Рішення № 19048583, 25.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/16625.10.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Денрос»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»

простягнення 15847,40 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 59 від 26.04.2011 р.;

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Денрос» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп» про стягнення з відповідача на користь позивача 15847,40 грн., а саме: 7355,60 грн. основний борг, 8235,74 грн. штраф, 120,67 грн. збитки від інфляції, 135,38 грн. 3% річних. Також позивач просить судові витрати по розгляду даної справи покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 44 від 08.06.2010 р. та Договору купівлі-продажу № 13 від 10.01.2011 р. щодо оплати переданих товарів, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»заборгованості перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/166, розгляд справи призначено на 25.10.2011 р.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/166 не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.10.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денрос»(далі Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп» (далі Покупець) укладено Договір № 44 купівлі-продажу (далі Договір-1), відповідно до умов якого Продавець зобовязується продати, а Покупець купити товари народного споживання (далі - товар) (п. 1.1 Договору-1).

Відповідно до п. 1.2 Договору-1, Покупець зобовязується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобовязується прийняти та сплатити товар відповідно до накладних, узгоджених по асортименту, цінам та кількості, які є невідємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 2.3 Договору-1, моментом поставки вважається відмітка Покупця про отримання товару на накладній Продавця.

Пунктом 3.1 Договору-1 сторонами погоджено, що ціна товару, який Продавець передає Покупцю, визначається в специфікаціях (накладних) або в документах, що супроводжують товар, які є невідємним додатком до даного Договору.

Покупець зобовязаний оплатити вартість товару в повному обсязі з моменту отримання рахунку-фактури або товару за накладною на протязі 30 (тридцяти) календарних днів на розрахунковий рахунок Продавця в національній валюті України (п. 5.1 Договору-1).

Пунктом 10.1 Договору-1 встановлено строк дії Договору-1, який вступає в дію з моменту його підписання сторонами (08.06.2010 р.) і діє до 31.12.2010 р., а в частині взаєморозрахунків до моменту повного виконання сторонами зобовязань (п. 10.2 Договору-1).

Сторони вирішили продовжити співпрацю та 10.01.2011 р. уклали Договір № 13 купівлі-продажу (далі Договір-2) на тих самих умовах, що і Договір.

Пунктом 10.1 Договору-2 встановлено строк його дії, який вступає в дію з моменту його підписання сторонами (10.01.2011 р.) і діє до 31.12.2011 р., а в частині взаєморозрахунків до моменту повного виконання сторонами зобовязань (п. 10.2 Договору-2).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору-1 та Договору-2 позивачем за видатковими накладними: № РНП-003490 від 08.12.2010 р. на суму 773,59 грн., № РНП-003644 від 21.12.2010 р. на суму 2289,48 грн., № РНП-000022 від 12.01.2011 р. на суму 1547,72 грн., № РНП-000173 від 27.01.2011 р. на суму 2744,82 грн., поставлено відповідачу товар на загальну суму 7355,61 грн.

Проте, відповідач, в порушення покладеного на нього вказаними Договорами та чинним законодавством України обовязку по сплаті переданого товару не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 7355,61 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою Договір № 44 купівлі-продажу від 08.06.2010 р. та Договір № 13 купівлі-продажу від 10.01.2011 р. є договорами купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч зазначених приписів діючого законодавства України не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.

Разом з тим, суд додатково зазначає, що між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звірки № б/н станом на 07.06.2011 р. (оригінал якого судом оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи), з якого вбачається, що сторонами погоджено розмір основної заборгованості за взаємними розрахунками відповідача перед позивачем, яка становить 7 355,60 грн., зауважуючи, що вказаний акт звіряння № б/н згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не є первинним документом.

Крім того, позивачем на адресу відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України направлено вимогу № 105 від 03.08.2011 р. з проханням сплатити існуючу заборгованість.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час подачі позову заборгованість відповідача за передані товари становить 7355,61 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7355,60 грн. заборгованості за переданий товар.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 6.3 Договору-1 та Договору-2 просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»на свою користь 8235,74 грн. штрафу.

Пунктом 6.3 Договору-1 та Договору-2 сторонами погоджено, що при затримці оплати товару понад 10 (десять) календарних днів Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день зволікання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу п. 6.3 вказаних Договорів вбачається, що сторони невірно визначили правову природу передбачених штрафних санкцій у вигляді 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день зволікання, як штраф, оскільки зі змісту наведеної правової норми вбачається, що саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що пунктом 6.3 Договору-1 та Договору-2 сторони передбачили саме нарахування пені.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у період з 07.01.2011 р. по 09.03.2011 р.

Згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”

Отже, розрахунок пені здійснений позивачем при поданні позовної заяви, судом не може бути прийнятий, оскільки останній не відповідає наведеним вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, судом здійснено перерахунок пені, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Денрос» підлягає стягненню 572,00 грн. - пені за порушення відповідачем зобовязань, встановлених Договорами.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 120,67 грн. та 135,38 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Суд відзначає, що нарахування позивачем збитків від інфляції та 3% річних у заявлений період є правомірним, оскільки судом встановлено прострочення виконання грошового зобовязання по оплаті переданого товару за вказаними Договорами у визначений період.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та збитків від інфляції в межах періодів, визначених позивачем, та встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп»на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 135,38 грн. та 120,67 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.С.-Груп» (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, б. 5; код ЄДРПОУ 36824654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Денрос»(04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, б. 14; код ЄДРПОУ 32346869) 7355 (сім тисяч триста пятдесят пять) грн. 60 коп. основного боргу, 135 (сто тридцять пять) грн. 38 коп. 3% річних, 120 (сто двадцять) грн. 67 коп. збитків від інфляції, 572 (пятсот сімдесят дві) грн. 00 коп. пені, 81 (вісімдесят одну) грн. 83 коп. державного мита та 121 (сто двадцять одну) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено26.10.2011 р.