розрахунків між сторонами, що, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачем боргу на користь позивача, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області розгляд справи призначено колегіальним складом суду, який під час вирішення спору змінювався у встановленому порядку.

Строк вирішення спору продовжено судом за клопотанням сторін в порядку ч. 4 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судових засіданнях оголошувались перерви відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, згідно із протоколами судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, та вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

У період з 01 по 30 квітня 2002р. Відкритим акціонерним товариством „Підприємство електричних мереж – „Енерговугілля”, м.Донецьк, у Державного підприємства „Енергоринок”, м.Київ, було придбано електричну енергію в обсязі 107007164 кВт/год на загальну суму 10766939,14 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема - актом купівлі – продажу електроенергії за квітень 2002 р.

При цьому, договір купівлі – продажу електричної енергії сторонами не був укладений, сторони діяли в межах Договору між членами оптового ринку електроенергії від 15.11.1996 р. (ДЧОРЕ).

Разом з тим, згідно із ст.4 Цивільного кодексу УРСР, що діяв у вищезазначений період, цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян та організацій, які хоча й не передбачені законом, але в силу загальних засад та значення цивільного законодавства породжують цивільні права та обов’язки.

Аналогічну норму містить й ст.11 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, пов’язані із купівлею – продажем електричної енергії. У відповідача, зокрема, виник обов’язок зі сплати придбаної у позивача електроенергії.

Відповідач у повному обсязі не сплатив електроенергію, передача якої оформлена вищезазначеним актом, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з відповідача 10511603,51 грн., з яких 6750154,35 грн. – сума основного боргу, 607513,89 грн. – сума 3% річних, 2674674,32 грн. – сума інфляційних нарахувань, 6750,15 грн. – сума пені, 472510,80 грн. – сума 7 % штрафу.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, посилаючись на часткове погашення відповідачем боргу, та просив суд стягнути з відповідача 8719064,08 грн., з яких 4957614,92 грн. - сума основного боргу, 607513,89 грн. – сума 3% річних, 2674674,32 грн. – сума інфляційних нарахувань, 6750,15 грн. – сума пені, 472510,80 грн. – сума 7 % штрафу. Дану заяву судом прийнято до розгляду як таку, що подану відповідно до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У “Поясненнях” від 06.08.08р. позивач наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач стверджував про погашення ним під час вирішення спору основного боргу, про що надав суду копію акту звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.05.08 р., просив суд у задоволенні решти позовних вимог відмовити, посилаючись на необґрунтованість позову в частині вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань, трьох процентів річних, пені, штрафу.

Позивач проти факту погашення відповідачем основного боргу в процесі розгляду справи не заперечив.

Зважаючи на вищевикладене, провадження по справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу слід припинити, відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відсутністю предмету спору внаслідок його погашення під час вирішення спору.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, та суми трьох відсотків річних суд залишає без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 ст. 92 Конституції України, принципи організації та експлуатації енергосистем визначаються виключно законами України.

Таким є Закон України «Про електроенергетику» (далі по тексту Закон № 575/97-ВР), який, відповідно до преамбули, визначає правові, економічні і організаційні принципи діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 15 Закону № 575/97-ВР, передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більш ніж граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (окрім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензійної діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України. Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору; у договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін; Правила оптового ринку електричної енергії України є невід'ємною частиною договору і визначають механізм функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на електричну енергію (ч. 1, 2, 4, 5 ст. 15 Закону № 575/97-ВР).

Договір між членами оптового ринку електричної енергії (ДЧОРЕ) укладено 15 листопада 1996г. Згідно додатку 1 до ДЧОРЕ, сторонами ДЧОРЕ та членами оптового ринку електричної енергії є як позивач, так і відповідач. Проаналізувавши умови ДЧОРЕ, суд дійшов до висновку про те, що діяльність членів оптового ринку електроенергії є різновидом спільної господарської діяльності.

В силу ч. 6 ст. 15 Закону № 575/97-ВР, всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії з суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює оптове постачання електричній енергії відповідно до ДЧОРЕ

Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії встановлено статтею 15-1 Закону № 575/97-ВР, згідно із якою для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відособлені підрозділи та оптовий постачальник електричній енергії, яким є позивач по справі - ДП «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

За визначенням, яке міститься у ст. 1 Закону № 575/97-ВР, поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії – це рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють постачання електричній енергії на закріпленій території та оптове постачання електричній енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.

Розподіл уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання здійснюється без платіжних доручень на підставі алгоритму оптового ринку електричної енергії, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України між членам оптового ринку.

Невід’ємною частиною ДЧОРЕ є додаток 4- Інструкція про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України (далі – ІВКОР).

За визначенням, яке міститься у Розділі 2 ІВКОР, кошти Оптового ранку – це кошти, які надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання Місцевих постачальників та Оптового постачальника, є власністю учасників Оптового ринку і підлягають розподілу згідно із алгоритмом, затвердженим НКРЕ.

Таким чином, кошті, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, є власністю всіх учасників оптового ринку електричної енергії і розподіляються без участі суб'єкта, що відкрив такий рахунок, на підставі алгоритму, затвердженого Національної комісією регулювання електроенергетики України.

Аналогічну точку зору виклав Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 12.02.2002г. № 3-рп/2002 у справі № 1-7/2002, з якого випливає, що, оскільки електроенергія є специфічним товаром, який виробляється і споживається одночасно, її слід розглядати як сумісну власність всіх учасників енергоринку. Кожний з них має право тільки на частину доходу від своєї діяльності з виробництва, розподілу або постачання електроенергії. Тобто, акумульовані на розподільних рахунках кошти не є власністю якого-небудь окремого суб'єкта правовідносин. Правомірність розподілу певної частини коштів наступає тільки після перерахування їх з розподільного на відповідний поточний рахунок. . Виходячи з аналізу функцій уповноваженого банку, є підстави стверджувати, що він неправомочний на власний розсуд користуватися та розпоряджатися майном учасників Договору (ДЧОРЕ) і не стає суб'єктом права власності, здійснюючи операції з їхніми коштами. Ці повноваження залишаються за юридичними особами, які діють на енергоринку, оскільки кошти надалі перебувають в їхньому володінні і вони не втрачають можливості визначати юридичну і фактичну долю належної їм частки. (п. 2 і п. 3 Рішення).

Сума коштів, що перераховується ДП «Енергоринок» за здійснення діяльності на Оптовому ринку, визначається виходячи із затвердженого кошторису.

З системного аналізу алгоритму розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕ від 04.02.2002г. № 117, випливає, що з рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника на поточний рахунок ДП «Енергоринок» перераховуються грошові кошти в розмірі, передбаченому кошторисом ДП «Енергоринок» в повному об'ємі, незалежно від об'єму надходження грошових коштів від енергопостачальників.

Таким чином, у складі грошових коштів, які позивач просив стягнути з відповідача та зазначених у позові як основний борг, відсутні кошти, що є потенційною власністю ДП «Енергоринок».

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Інфляція грошових коштів за своєю економічною природою та правовими наслідками є збитками підприємства, які викликані певними економічними процесами в державі, у результаті яких відбувається знецінювання грошових коштів, а три відсотка річних є платою за користування чужими грошовими коштами.

Оскільки, як зазначалось вище, стягувані кошти не є власністю ДП "Енергоринок", у нього відсутні правові підстави для стягнення сум трьох відсотків річних та інфляції.

Зазначений висновок випливає також з наступного.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнення з боржника на користь кредитора сум інфляційних збитків та 3% річних за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав.

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 зазначеного кодексу, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Фактичні обставини справи не свідчать про те, що відповідач користувався грошовими коштами, що належать або призначаються безпосередньо та виключно позивачеві, та що належні саме позивачеві грошові кошти знецінювалися внаслідок інфляційних процесів.

Отже, вимоги щодо стягнення саме на користь позивача сум збитків від інфляції та відсотків за користування грошовими коштами у даному випадку не є обґрунтованими, оскільки в силу вищенаведеного позивач не зазнав та не міг зазнати цих збитків внаслідок того, що він не є навіть потенційним власником цих коштів, а сплати на свою користь сум відсотків за користування грошами не може вимагати особа, якій ці кошти не належать.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних збитків та 3% річних не є обґрунтованими, оскільки за даних обставин відсутнє порушення відповідачем майнових прав (інфляційні збитки, користування грошовими коштами) безпосередньо позивача.

Згідно із ДЧОРЕ, позивач має статус розпорядника коштів Оптового ринку електричної енергії, в обов'язки якого входить забезпечення збору платежів від Постачальників електричній енергії відповідно до Інструкції про порядок використання засобів оптового ринку електричної енергії.

Проте при цьому, ДЧОРЕ як різновид договору про спільну господарську діяльність не містить приписів про право або обов'язок ДП «Енергоринок» притягати до будь-якої фінансової відповідальності члена ДЧОРЕ за невиконання останнім зобов'язань по оплаті електричної енергії.

Отже, позовні вимоги в цій частині позову заявлені позивачем без належних підстав, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

Позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача, крім іншого, сум пені та штрафу (7%) на підставі ст.231 Господарського кодексу України.

За змістом частини 2 цієї статті, зазначені санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов’язання передбачено частиною 6 зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій.

Договору, яким було б передбачено вищезазначену відповідальність відповідача, не існує.

За змістом п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, приписи цього кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними приписами, або якщо відповідні положення цього кодексу пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача сум пені та штрафу (7%) слід відмовити.

Судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. ст. 1, 21, 22, 33, 43, 44, 49, п. п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, ст.1 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.11, 625 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 6750154,35 грн. – суми основного боргу - припинити відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Підприємство електричних мереж – „Енерговугілля” (83055, м.Донецьк, вул. Челюскінців, 151, поточний рахунок 2600405698001 в АКБ „Капітал” м.Донецька, МФО 334828, код ЄДРПОУ 00169845) на користь Державного підприємства „Енергоринок” (01032, м.Київ, вул. Комінтерну, 27, поточний рахунок № 26008302861 в Головному операційному управлінні ВАТ „Державний ощадний банк України”, МФО 300465) 25500,00 грн. – суму держмита, 118,00 грн. – суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку через місцевий чи апеляційний господарський суд протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 06.08.2008р.

Повний текст рішення підписано 11.08.2008р.

Суддя

Суддя Мальцев М.Ю.

Суддя Марченко О.А.